Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кровна мста 📚 - Українською

Читати книгу - "Кровна мста"

318
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кровна мста" автора Ярослав Яріш. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100
Перейти на сторінку:
продовжили свою нараду. Слово взяв один із боярів деревлянських:

– Тепер нас тут десять – бояри від усіх земель, від усіх родів давніх. Ніколи та розмова не вийде далі нашого десятка. Скажи краще, нащо кликав нас, нащо зібрав тут, Коснятине?

Коснятин окинув усіх оком.

– Поговорити хочу про князя Мстислава. Він і справді хоробрий князь, як і дідо його. Тільки чи варто його і далі в Чернігові тримати? А коли й варто, то чи залишати город синам його? Мені-то не шкода, але щоби потім котора не вийшла між Ярославичами та Мстиславичами.

На ці слова відповів старий, рипучий голос. Турик оглянувся – і враз упізнав Каніцара.

– Зло на Мстислава тримаєш, же він варягів побив. Тепер ви, новгородці, не зможете Ярославові узду на шию закинути, зате сіверь із полянами верховодять. Чернігів переважив Новгород. А за Ярославичів та Мстиславичів поки говорити рано…

Коснятин не почув насмішки у тих словах.

– А я думаю, що в державі не може бути двох господарів, як і двох господинь у хаті.

– То що, ти нам радиш його вбити? – ввійшов у розмову волинянин.

– Хіба ж ми не добре порадили Святополкові? Що б тепер із Руссю стало, якби кожен із княжичів за меч узявся?

Турик уважно слухав цю розмову. Новгородський посадник починав його дратувати своєю наполегливістю, тож молодий боярин наважився сказати:

– Вбивство є гріх великий і на добро ніколи не може повернутися. Бо сказав Господь до Каїна, який убив брата свого: «Що ти вчинив? Голос крові брата твого волає до Мене. За це ти будеш проклятий і поневірятимешся по землі».

Коснятин поглянув на нього.

– Ти є мудрий муж, Турику, недарма Борислав поручився за тебе. А ще твій тесть сидів на таких боярських радах від Тмутаракані, і тепер ти замість нього будеш. Однак вельми молод ти іще, тому пильно старіших слухай. Що ж до твого тестя – то він завше робив так, як рада вирішила.

Заговорив Борислав, сказавши своє тверде слово:

– Мстислава займати не будемо.

Бояри закивали головами – з Коснятином була тільки північ, інші ж землі пішли за Каніцаром і Бориславом.

– Як на то воля ваша – то нехай так і буде, – змирився новгородець. – Аби потім пізно не було.

Борислав підвівся.

– Коли по всьому – повертаймося на пир.

– Не по всьому, – стримав Коснятин. – Про городи Червенські говорити хочу.

– А що тут говорити? – запитав Борислав.

– Ляхи нам не подарують ті землі, війна буде. Червен і Галич треба знову віддати під корону польську, – твердо мовив Коснятин.

Бояри загули. Каніцар підвівся, підняв руку, і тут же всі затихли.

– Король шведський собі Новгород бажає. То віддай йому свій уділ, Коснятине, аби з ними не сваритися. А Суздаль віддаймо булгарам, Переяслав же – печенігам!

Бояри знову загули, на цей раз згідно. Коснятина це не зачепило, він сказав спокійно:

– У Новгороді здавна русичі сидять.

– У Галичі русь сиділа, коли ще й Новгорода не було, а ви до ведмедів гукали «вуйку», – гостро заперечив боярин із Галицьких верхів, якого зачепила мова Коснятина. Додав: – Ми, що рід свій ведемо від Хорива й зовемося білими хорватами, такі ж руси, як і поляни, що пішли від Кия. Такоже Даждьбогу, Хорсу й Перуну вклонялися, доки Володимир хреститися не навчив.

– Кому речеш, боярине? – посміхнувся Каніцар. – Коснятин сам же з деревлянських. Іще його дідо – Мал – в Іскоростені сидів князем, і тілько Добриня – отець його – до Новгорода перебрався. Забув уже, Коснятине, своє коріння, забув рідні пущі деревлянські, а лише Новгородом величаєшся. І кожен у вас так… Нема що більше говорити – ходімо на пир, а то мої старі кості змерзли вже тута. А верхів Галицьких ніколи не віддамо, вони наші.


Бояри підвелися і по одному почали виходити.


Зима пройшла, настала тепла пора. Князь Мстислав знову зібрав свою вірну дружину, знову пішов у похід на ворогів землі руської. Ратитися, бо він любив і вмів найкраще.


Братові своєму Судиславу Ярослав зради не пробачив і протримав ледь не все життя у порубі. За постійними клопотаннями Ярослава Мудрого до Царгородського патріарха церква канонізувала братів його Бориса і Гліба, визнавши їх святими.


Галка і Каяла лишилися жити у весі, знайшли собі мужів.


А десь у пущах густих поліських бродить плем’я язичників. Вони загубилися в тих пущах від людського ока, аби зберегти для своїх нащадків древню віру, звичаї, ремесло. Та найціннішими були ті дивні дощечки букові із викарбуваними літерами й словесами. А в словесах тих записана минувшина роду руського. Зараз вів їх волхв молодий, а звали його – Волос.

Примечания
1

Тут: верхній одяг на кшталт накидки.

(обратно)
Оглавление Передмова Місія з Тмутаракані Пролог Мстислав Турик Вадим Вуй Мирослав Середич Сокол Лука Ярослав Бурий Волос Мстислав удруге Судислав Ярослав удруге
1 ... 99 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кровна мста», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кровна мста"