Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Сфера 📚 - Українською

Читати книгу - "Сфера"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сфера" автора Дейв Еггерс. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 97 98 99 ... 112
Перейти на сторінку:
схотів надрукувати «дорога» перед її іменем.

Мей,

пам’ятаю, що обіцяв більше тобі не писати. Але тепер, коли Енні на межі краху, сподіваюся, це змусить тебе трохи замислитися. Будь ласка, скажи їй, що необхідно припинити участь в експерименті, бо я запевняю вас обох: він закінчиться плачевно. Мей, ми не створені для того, щоб знати чистісінько все. А хіба тобі ніколи не спадало на думку, що наш розум дуже делікатно відкалібрований між відомим і невідомим? Наші душі потребують таємниць ночі і ясності дня. Ви там, у «Сфері», створюєте світ безперервного денного світла, і, вважаю, той світ спалить усіх нас живцем. Бо не залишиться часу на роздуми, сон, остигання. Хіба до вас не доходить, що ми нездатні ввібрати у себе геть усе? Погляньмо на нас. Ми крихітні. Наші голови крихітні, завбільшки з кавун. А ви хочете, щоб вони вмістили все те, що будь-коли бачив світ? Не вийде.

Браслет Мей аж розпирало.

«Чого ти з ним морочиш собі голову, Мей?»

«Мені вже нудно».

«Ти годуєш снігову людину. Не годуй снігової людини!»

Її серце вискакувало з грудей, і вона знала, що не варто читати лист до кінця. Але не втрималася.

Сталося так, що, коли ти була на тих зборах із Цифровими Коричневими Сорочками, я саме провідував твоїх батьків. Вони захотіли подивитися і дуже тобою пишалися, попри страхітливість тих зборів. І все ж таки я радий, що теж подивився той спектакль (не менше тішуся, що бачив «Тріумф волі» [35]). Саме такого стусана під ребра мені і бракувало, щоб наважитися на крок, який я планував здійснити за будь-яких обставин.

Я переїжджаю на північ, у найглухіший і найнудніший ліс, який тільки зможу знайти. Знаю, що ваші камери покривають ці райони, як і Амазонку, Антарктику, Сахару тощо. Але я матиму бодай якусь фору. А коли з’являться камери, піду далі на північ.

Мей, мушу визнати, що ти і такі, як ти, перемогли. Все зайшло дуже далеко, і я це тепер знаю. До тих зборів я ще плекав надію: а може, божевілля обмежується твоєю компанією, тисячами людей із промитими мізками, які на вас працюють, мільйонами, що поклоняються золотому теляті, тобто «Сфері». Думав, може, десь є люди, які повстануть проти вас. Або що нове покоління побачить, як усе це безглуздо, деспотично, некеровано.

Мей перевірила зап’ястя. З’явилося чотири нових онлайнклуби ненависників Мерсера. Один навіть пропонував стерти його банківський рахунок. «Ти тільки скажи», — писав він Мей.

Але тепер я знаю, що, навіть якби хтось скинув вас зі скелі, якби «Сфера» припинила своє існування вже завтра, на її місце прийде щось іще гірше. У світі є ще тисяча таких Мудреців, або й людей зі ще радикальнішими поглядами, які вважають, що приватне життя — це вже злочинне діяння. Лишень подумаю, що гірше вже не буває, як бачу якусь дев’ятнадцятирічну діваху, що її ідеї служать тлом, на якому «Сфера» видається утопією Американського союзу захисту громадянських свобод. А вас, народ (а тепер я знаю, що «ви, народ» — це майже «весь народ»), неможливо налякати. Хоч скільки за вами стеж, вас це не турбує, і ви не чините опору.

Одна річ — вимірювати себе. Ну, як ти зі своїми браслетами. Можу зрозуміти тебе і таких, як ти, коли ви хочете відстежити власні пересування, записуєте все, що робите, збираєте дані щодо себе заради… Не знаю, заради чогось там. Але цього вам недостатньо, правда? Вам потрібні не тільки ваші дані, вам потрібні і мої теж. Ви не довершені без них. Це хвороба.

Тому я йду. Коли ти це читатимеш, я вже буду поза межами досяжності і, сподіваюся, не лише я. Точніше, я напевно знаю, що буду не сам. Житимемо підпільно, у пустелях, у лісах. Станемо біженцями чи самітниками, будемо безталанним, але необхідним поєднанням тих і тих. Бо ми такі є.

Думаю, це якась друга велика схизма, коли житиме два людства — окремі, паралельні. Будуть ті, хто перебуватиме під ковпаком, який ти допомагаєш створити, а також ті, хто житиме чи намагатиметься жити без нього. Мені смертельно страшно за нас усіх.

Мерсер

Мей прочитала лист на камеру і розуміла, що глядачам він видався таким же химерним і смішним, як і, власне, їй. Шквал коментарів, серед них деякі навіть дотепні. «Снігова людина повернеться у свій ареал!» і «Єті з воза — коням легше!» Мей так розвеселилася, що розшукала Френсіса, який на момент їхньої зустрічі вже прочитав короткий виклад листа, розісланого на півдесятка сайтів; один глядач із Мізули зачитав лист у напудреній перуці на голові під акомпанемент псевдопатріотичної музики. Відео набрало три мільйони переглядів. Дивлячись його, Мей сміялася, одначе ловила себе на думці, що співчуває Мерсерові. Він упертий, але не дурний. Він іще не безнадійний. Його ще можна переконати.

Наступного дня Енні знову залишила паперову записку, і знову вони домовилися зустрітися у тих сусідніх туалетних кабінках. Мей лишень сподівалася, ще після другої низки відкриттів, Енні знайшла спосіб якось пов’язати дії з обставинами. Під стінкою наступної кабінки Мей побачила носок туфлі Енні. Вимкнула звук.

Голос Енні був хрипкий.

— Чула, що тепер усе ще гірше?

— Дещо чула. Ти плачеш? Енні…

— Мей, я не витримую. Знаєш, одна річ — знати щось про пращурів із сивої давнини. І я подумала собі, то й що, мої прародичі прибули до Північної Америки і почали нове життя, покинули ті жахіття в минулому. Але, Мей, як же вивертає душу, коли знаєш, що вони і тут були рабовласниками? Розумієш, які ж то були, бляха, бевзі? І від таких людей я походжу? Мабуть, і в мені теж сидить якась хвороба.

— Енні. Не думай про таке.

— Як не думати? Коли ні про що інше думати не можу.

— Гаразд. Послухай. Але, по-перше, заспокойся, а по-друге, не сприймай це як щось особисте. Від такого треба відмежовуватися. Поглянь на все абстрактно.

— Повсякчас отримую листи ненависті. Сьогодні прийшло шість повідомлень від людей, які називають мене «маса Енні». Половина кольорових, яких найняла на роботу, тепер дивляться на мене з підозрою. Ніби я генетично чиста міжпоколіннєва рабовласниця! Тепер із Вікі ніяк не можу порозумітися. Завтра звільняю.

— Енні, сама ж знаєш, що мелеш дурниці. А ти, між іншим, упевнена, що твої пращури мали тут чорних рабів? Може, теж ірландців?

Енні тяжко зітхнула:

— Мої пращури спочатку мали ірландців, а потім поміняли на африканців. Як тобі? Вони, видно, не могли жити, не володіючи іншими людьми.

1 ... 97 98 99 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сфера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сфера"