Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Сфера 📚 - Українською

Читати книгу - "Сфера"

240
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сфера" автора Дейв Еггерс. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 112
Перейти на сторінку:
Ти бачила, що у Громадянській війні вони воювали на боці Конфедерації?

— Бачила, але у світі є мільйони людей, предки яких билися за Південь. Країна воювала — половина на половину.

— Але не моя половина. А ти хоч знаєш, який гармидер тепер панує у нашій сім’ї?

— Вони ж ніколи не сприймали тієї своєї сімейної спадщини серйозно?

— Поки вважали себе блакитною кров’ю, Мей! Поки думали, що ми люди з «Мейфлавера» з бездоганною генеалогією! А тепер вони, курва, навіть дуже серйозно її сприймають. Мама два дні не виходила з дому. Навіть думати не хочу, що вони там іще нариють.

А два дні потому, видно, нарили щось геть страшне. Мей не знала, що саме, але добре розуміла, що Енні в курсі, бо послала у світ дуже дивний «цвірк»: «Правду кажучи, я й не знаю, чи варто нам знати все». Коли зустрілися у кабінках, Мей не могла повірити, що пальці Енні справді надрукували таке речення. Звісно, «Сфера» не могла його стерти, але хтось — Мей сподівалася, що саме Енні, — його виправив, і тепер «цвірк» мав такий вигляд: «Нам не варто знати всього без належних сховищ інформації. Не хотілось би втратити все!»

— Та ясно, що я написала, — сказала Енні. — Принаймні, перший варіант.

У Мей жевріла надія, що це якийсь страхітливий збій.

— Як ти могла таке написати?

— Бо це моя думка, Мей. Тобі складно уявити.

— Знаю, що складно. А що уявляєш ти? Ти хоч розумієш, у яке гімно тепер вляпалася? Як ти, саме ти, а ніхто інший, можеш підтримувати таку думку? Ти — взірець вільного доступу до минулого; і тепер кажеш… Що ти таке городиш, га?

— Бля, не знаю. Але знаю, що з мене досить. Хочу все це припинити.

— Що припинити?

— «Минуле Доконане». І все, що на нього схоже.

— Але ти не зможеш.

— Хочу спробувати.

— Ти і так уже по вуха в гімні.

— Так. Але Мудреці мені заборгували одну послугу. Я вже не витримую. Вони, оті «відкриті-і-закриті-лапки», вже і так позбавили мене деяких обов’язків. І нехай. Мені по цимбалах. Але якщо вони не закриють проект, я впаду у кому. Вже й так ледве стою на ногах і дихаю.

Якусь хвилю сиділи мовчки. Може, ліпше піти, подумала Мей. Енні втратила осердя самої себе; вона була мінлива, здатна на нерозважливі і незворотні вчинки. Навіть говорити з нею було ризиковано.

Тут вона почула, як Енні захрипіла.

— Енні. Дихай.

— Кажу ж, що не можу. Дві доби вже не спала.

— То що ж сталося? — запитала Мей.

— Та, матері його, всього потроху. Нічого. Знайшли всіляке паскудство на моїх батьків. Точніше, купу паскудства.

— Коли оприлюднять?

— Завтра.

— Може, не все так погано, як ти думаєш.

— Значно гірше, ніж ти можеш собі уявити.

— Ну, що? Кажи. Може, усе нормально.

— Ні, Мей, не нормально. Не буває такого нормального. По-перше, я дізналася, що у тата з мамою був відкритий шлюб, ну, чи щось таке. Я у них навіть не запитувала. Але бачила фотографії і відео, де вони з різними людьми. Щось на кшталт серійних адюльтерів, в обох. То що, це добре?

— Чому ти вважаєш, що то були любовні романи? Може, вони просто йшли собі поруч із кимсь, прогулювалися? Вісімдесяті роки, адже так?

— Радше дев’яності. Повір мені. Це вже точно.

— Секс?

— Ні. Але всілякі цьомки-бомки. На одній фотці тато обіймає якусь тітку за талію, а другою рукою цицьку їй стискає. Бачиш, яке гидотне лайно. А ще фотки, де мама з якимсь бородатим чолов’ягою, ціла серія голих фоток. Видно, він помер, але залишилися фотографії, їх викупили на якомусь гаражному розпродажі, відсканували і закинули у хмару. Потім провели глобальне розпізнавання — і раз, оголена мама з якимсь байкером. Розумієш, обоє стоять голі, ніби позують на шкільному балу.

— Так, справді жалюгідно.

— А хто їх фотографував? Мусить бути третій у кімнаті? Хто він? Сусід-доброзичливець?

— Ти у них щось питала?

— Ні. Але це лише половина справи. Я вже хотіла у них дещо запитати, аж вигулькнуло дещо страшніше. Тим гірше, що на любовні історії мені вже начхати. Знаєш, фотографії — це так, дитячі забавки порівняно з відео, що вони розкопали.

— А що на відео?

— Та що-що. Один із рідкісних випадків, коли батьки бували разом, принаймні вночі. Відео зняте десь на пірсі. Там мусила бути камера стеження, бо у пакгаузах зберігають усіляку всячину. Була і плівка з моїми батьками, які тиняються пірсом уночі.

— У них там секс?

— Набагато гірше. Якесь страхіття, матері їхній. Мей, там просто пиздець. Мої батьки досить часто таке влаштовували — збирали подружні пари і починали гульню. Про таке вони мені розповідали. Кайфують, напиваються, танцюють, не сплять усю ніч. Щороку, на річницю свого весілля. Іноді в місті, іноді їдуть кудись у Мексику. Це така собі їхня всеношна, щоб повернути молодість, освіжити шлюб, бла-бла-бла.

— Так-так…

— Ну, що? Я знаю, що це їхня річниця. Мені було шість років.

— То й що?

— Одна річ, якби я ще не народилася… От блювотисько. Та нехай. Не знаю, що вони робили до того, але перед камерою стеження вони з’являються десь годині о першій. Розпивають пляшку вина, махають ногами над водою, і якийсь час все має доволі невинний і нудний вигляд. Але потім у кадрі з’являється дядько. На волоцюгу схожий, шпортається. Мої батьки дивляться на нього, як він там тиняється, ну, і все таке. Він начебто їм щось каже, а вони ніби сміються і далі беруться за вино. Якусь хвилю нічого не відбувається, а безхатченко поза кадром. А за десять хвилин він улазить у кадр, а тоді падає з пірса у воду.

Мей робить швидкий вдих. Знає, що цим тільки все погіршує.

— Твої батьки бачать, що він упав?

Тепер Енні вже хлипає.

— У тому і проблема. Вони навіть дуже добре все бачили. Упав він футів за три від місця, де вони сиділи. На плівці видно, як вони підводяться, нахиляються, кричать у воду. Навіть можна сказати, нервуються. Вони ніби озираються, шукають телефон чи що там.

— А був там телефон?

— Не знаю. Мабуть, не було. Вони так і не зникли з кадру. В цьому і весь пиндик. Бачать, як падає у воду мужик, і нічогісінько не роблять. Не біжать по допомогу, не викликають поліцію, нічого. Не стрибають у воду, щоб його врятувати. Кілька хвилин понервувались, а тоді сидять собі далі, мама кладе татові руку на плече, й обоє там залишаються ще хвилин із десять, а тоді підводяться і йдуть.

— Може, шок у них був.

— Мей, вони підвелися і пішли. Вони так і не подзвонили 911, не зробили нічого. Про це немає запису. Вони

1 ... 98 99 100 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сфера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сфера"