Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » #Галябезголови 📚 - Українською

Читати книгу - "#Галябезголови"

975
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "#Галябезголови" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 97 98 99 ... 101
Перейти на сторінку:
дитині малій, і стільки всього у тому «Галю»: і любові, і ніжності, і туги, і заборони собі самому — і любити, і тужити.

— Андрію Івановичу! Ви мені потрібний…

— Галю, дівчинко! Не можна! — язик Чорнобаїв вимовляв одне, а в голові: «Ось же ця дівчинка! Ось це сонечко! Ось же все те, що і мало би бути у тебе! Не проґав!»

— Чому не можна?

— Бо моя осінь… вип’є твою весну, сонечко! А це несправедливо щодо тебе. Забудь про Чорнобаїв! Про всіх! Добре? — рукою махнув, пішов геть. Втекти намагався, та ноги не несли, тому і не біг, а лиш сунув важко потроху.

— А ви хіба зможете забути мене?! — вигукнула йому вслід Галя.

Ні, хитнув головою, ні, ні… На автоматі відімкнув дзвінок мобільного, який задзвонив невчасно. І так чоловікові соромно стало. «Дідько, веду себе, як пацан!» — подумав. Зупинився, обернувся: Галя так і стояла на набережній, дивилася йому вслід. Видихнув, пішов назад. Обійняв дівчину. Вона схлипнула судомно, обвила його тулуб ручками. Ось же ця дівчинка! Ось же це сонечко…

— Сонечко! Ти — така… молода! — прошепотів. — І ти неодмінно станеш щасливою! Я знаю! Просто повір! — обережно відсторонив дівчину, погладив по волоссю, як дитину, і тепер уже швидко-швидко пішов до своєї автівки.

Не озирався. Вскочив у позашляховик. Автівка на великій швидкості рвонула світ за очі. Чорнобай однією рукою керував автівкою, другою набирав Сашка Сулиму, дзвінок якого відхилив хвилиною раніше.

— Сашко! — сказав, — дзвонив?

— Андрію Івановичу, — почув голос затятівського автомеханіка. — Знаю, у вас наразі непрості часи, але чи не могли би ви позичити мені трохи грошей? Мамі на операцію не вистачає.

— Що з Анею? — спитав Чорнобай.

Оля Корнійчук із соціальних мереж дізналася про Галину унікальну перукарню, бо битва добра зі злом навколо маленького відважного закладу тільки набирала обертів і обидві армії активно вербували прибічників. Та одного дня Оля завітала сюди не для того, аби підтримати колишню подружку чи, приміром, налагодити з нею стосунки, а тому що «Беллу» стрясали справжні катаклізми. Зрозуміти всю їхню грандіозність могла лиш людина, яка працювала у «Беллі», і Оля Корнійчук дочекатися не могла хвилини, коли зможе усе те вихлюпнути Галі.

— У тебе тут… прикольно, — роздивлялася інтер’єр Галиного царства. — Звісно, не так круто, як у «Беллі»! Ти тепер, до речі, могла б до нас повернутися.

— Олю, не цікаво.

— А я зараз тебе зацікавлю! Юля пішла з «Белли»! Уявляєш?! Пані Жадкіна більше не керує своїм салоном краси! Її потворний старий чоловік змусив нашу красиву Юлю зібрати валізи і поїхати за кордон. Знаєш чому? Тому що ти мала рацію: Юля може бути хворою на ВІЛ! Ми, звісно, результатів її тестів не бачили, але чутки пішли! І полковник вирішив, що заради збереження клієнтури «Белли» Юля має поїхати. Вона так плакала. Їй-богу! Я на власні очі бачила: вона реально ридала! Не хотіла покидати країну, та полковник прямо при ній викликав до кабінету Женьку Лисицю і запропонував їй стати керуючою салоном. Як тобі новини?

— Вражаючі… — сказала Галя.

— А Женька! Бачила б ти цю козлиху! Купила ящик шампанського, зачинилася у Юлиному кабінеті разом із… твоїм чоловіком, і відмічали. Дівчата чули, як Женька каже Артему: «Тьомо, оце все — наше золоте дно…» Уявляєш? Повне дно!

— Нащо ж ти мене туди кличеш? — печально усміхнулася Галя. — Може, сама до мене перейдеш? Є вакансія майстра манікюру.

— Хочеш, щоб я заразилася? Дякую! Що я тобі поганого зробила, Галю? — образилася Оля.

Галя не встигла відповісти. Двері з червоною стрічкою, зав’язаною на манір шалика на шиї, яку за ці дні доводилося відновлювати щодня, розчахнулися, і до перукарні увійшла пані Жадкіна власною персоною.

— Юліє Володимирівно?! — здивувалася Оля. — А ви ж ніби повинні були відлетіти…

— Корнійчук! Забирайся геть! — із такою огидою і ненавистю відповіла пані Жадкіна, що манікюрша не наважилася устрявати у суперечку. Підхопила сумку і швидко вшилася.

Пані Жадкіна усміхнулася печально, усілася в крісло перед великим дзеркалом.

— Причешеш? — запитала.

— Я тут всіх без винятку обслуговую, Юліє Володимирівно, — сказала Галя. — А вас — з особливою турботою причешу. Ви мені багато добра зробили, а я вам так і не віддячила. Один раз спробувала — і то воно мені боком вилізло.

— Усім нам… — прошепотіла пані Жадкіна.

Галя напружилася.

— Гроші так і не знайшли? — запитала.

—Ні… — пані Жадкіна усміхнулася печально. — Та горювати не варто: то були брудні гроші, і вони ніколи би не послужили ані добрій справі, ані добрій людині.

Галя глянула на пані Жадкіну з тривогою:

— Ви… хоч не захворіли на ВІЛ?

— Ні…

— Добре. Я рада.

Галя укрила пані Жадкіну захисним фартухом, стала за спиною колишньої хазяйки. Розчісувала її доглянуте хвилясте волосся.

— Дозволите укласти вам волосся так, як мені хочеться?

— Так. Давай… — замовкла, усміхнулася. — Хоча я прийшла заради іншого. Сказати… Він любить тебе!

— Хто?..

— Андрій. Усе віддав заради того, аби ти була у безпеці: і свою базу відпочинку, і дім у Затятовому, і ще якийсь будинок у лісі. Від чоловіка знаю.

Галя завмерла з гребінцем, проковтнула сльози.

— Тепер… не зможу вас причесати. Руки трусяться.

— І не треба! — пані Жадкіна підвелася, зірвала з себе захисний фартух, пішла до виходу. Біля дверей зупинилася, обернулася до Галі. — Прощавай, Галю Чорнобай! Ти… зроби все, щоб і залишитися Чорнобай! Чуєш?! — на мить замовкла, усміхнулася. — Завтра о п’ятій ранку в мене літак до Порту. Махнеш мені? Чи ще спатимеш?

— Не спатиму. Вже їхатиму маршруткою в одне село. Там справа у мене… Як побачу в небі літак, неодмінно махну.

— От і домовилися, — пані Жадкіна розчахнула двері.

— Юліє Володимирівно! — вигукнула Галя. — Ви… такою красивою стали.

Наступного ранку, квітневої теплої суботи, пані Жадкіна летіла до далекої Португалії, а старенька маршрутка везла Галю Чорнобай до глухої Христопратівки. Дівчина й сама не могла пояснити, чому все думає і думає про Юрка Консуматенка. Кінець кінцем дійшла висновку, що все це від того, що Юрко загинув і був похований без християнського обряду погребіння. Для таких думок Галя мала неабиякий аргумент. Ще коли тато був живий,

1 ... 97 98 99 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «#Галябезголови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "#Галябезголови"