Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед 📚 - Українською

Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не укладай угоду з демоном!" автора Вікторія Фед. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 124
Перейти на сторінку:
Розділ двадцять перший

Портал закрився за нашими спинами, залишивши по собі лише легкий аромат диму та іскри магії. Я підняла очі — і мимоволі затамувала подих.

Перед нами розгортався Підземний світ. Не сірий і гнітючий, з вогнем і криками нещасних, як я собі уявляла… а величний, такий, що зупиняє серце.

Високо над нами, в химерному небі без сонця, висіло світило — не куля і не місяць, а велика прозора сфера, в якій ніби танцювали блискавки й рідке золото. Вона не просто освітлювала світ — вона творила атмосферу. Її сяйво було м’яким, теплим, з ледь рожевим відтінком, ніби захід сонця, що ніколи не закінчується.

На тлі цієї фантастичної кулі невагомо пливли висячі міста — архітектурні шедеври, збудовані над прірвами, мов вишукані замки на нитках реальності. Кожне місто трималося в повітрі завдяки гігантським кристалам левітації, що пульсували магічним світлом під ними. Мости з живого каменю з’єднували платформи, а по них неквапом рухалися істоти — демонічні, крилаті, та, здавалось, зовсім не злі.

Далеко внизу — нескінченні прірви, заповнені туманом, в якому мерехтіли спалахи: можливо, вогні поселень, а можливо — очі істот, яких краще не бачити.

А магія… Вона тут не була просто силою — вона була технологією. Вежі з живих кристалів, портали, які активуються лише подумки, транспорт у формі пласких дисків, що левітують, літаючі бібліотеки.

І серед усього цього — демони. Граційні, величні, з різними крилами, рогами, блискучою шкірою, одягнені в щось між середньовічною бронею й високою модою. Деякі літали в повітрі, залишаючи за собою яскраві сліди, інші просто спостерігали за світом з балконів міст, а хтось… збирав квіти, що росли на вертикальних скелях.

Це був інший світ. Дивний. Загадковий. І… прекрасний.

Підземний світ.

— Це і є Безодня? — мій голос тремтів не від страху, а від захвату, що прокочувався по мені хвилею, мов магія по старовинному артефакту.

— Так, рідна, — м’яко промовив Райвен, його голос звучав, наче пісня старих зірок. — Це мій світ.

Його тепла рука впевнено тримала мою, і в той момент усе довкола здавалось нереальним — занадто прекрасним, щоб бути справжнім.

Під нами простягалися хмари багряного туману, а над ними — висячі міста, підвішені на світлових арках з мерехтливого каменю, що пульсував у такт самому життю Безодні. Вежі з темного скла прорізали небо, з’єднані між собою мостами з рунічного світла, по яких повільно пливли магічні платформи.

Далекі гори горіли зсередини: червоним, пурпуровим, золотим. Їхні вершини ніби дихали, викидаючи в небо розсипи енергії — не лави, а магії, чистої і сирої, яка створювала нові потоки життя.

— Тут живуть найсильніші створіння, — продовжив Райвен, дивлячись кудись у нескінченну далечінь, — і кожен з них має шанс бути собою.

Я глянула на нього, і в очах Райвена побачила гордість… і щось більше — відчуття дому.

— Ходімо, я покажу тобі одне місце, — сказав Райвен, і в його голосі зʼявилась інтрига.

— У сенсі? Просто зараз?

— Ага. Ти ж не думаєш, що ми будемо стояти тут і милуватись краєвидом вічність? — посміхнувся він. — Хоча, з тобою я б і на це пішов. Але я маю показати тобі, як смачно готують у Безодні.

Він легенько потягнув мене за руку, і ми ступили на одну з тих магічних платформ, що ширяли в повітрі між містами. Вона м’яко рушила вперед, і я аж підскочила, коли під ногами розчинився краєвид — прірви, що світилася зсередини, немов там жили зорі.

— Тільки не кажи, що ми їдемо в якесь місцеве «Кафе у демона»? — я примружилась.

— «У демона» — це минуле століття, — відмахнувся Райвен. — Ми їдемо до «Вогняної чаші». Це заклад старих традицій. Без фастфуду, лише справжні рецепти, які передаються тут з епохи Темного Договору.

— Дуже апетитно звучить. І не тривожно зовсім, — буркнула я, намагаючись зрозуміти, чи жарти він жартує, чи ні.

Наша платформа зупинилась біля закладу, який виглядав… надто атмосферно. Будівля з чорного каменю з рослинними візерунками, що пульсували живим світлом. Вивіска — червоний кристал, який час від часу пускав вогняного метелика.

Всередині — напівтемрява, столи з лавових плит, на яких їжа не просто подавалася, а тихо шипіла, завершуючи приготування прямо перед тобою. В повітрі витав аромат чогось копченого, пряного… і трохи магічного.

— Тільки скажи, що тут не подають людей, — прошепотіла я, коли нас провели до столу.

— Людей? — Райвен хмикнув. — Та що ти, тут все вегетаріанське. Ну, майже.

Я закотила очі, але всередині вже сміялась. І це було прекрасно — сидіти в Безодні, поруч із лордом-ректором, який не просто володів цим темним світом, а ще й замовляв тобі вечерю з усмішкою на вустах.

Метр-хранитель — високий демон у строгому жилеті з ланцюжками, що світилися рубіновим світлом, вклонився глибоко, майже до підлоги.

— Ваша Темність, що бажаєте сьогодні? Стандарт чи… особливе меню?

— Особливе, — відповів Райвен з тією самою легкою посмішкою, яка завжди натякала: «Зараз буде щось незабутнє».

Метр зник у темряві, а за хвилину до нас підлетіла плаваюча чарівна дощечка — меню з палаючим краєм і запахом свіжоспеченого хліба. Я прочитала:

— Грильований айрок з медово-гірчичним соусом, поданий на розпеченому листі магмо-орхідеї.

(Айрок — місцевий аналог мʼяса, ніжний, соковитий, схожий на  телятину, але з легкою ноткою диму й солодких прянощів).

— Крем-суп з зольного гарбузу та тріщачки (гриб, що хрустить при кожному укусі), зі спіненою кровоцвітною піною.

(Гриб тріщить, як маленький феєрверк, суп пахне осінню і хвоєю, аромат такий, що хочеться обійняти тарілку).

— Пиріг з кори вогняного дерева, з начинкою з карамелізованих пекельних ягід і вершковим димом.

(Ягоди трохи кислуваті, але коли змішуються з солодкою корицею та вершками — це смак справжнього затишку… якщо затишок може бути магічно небезпечним).

— Напій: Чар-чар з льодом із чистого енергійного джерела.

(Має колір зіркового неба, бульбашки в ньому співають, а після кожного ковтка серце бʼється трохи голосніше, як від закоханості або великої пригоди).

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 98 99 100 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед» жанру - 💛 Міське фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"