Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Місто біля моря 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто біля моря"

200
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Місто біля моря" автора Володимир Павлович Бєляєв. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 119
Перейти на сторінку:
заяві Андрихевич, обзивав його «старорежимним чортом» і зараз не міг зрозуміти, чому я так мирно розмовляю з Анжелікою.

Музиканти заграли польку. Я вже зібрався запросити Ліку на танець, як несподівано здригнувсь, наче мене укололи. На протилежному боці, недалеко від Маремухи, стояв,1 схрестивши на грудях руки, Головацький і уважно стежив за нами. Но забув іще, видно, Толя, як попереджав він жартома мене, щоб я «не иотрапив часом у полон до сусідки». Тепер, бачачи нас удвох, як ми мирно розмовляли, він не знав, що й думати.

«Ех, дарма! — подумав я. — Потім, Толю, поясню тобі все». І, схопивши Ліку під ліктики, пустився в танець.

Не встиг дотанцювати польку, як побачив на порозі Гри— шу Канюка. Обличчя його, все спітніле, зберігало сліди щойно закінченої роботи в ливарні. І дивним здалося, що Гри— ша Канюк не забіг додому переодягтися, а прийшов у клуб на танці в брудній робі. Відшукавши мене очима, він робив нетерпеливі знаки, викликаючи з залу.

— Мене кличуть, Ліко, вибачте, — сказав я їй і, підвівши її до вільного стільця, пішов навпростець до Гриші.

— Головацького, тебе і всіх активістів комсомолу терміново викликають на завод! — важко дихаючи, шепнув Канюк.

Видно було, що він не йшов, а біг сюди. Нічого не розуміючи, я спитав:

— Там же нікого вже нема…

Пробігаючи повз мене, видно, теж викликаний кимось, Лука Турунда торкнув мене за лікоть і сказав:

— Швидше, Манджура! На нараду до Руденка.

Поки ми добігли, в кабінеті директора вже зібралися комуністи заводу і секретарі багатьох комсомольських осередків. Горіли дві лампи під зеленими абажурами, і при їх світлі я встиг помітити секретаря міськкому партії Ка— зуркіна, нашого Флегонтова і начальника міського відділу ДПУ, якого я вже бачив у той день, коли під основою мартена ми виявили англійську міну.

Коли всі посідали, Руденко, обвівши очима всіх, заговорив:

— Більше чекати не будемо. Отже, товариші, сьогодні вночі, використовуючи переддень вихідного дня, ворог хотів висадити в повітря основні життєві вузли заводу. Ворожий план мінування у пас в руках! Ось він. — Руденко показав пальцем на пожмакане креслення; що лежало перед ним. — Вважаю за свій обов’язок подякувати за своєчасне виявлення цього документа наших товаришів чекістів!

З цими словами Іван Федорович повернувся до начальника міського відділу ДПУ і міцно потиснув йому руку. А той захитав головою, мовби кажучи, що ні він, ні його працівники не заслуговують подяки.

Новина, оголошена директором, приголомшила нас. І в напруженій тиші ще суворіше і значливіше прозвучав голос Руденка:

— Перший тривожний сигнал про англійські «подарунки» ми, як відомо, дістали під час комсомольського недільника. Мерзенний найманець буржуазії, якому було доручено підірвати міну, в останню хвилину розгубився і не зумів вчинити диверсію. А потім молодь перекреслила його плани своїм недільником. На щастя, він ізольований і на першому допиті був занадто балакучий. Такі ж міни, закладені тут англійцями ще в 1919 році, вилучені в кочегарці і біля вагранок…

— Хто цей найманець, Іване Федоровичу? — спитав хтось.

— П’яниця і бракороб Єнтута, який облудно проліз в ряди робітничого класу, — в настороженій тиші сказав директор.

«Так ось хто, певно, намагався залякати нас своїм підкинутим листом, коли ми почали виводити його на чисту воду!» — промайнуло у мене в голові.

Директор, промовчавши, говорив далі:

— А про решту вам доповість Кузьма Никанорович! — І знову він подививсь на низенького, дуже добродушного чоловіка в сірому коверкотовому костюмі, пропонуючи йому жестом руки зайняти місце голови.

Цілу ніч, до світанку, учасники цієї раптової наради чергували в цехах, охороняючи завод до тої хвилини, поки дії ворога не були цілковито знешкоджені.

Те, що ледар і п’яничка Кашкет виявився найманцем ворогів, досить швидко втратило гостроту новизни.

«Хіба не ясно було й раніш, що якраз серед таких розкладених типів іноземна буржуазія вербує своїх агентів! — міркував я, походжаючи біля остигаючих вагранок. — У погоні за легкою наживою, за зайвою четвертю горілки вони, хто не знав ніколи, що таке Батьківщина, можуть піти на всяке криваве діло…»

Мадам Рогаль-Піонтковська, про яку стримано, але дуже переконливо того вечора сказав нам Кузьма Никанорович, знала про минуле Кашкета уже давно, ще з того часу, як дала згоду бути резиденткою англійської розвідки в нашому приморському місті, прикриваючи свою таємну підривну роботу проти Радянської держави вивіскою мирного танцкласу.

Перший же зв’язковий, який прибув з Лондона на вантажному англійському пароплаві, вручив їй на таємному побаченні не лише лист від чоловіка-цукрозаводчика, що втік з-під Умані в Англію, але й один «діловий документ». Це був список «вірних ще людей», складений, за завданням англійської розвідки, видно, самим Нестором Махно, який у ті роки жив у Парижі і навіть — ходили такі чутки — викладав там в академії генерального штабу своє бандитське ремесло. Він мріяв за допомогою військ Антанти вернутися на своїх тачанках до берегів Азовського моря.

Був занесений у цей список і анархіст Єнтута, на прізвисько Кашкет. От саме його і взяла в руки, прикрашені брильянтовими перснями, мадам Рогаль-Піонтковська ще тоді, коли їй належав ресторан «Родима сторонка». Кашкет приходив до «мамаші» випити в борг, часто без віддачі, користуючись її «добрим серцем». І коли вже у власному танцкласі на Генуезькій мадам стала вимагати від нього першу розписку в одержанні ста карбованців за роботу для англійської розвідувальної служби Інтелідженс сервіс, Кашкет не вагався.

Потім цілий рік після їх побачення Рогаль-Піонтковська з її агентами були полишені на самих себе. Зв’язок з Лондоном обірвався. Пароплави під британським прапором довгий час не заходили за вантажем у радянські порти. Хазяї Рогаль-Піонтковської вирішили зв’язатися з мадам із танцкласу іншим шляхом.

Попович із Ровна, Козир-Зірка, після висадження в повітря штабу ЧОПу в нашому подільському місті повинен був відвідати Донбас і Приазов’я і вручити нові інструкції з Лондона резидентам, які замаскувалися, подібно до Рогаль-Піонтковської, на радянській землі. Це й було те друге завдання, поставлене поповичу з Ровна, яке так довго й уперто розгадував Вукович.

Багато, на перший погляд, дрібничок допомогли Вуковичу в цій справі. Серед них важливе було і випадкове припущення, висловлене в листі до Микити, — про те, чи не родичка власниця танцкласу в місті біля моря старій графині, яку ми бачили ще в далекому дитинстві на Заріччі.

Вукович виявив зв’язок між появою в місті біля моря Печериці і тим, що чоловік «удови інженера з Умані», який лишився живий, перебуває в Англії і навіть завдяки своєму графському титулу занесений у довідкову книгу серед іменитих людей Європи під дивним заголовком «Хто є

1 ... 98 99 100 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто біля моря», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто біля моря"