Читати книгу - "Василь Стус: життя як творчість"

3. Заявляю рішучий протест проти такої експертизи.

4. Мотивація потреби такої експертизи є неправдивою, зокрема, нікого зі свідків чи інших кадебістів я не ображав перший. Ображав тільки тоді, коли мусив захищатися від образ.

5. Ознаки манії переслідування, нібито виявлені у мене, є чистою вигадкою КДБ.

6. Посилання на те, що я перебуваю на обліку в 5-й лікарні Жовтневого району є дешевою спробою аргументувати вигадку, оскільки, навіть як хронічно хворий на виразку шлунку, я на обліку не стояв»[626].

Підписувати постанову Василь Стус відмовився.

Почалося одне з найважчих випробувань — сімнадцятиденна спроба зламати волю за допомогою психотропних й інших засобів психіатричного впливу.

Потрапивши до лікарні, Василь одразу був змушений кардинально змінити поведінку. «Лікарі у погонах» дали йому зрозуміти, що будь-яке «різке» висловлювання автоматично тягне за собою додаткову дозу медичних препаратів, чого психіка може не витримати.

Довелося стати дещо поступливішим, бо — і про це йому говорили відверто — тут, у лікарні, з людиною можна безкарно робити будь-що: все потім буде списано на психічну хворобу.

Можна впевнено твердити, що Акт за номером 643, яким Стуса Василя Семеновича було визнано психічно здоровим, був маленькою перемогою його поступливости:

«АКТ № 643

Стационарной судебно-психиатрической экспертизы

Стус[627] Василия Семеновича

23 мая 1972 года, судебно-психиатрическая экспертиза Киевской городской клинической больницы № 21 им. акад. Павлова (психоневрологической) освидетельствовала Стуса Василия Семеновича, 1938 года рождения, обвиняемого по ст. 187— 1 УК УССР.

В отделении судебной экспертизы больницы Стус находится с 6 мая 1972 года.

Сведения со слов испытуемого:

…Со времени службы в армии страдает язвенной болезнью 12 перстной кишки…

Полагает, что вышеуказанные работы [„Місце в бою чи розправі“, „Відкритий лист“, збірка „Зимові дерева“] не должны рассматриваться как преступление, что он мог в чем-то и ошибиться, возможно допустил некоторую резкость стиля, но писал преследуя „цели добра, а не зла“. Его практика — „чисто этическая“. В связи с этим — виновным себя ни в чем не считает.

„Как видно из характеристики… института (литературы), Стус нарушал нормы поведения работников научного заведения, не захотел стать на комсомольский учет, отказывался от общественных поручений. В 1964 году был оштрафован за непристойное поведение в клубе завода „Большевик“. В 1965 году — самовольно пытался организовать литературный вечер на одном из заводов Киева…“

В процессе следствия Стус понимал суть обвинения, виновным себя не признавал, заявляя, что вышеуказанные документы не являются клеветническими. На допросах Стус вел себя надменно, оскорбляя свидетелей и других участников процесса, иногда отказывался от показаний, порой высказывал необоснованные подозрения, что и явилось поводом для назначения настоящей экспертизы.

ПСИХИЧЕСКОЕ СОСТОЯНИЕ

Все виды ориентировки сохранены. Держится естественно. Вежлив. На вопросы отвечает по существу… Внимание устойчивое. Понимает цели экспертизы, возмущен направлением в психиатрическую больницу, так как душевнобольным себя не считает. Заявляет обоснованные жалобы соматического характера. По поводу подозрений высказанных в процессе следствия, рассказал, что однажды, когда он был очень уставшим после допроса, врач дала ему слабительное, но после него он очень долго спал. Тогда появилась мысль, что ему дали снотворное, не сообщив об этом. Сделали это с целью „возможно как-то повлиять на мою волю“.

…При экспериментально-патопсихологическом обследовании… по Айзенку, отмечается преобладание интроверсии.

…В беседах настойчиво отстаивает свою точку зрения по тому или иному вопросу, делая ссылки на литературу, общественные и социальные события и факты. Признает, что повышено раздражителен, чувствителен. Считает, что это последствия „ненормальных условий существования“.

Свойственные Стусу — раздражительность, излишняя прямолинейность и резкость, склонность к подозрительности, интровертированность — являются проявлениями психопатических черт его характера, а не какого-либо психического заболевания.

…следует считать его вменяемым»[628].

Наступна зустріч Стуса з Логіновим відбулася аж 13 червня. І хоча позиція заарештованого стала м'якшою, однак на жодну принципову поступку він не пішов навіть після психлікарні.

Зокрема, на запитання слідчого щодо того, хто є автором вилученої у Стуса чернетки «Скільки молодих авторів побувало…» (криміналістична експертиза від 11 травня 1972 року встановила, що це — Іван Дзюба), він пояснює:

«Відповідь [Стуса]: приналежність цієї чернетки перу Івана Дзюби — для мене сумнівна. Знаю, що це і не моя рука. Як цей аркуш-чернетка опинився серед моїх паперів — не знаю. Через це не можу дати якоїсь точної відповіді на решту питань…

Запитання [Логінова]: Із змісту пред'явленого вам рукопису вбачається, що він стосується питань, про які ви писали у листі на ім'я секретаря ЦК КП України та Президії Спілки письменників України. Чи радилися ви з Дзюбою про написання листа секретареві ЦК КП України та Президії Спілки письменників України? Якщо радились, то які побажання висловив Дзюба щодо написання такого листа і коли це було?

Відповідь [Стуса]: зміст згаданої чернетки може стосуватися будь-чого. Я не перечу проти такого тлумачення, оскільки коло питань, зачеплених у чернетці, поставлено на порядок денний. Це питання, про які сьогодні пишуть і думають десятки й десятки літераторів, свідомих свого обов'язку перед часом, народом, мистецтвом, комунізмом.

Я не пам'ятаю такого, щоб із приводу останнього листа до Уряду радився із І. М. Дзюбою.

Запитання [Логінова]: Пред'явлений вам рукопис Дзюби є планом написання листа про положення молодих літераторів з пропозиціями, які частково були вами використані при написанні вами листа секретареві ЦК КП України та Президії Спілки письменників України… чи використали ви згаданий рукопис Дзюби при написанні вашого листа?..

Відповідь [Стуса]: піддаю сумнівові, що це рукопис Дзюби і що це план листа про становище молодих літераторів. Коли в моєму листі є якісь збіги тематичного характеру з пред'явленою чернеткою, то такі збіги можливі, як можна бачити одну і ту ж дощову хмару, що йде з Київського моря, хоч одна людина живе в Біличах, а інша в Корчуватому. Я не пам'ятаю такого, щоб будь-які Дзюбині поради використовував при написанні свого листа до Уряду. Можу сказати, що пред'явлені мені чернетки я не використовував»[629].

Наступного дня допит тривав від 11.35 до 19.15.

Справа знову стосувалася листа Дзюби, що починався зі слів «Скільки молодих літераторів», — слідству вкрай важливо було встановити не приватний, а колективний (дві людини — уже колектив) характер листа, адже спільні листи підпадали під дію кримінального кодексу.

«ЛОГІНОВ: На допиті 25 січня 1972 року Дзюба показав, що пред'явлений йому документ, який починається словами „Скільки молодих авторів…“[630] написаний ним і це його пропозиції до вашого листа в Президію СПУ у справі творчої молоді. На тому ж допиті Дзюба показав, що приблизно у листопаді 1971 року ви знайомили його з