Читати книгу - "Василь Стус: життя як творчість"

Або:

Летять на мене сто людських жалів —

тонкоголосих стріл — і душу ранять

батьки, дружина, син, сестра. Кохані,

о як я вами душу обболів![611]

Та понад усе болила йому дружина, перед якою він відчував неспокутну вину:

Спить жона, золотими ножами

пообкладувана,

на зажурену схожа маму.

Боже, мов же, — як там вона?

Що за сон їй стриміє в сумнім узголів'ї?

Що за дума притлумлює душу її?

Так їй хочеться сліз,

щоб проллятися в зливі,

щоб в обидві руки гарячі текли ручаї.

І тремтить її пам'ять, як яра свіча попід вітром,

під ногами — як прірва — двадцять і четверо днів.

Ніч безсонна і довга. Вибачай, коли спогади витру

номерним рукавом. Я завше прощався, як жив.

Все прощався з тобою, бо здавна обпився бідою,

знав, що небо одміниться, місто за мур утече.

Чи ти перекинешся в мене, як я вже не буду собою,

ачи відшукаєш хоч в смерті моє охололе плече?[612]

Нарешті ранком 24 березня вкрай знервованого Стуса викликали до Логінова. Дорогою — знову ляскання пальців, знову підкреслена ізоляція, яку Василь часто й виклично порушував гучними повідомленнями: Стуса ведуть на допит, доброго ранку друзі чи якимось иншими. Як згадував Є. Сверстюк, Василь єдиний в тюрмі Київського КДБ відзначався таким підкресленим порушенням тюремних правил.

Звісно, часом не обходилося без ударів кийками чи й кулаками. Втім, таке трапилося лише раз чи два, бо голосне повідомлення про цей факт усій в'язниці зовсім не входило в плани конвоїрів, — вони просто губилися від такої викличної поведінки.

Ранкова розмова, тривала, втім, лише 35 хвилин. Василь висунув вимогу повідомити йому про стан здоров'я дружини й рідних, слідчий почав ставити запитання. Відповідей не отримав ніхто[613].

Вечірня розмова тривала довше, але єдине, що слідчий почув у відповідь на запитання про Валентина Мороза, було: «Коли злочинцями стають літератори — це дуже небезпечні для суспільства сигнали. І коли вже казати про винного — то вина тут обопільна: і людини, і суспільства. Саме в таких ситуаціях і потрібне порозуміння, чесна, відкрита дискусія, а не розправа за закритими дверима»[614].

Аби якось вплинути на в'язня, Логінов удався до запрошення на слідство вищих чинів КДБ (на допиті 28 березня був присутній начальник відділення слідчого відділу КДБ УРСР старший лейтенант Пархоменко[615]) і навіть помічника прокурора УРСР старшого радника юстиції Макаренка[616]. Втім, це мало вплинуло на Василя Стуса.

31 березня 1972 р. допит знову тривав недовго. Копирсання слідчого у фраґментах чернетки листа до П. Ю. Шелеста спричинило новий спалах обурення: «наведена слідчим цитата з мого листа-чернетки, який є ані наклепницький, ані антирадянський (просто в ньому можливі ті чи інші помилкові твердження людини, що бореться за соціалізм, а не проти нього), відповідає моєму текстові. Я не вважаю її наклепницькою — цю цитату. Бо соціалізм без гарантованої індивідуальної свободи не є справжній соціалізм. Усупереч гарантованому Конституцією СРСР праву на свободу совісти та переконань слідчий долучає до справи рукопис, який я нікому не давав і, зрештою, не викінчив і сам. Закидати мені чернетки моїх думок і ставити їх у провину як мої переконання — не тільки непристойно, а й незаконно: це суперечить моїм конституційним правам, якими слідчий хоче поневажити.

На знак протесту проти такого свавілля відмовляюся давати свої покази щодо моїх чернеткових записів і невикінчених творів.

Бо бути спільником при порушенні Конституції не бажаю»[617].

4 квітня Логінов вирішив повести розмову про збірку «Веселий цвинтар» і наразився на Стусове: «Я вважаю, що питання про „Веселий цвинтар“ не стосується слідства»[618]. Коли мова зайшла про вірш «Колеса глухо стукотять…» (Пам'яти М. К. Зерова) і рядок «Рад-соц-конц-таборів союз», який слідчий потрактував як наклепницький, то почув:

— «Це не вигадки і не наклепи на радянський державний і суспільний лад. Ці рядки стосуються концентраційних таборів, а не країни в цілому»[619].

Вірш «Марко Безсмертний» поет взагалі відмовився обговорювати зі слідчим.

11 квітня «звинувачений» заявив слідчому, що пред'явлену йому збірку віршів «Постать голосу»[620] «оглядати не бажає, що її в нього „безсовісно“ вилучили. Хто автор віршів, вміщених у збірці, хто її друкував і від кого він її отримав, відповідати відмовився, заявивши, що це „забагато чести для вас“»[621].

Про збірку віршів «Підсумовуючи мовчання»[622] — те ж саме. Коли Логінов почав розпитувати поета про вірш, присвячений В. Морозу, то Василь «назвав слідчого державним злочинцем»[623]. Те ж стосувалося і збірочки віршів Кордуна «Тихий майстер дитячих іграшок», у якій була вміщена Стусова передмова.

У квітні Логінов без успіху намагався залучити Василя до участи в слідстві, ставлячи питання стосовно «історії» з передачею рукопису «Зимових дерев» за кордон і випуску збірки в Брюсселі, однак постійно наражався на зухвальство Василя Стуса та його небажання зважати навіть на пред'явлені йому копії свідчень Л. Селезненка, Г. Коцурової, І. Світличного. Стус уважно читав їх і… вимагав очної ставки, бо ви можете будь-що сфабрикувати.

Щось треба було робити. І Логінов знайшов вихід.

29 квітня 1972 року він добився ухвалення постанови «про призначення судово-психіатричної експертизи по справі СТУСА Василя Семеновича»[624].

6 травня 1972 року Василя Стуса було примусово привезено до 13-го Відділення Київської міської клінічної лікарні ім. академіка Павлова.

— Стуса везуть у психушку, — лунало в мовчазних стінах внутрішньої тюрми КДБ, — лунало в коридорах внутрішньої тюрми, коли його виводили до воронка, аби відвести на примусове обстеження.

У поданні Логінова особливо наголошувалося на тому, що «Стус винним себе не визнав, пояснивши, що виготовлені ним… документи („Місце в бою чи в розправі“ та лист до Президії СПУ і парторганів) не є наклепницькими.

Упродовж усього слідства Стус, відмовляючись від надання правдивих показань за його справою, поводить себе зухвало, безпідставно наносить образи свідкам та іншим учасникам процесу. Крім того, виявляє ознаки манії переслідування й некритичного ставлення до своїх дій і поведінки.

Стус, крім того, знаходиться на обліку в 5 лікарні Жовтневого району м. Києва з приводу низки інших захворювань.

…вищезгадані ознаки в поведінці обвинуваченого Стуса викликають сумнів в його психічній поведінці…»[625].

Після оголошення Василеві «Постанови про призначення судово-психіатричної експертизи», що відбувалося 6 травня 1972 р. у кабінеті Логінова від 13.00 до 14.10, поет заявив:

«1. Вважаю експертизу безпідставною, оскільки раніше протягом 34 років жоден психіатр не говорив мені про наявність у мене будь-яких психічних аномалій.

2. Вважаю, що ця експертиза є спробою КДБ чинити розправу наді