Читати книгу - "На скрижалях історії"

Розговорився з поварихою-росіянкою Людмилою й обмовився, що родом з України. Та почала розповідати, що у неї на батьківщині жили українці, які щось там будували в їхньому невеличкому російському містечку. Молоді українські хлопці, користувалися неабиякою популярністю серед місцевих дівчат, не була винятком і її старша сестра Марія.

— Чого ти до хохлів бігаєш, тобі що, наших парубків не вистачає? — запитав якось Марію її брат Сашко. Відповідь сестри запам'яталася Людмилі на все життя:

— Наших парубків удосталь. Але вони зранку горілку жлуктять, а потім один одному морди до крові б'ють. А хохли весь день працюють, а потім трохи вип'ють, а як гарно співають!

У таборі ніхто без роботи не валандається. Через декілька днів після лікарні, Івана викликав начальник УВЧ і наказав:

— Підберіть душ шість з-поміж зеків, які вміють орудувати косою, і підете косити сіно по річці Куруполді, яка десь у тайзі впадає в Лодьму.

На складі йому показали штук вісімдесят кіс, з яких він відібрав дванадцять. Ще батько вчив, як потрібно вибирати по звуку добрячу косу.

На Юрках Іван знає багатьох чесних трударів-колгоспників, які потрапили в неволю, як і він. Переговорив із ними й ті погодились піти косити сіно. Розтлумачив їм, які будуть умови на косовиці:

— Пайок сухий, але лікарський, їжу варитимемо самі, норми не встановлюють, а допомогати складати сухе сіно в стіжки, приходитимуть у неділю під конвоєм усі придурки (табірні службовці з ув'язнених, усіляка табірна обслуга).

Виявили бажання йти косити сіно колгоспник Гайдай із Волині, гармоніст Білик із Київщини, інвалід Швайка з Полтавщини, кухар Жуков із Кубані, м'ясник Плачинда з Молдавії й шостий він учитель Харченко.

Налагодили коси, узяли молотки, мантачки, бабки, двоє відер, третє дерев'яне, сокиру й помандрували на річку Куруполду. Вона найближче до табору. Начальник вохри повідомив, що за п'ять кілометрів від Юрок, на лівому березі Куруполди, є добре облаштована мисливська хатина. Там можна жити до кінця косовиці. Знайшли косарі хатинку й розмістилися в ній.

Усі з роботою справляються жваво. Жуков, котрий, як кажуть в Україні: «із полови вміє борщ зварити» — куховарить. Окрім всього, що одержують на пайок, він урізноманітнює стіл ще однією стравою з грибів. Їжа не погана, повітря свіже, чисте та й робота не каторжна. Чим не відпочинок? Звалену траву потроху розтрусюють, щоб швидше просихала.

За тиждень їх провідав вохровець з їздовим, які привезли для косарів продовольство. Він задоволений, бо всі зеки на місці, а ще й до того, подарували йому метрову щуку. Вони вудять хитро: до довжелезної хворостини прив'язують таку ж довгу шпагатину, на кінці гачок із гвіздка, на нього чіпляють жабу. Їхня вудка сягає до середини річки. Риболов Білик цією вудкою проводить по воді двічі-тричі шнуром із жабою й щука обов'язково вчіпляється. От у них і є свіжа риба на обід. Не дарма кажуть у народі: «В умілого й долото рибу ловить».

Тепер до них на косовицю частіше стали навідуватись начальники з вохри. Навіть сам Алешкевич приїхав бричкою, а вони йому поклали зв'язаного живого зайця-самця. Оперуповноважений їм нагадав:

— Зараз зайців стріляти не можна.

— А ми його й не стріляли, а поклали в бричку живого, можна й відпустити.

Алешкевич розсміявся, але зайця не відпустив.

— Ми живемо за законами тайги, — мовив Жуков.

Алешкевич їм порадив:

— Ви косіть уночі, а вдень, коли дуже спекотно, відпочивайте.

Так і зробили. Перейшли на нічну зміну. У денну спеку косарі відсипаються у своїй хатинці.

Якось Іван побачив на гілці щось подібне до велетенського серпа. Ручка, як і у звичайного серпа, не зублений, лезо, мов у шаблі. Ніяк не можуть здогадатися, допитуються один одного:

— Де ця штукерія застосовується?

Розв'язав цю загадку вохровець, який прибув до них із вівчаркою. Сам він сіверянин, тож просвітив:

— Це коса-горбуша. Такі коси на півночі використовують ще й дотепер, але рідко. Нинішню косу, фабричну, тут називають коса-стійка, нею косять стоячи. А горбушею не кожен коситиме, це потрібує достатньо сили, спритності. Вохровець показав і розказав, як нею косять:

— Б'ють нею з обох рук, як дрова рубають, але спочатку з однієї руки, а потім, розігнувшись, міняють руку, б'ють з іншої. У цей час над головою, разом із косою, вихриться трава.

Пробували нею косити дід Гайдай, Швайка й Іван. Важка робота, а до того ще й покіс нікудишній: середина ручки зрізується до землі, а краї її, ледь збивають вершечки травостою.

Цей же вохровець доставив Івану телеграму: «Поздоровляю сином», підпис Борис. У листах він умовився з дружиною, щоб так телеграфувала, замість підпису, ім'я дитини. Таким чином з'явився в нього вже третій син Борис. Сімеєчка підходяща, без батька — шестеро. Двох старших немає вдома, а що буде з меншими двома, він не знає.

Косар Швайка, майстер ловити зайців на петлі. Він майже щодня приносить жирного самця. Плачинда, як м'ясник, його оббілує і в них є м'ясо. Жуков тепер бабрається на кухні, як у ресторані. Для приправи є все: жири, цибуля й борошно. Правда,