Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Танці утрьох 📚 - Українською

Читати книгу - "Танці утрьох"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Танці утрьох" автора Олександр Медведєв. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 106
Перейти на сторінку:
мерзне у своїй чорній сукні на такому холоді? Більше він нічого не встиг подумати, бо Наталя звела праву руку і вистрілила в них.

Першу кулю у правий бік отримав Кононов. Він упав як підкошений.

Друга, третя, четверта і п’ята — дісталися бухгалтерові. Кулі пробили йому лобову кістку і груди. Він помер миттєво.

Розділ 9

14 травня, 8.12

Я розплющив очі і побачив над собою сніжно-біле низьке небо, розцвічене райдужними колами. Піді мною було щось м’яке, наді мною — загадково тепле. Я ледве дихав — власне, від болю я й прийшов до тями. Нудило, страшенно боліла голова, особливо потилиця. Правий бік я сприймав як величезне стороннє тверде тіло. А торс стискали металеві лещата. Я поворухнув кінчиками пальців рук. Чудово. Вони були цілі. Потім покрутив ступнями. Ноги теж були цілі. «Мислю — значить існую».

Я роззирнувся. З неймовірним зусиллям повернув голову вліво. Праворуч на ліжку спав молодий чоловік. Я бачив його вперше в житті, але мені здавалося, що я його звідкись знаю.

Дивлячись на нього, я зрозумів, що лежу в лікарні. Відчувши безпеку, я знову поринув у сон.

* * *

14 травня, 11.00

Голод змусив мене прокинутися. Голова боліла менше, але повернутися на правий бік я не міг. Повагавшись, я відкинув ковдру й оглянув себе. На мені була лікарняна піжама, а під нею — гіпсовий корсет.

Я глянув на свого сусіда. Той сидів на своєму ліжку, звісивши ноги (права була загіпсована), і читав газету. На сторінці, повернутій до мене, я прочитав заголовок «Кримінальна хроніка».

— Ей, сусіде! — ледь чутно мовив я і не впізнав свого голосу. Він був такий тихий і невиразний, що мені самому стало ніяково.

— Доброго ранку, Сергію Володимировичу.

Мабуть, я добряче влип. Думав, що я Кононов Володимир Андрійович, а виявилося — якийсь Сергій Володимирович. Роздвоєння особистості?

— Доброго… — пошепки відповів я.

— Мене теж звуть Сергієм. Отже, ми тезки, — продовжував мій новий знайомий.

Я не перечив йому. Тезка то й тезка. Коли виходиш з безпам’ятства, завжди почуваєш себе Рип ван Вінклем, що проспав у печері сорок сім років і втратив орієнтир. У такій ситуації краще менше говорити і більше слухати.

— А число сьогодні яке, тезко?

«Тезка», що був молодший за мене принаймні років на вісім і не поспішав перейти на «ти» для самоствердження, відповів:

— Чотирнадцяте травня одна тисяча дев’ятсот дев’яносто… сам здогадайся якого року.

— Слава Богу, хоч століття ще двадцяте, — відповів я йому в тон. — А день тижня?

— Поганий. Понеділок.

— А ти бачив, як мене сюди привезли?

— Ха! — оживився Сергій. — О другій годині принесли на ношах. Лікар довго оглядав і все кректав. Де тебе так?

— Якби я пам’ятав.

— Ну-ну, не хочеш — не говори. А от мені ховати нема чого, сам дурень. Грався з пістолетом і от догрався, — Сергій тицьнув рукою на загіпсовану ногу.

Я мало не закричав: «Та це ж мій клієнт із будинку моди. Той, якого я підстрелив біля дверей!»

— Пістолетом!? — здивовано запитав я. — Ти хочеш сказати, що працюєш у міліції молодшим сержантом і днями уперше після армії побачив пушку, захотів погратися і випадково прострелив собі ногу?

— Ти за кого мене маєш? Я мент? Якщо хочеш знати, я приватний охоронець і добре знаюся на зброї!

— Не клей дурня! — я вирішив показати йому, хто тут хазяїн.

Він спідлоба дивився на мене, мабуть, вирішував, чи варто зі мною зв’язуватися.

— Давай по-нормальному, — мовив я миролюбно. — Я теж охоронець і мені теж не пощастило. Про самостріл ти кому-небудь іншому розповіси, а мене не проведеш…

Двері в палату розчинилися.

— Відставити балачки, — на порозі з’явився лікар.

— На що скаржимося? — він підійшов до мене.

Гарне запитаннячко.

— Вам видніше, — сказав я. — Я ж не знаю, що у мене під цією штукою.

Я легенько постукав по гіпсовому корсеті.

— Логічно, — погодився лікар.

Мені здалося, що він говорить занадто відстороненим тоном. Так, ніби ампутував обидві ноги.

— Якщо не знаєте, я розповім. Нічого страшного. Куля не змогла пробити вашу шикарну куртку, ви сильно забили правий бік, у вас тріснуло два ребра, крім того, ви отримали струс мозку, коли падали.

— А куртка ціла? — наївно запитав я. — «Калашников» прошив би її наскрізь.

— У вас стріляли з «Макарова».

1 ... 98 99 100 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танці утрьох», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танці утрьох"