Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Флорентійська чарівниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Флорентійська чарівниця" автора Ахмед Салман Рушді. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 109
Перейти на сторінку:
часу до Mundus Novus було завезено європейськими мореплавцями та новопоселенцями разом з різноманітними хворобами. Ось чому цей світ належним чином не функціонував. Очевидно, ще не адаптувався до нового стану справ.

— Колись, — казали люди в Mundus Novus, — тут буде час.

Однак наразі треба було просто змиритися з непостійністю природи годинників нового світу. Найтривожнішим наслідком цієї хронологічної непевности було те, що час може спливати для різних людей по-різному, навіть у межах однієї родини чи будинку. Діти старіли швидше, ніж їхні батьки, аж поки не сприймалися старшими за своїх предків. Деяким підкорювачам нових земель, мореплавцям та поселенцям, здавалося, завжди мали обмаль часу. А іншим того часу було аж забагато.

Слухаючи розповідь Маґора Дель'Амора, імператор усвідомлював, що західні землі були екзотичними та сюрреалістичними настільки, що виявилися малозрозумілими для нудних людей Сходу. На Сході чоловіки та жінки важко працювали, жили добре або ж не дуже, помирали благородною або ж ганебною смертю, дотримувалися віри, що надихала їх на велике мистецтво, велику поезію, велику музику, давала трохи заспокоєння і багато сум'яття. Нормальна людина просто жила, от і все. А в тих казкових західних краях люди, здається, були схильні до різного виду істерії, згадаймо хоч би Плакальників у Флоренції, яка ширилася у їхніх країнах, ніби хвороба, і без жодних попереджень усе докорінно змінювала. А вже недавнє обожнення золота викликало особливий тип цієї крайньої істерії, яка стала рушійною силою у їхній історії. У своїй уяві Акбар малював західні храми, збудовані з золота, із золотими священиками всередині, а також із золотими прихожанами, що прийшли молитися із золотими пожертвуваннями, аби заспокоїти свого золотого бога. Вони їли золоту їжу і пили золоті напої, а коли плакали, то розплавлене золото текло по їхніх лисніючих щоках. І саме золото рухало їхніми мореплавцями, коли вони пливли через безкрайній океан далі на захід, незважаючи на небезпеку упасти з краю світу. Золото, а також Індія, де, за їхніми уявленнями, було сила-силенна золота.

Проте Індії вони не знайшли, але відкрили... далекий захід. І на цьому далекому заході вони знайшли золото, а тоді шукали ще більше золота, шукали золоті міста і золоті річки, аж зустріли створіння навіть ще менш імовірних і вражаючих, ніж вони самі — химерних, незбагненних чоловіків та жінок, які вдягалися в пір'я, шкіру та кістки, і вони назвали їх індіанцями. Для Акбара це було образливим. Чоловіків і жінок, які приносять у жертву своїм богам людей, назвали індіанцями! Дехто з цих «індіанців» з іншого світу мало чим відрізнявся від аборигенів; навіть ті, що побудували міста та імперії, хибували, або так здавалося імператорові, на філософію крови. Їхній бог був наполовину птахом, наполовину змією. Їхній бог складався з диму. Їхнім богом був бог овочів, бог ріпи і кукурудзи. Вони потерпали від сифілісу і думали про каміння, дощ і зорі як про живих істот. На полях вони працювали спроквола, були ледацюгами. Не вірили у зміни. Назвати таких людей індіанцями, на категоричну думку Акбара, було неповагою до благородних чоловіків та жінок Індії.

Імператор знав, що досяг певної межі свого розуму, дійшов до краю його можливостей, за котрий не сягне його спроможність співпереживання та зацікавленості. Так, були острови, які опісля перетворювалися на континенти, а також континенти, які виявлялися островами. Також були річки і джунглі, миси й перешийки, але пішли вони всі під три чорти. У тих краях, можливо, і були дев'ятиголові змії-гідри, чи білоголові грифи, або ж дракони, що охороняють великі купи скарбів, котрі, як вважалося, були заховані у глибині джунглів. Іспанців та португальців там щиро вітали. До цих дурних чужоземців почало доходити, що вони відкрили не шлях до Індії, а до чогось цілком іншого, не до Сходу і не до Заходу, а до чогось, що лежить між Заходом та великим індійським морем з казковим островом скарбів Тапробаном, а за ним з королівствами Індії, Японії та Китаю. Вони відкрили, що світ насправді більший, ніж вони гадали раніше. Хай їм щастить у їхніх подорожах до островів та земель у всесвітньому океані, коли вмиратимуть від цинги, нематод, малярії, сухот та тропічної фрамбезії. Від них імператор уже втомився.

Однак саме туди вона і потрапила, принцеса-правопорушниця законів дому Тимура й Темюджина, Бабарова сестра, сестра Ханзади, кровинка від його крови. Жодна жінка в історії світу не здійснювала такої мандрівки. Він любив її за це і захоплювався нею, але також був переконаний, що її подорож через океан нагадувала вмирання, смерть перед смертю, адже смерть — це також подорож від відомого у невідоме. Вона вирушила у подорож до нереального, у світ фантазій, в якому люди лишень мріють побувати. Примара, що з'являлася в його палаці, була реальнішою, ніж та жінка з плоті й крови в минулому, котра відмовилася від реального світу на користь нездійсненної мрії, так само як ще раніше вона відмовилася від природного світу своєї родини та обов'язку на користь егоїстичного кохання. Не полишаючи думок про повернення до своїх коренів, про возз'єднання зі своїм колишнім єством, вона зникла назавжди.

------------------------------

Для неї шлях на схід був закритий. Тутешні води аж кишіли корсарами, і пливти цим шляхом було надто ризиковано. До того ж в оттоманському світі та в королівстві шаха Ізмаїла вона спалила свої кораблі. В Хорасані існувала небезпека бути схопленою будь-яким наступником Шайбані Хана. Вона не знала про місце перебування Бабара, але шляху до нього в неї не існувало. В Генуї у прибережному будинку Андреа Дорії, куди відвіз її Аґо Веспучі, вона дійшла висновку про неможливість повернення шляхом, яким вона прибула туди. Також вона не могла залишатися в Генуї, побоюючись гніву Флоренції. Сивий старий морський вовк Дорія, геть спантеличений новим чоловічим виглядом Кара Кьоз та її Дзеркала, але без жодних зауважень з цього приводу ґречно запросив їх до будинку — Кара Кьоз усе ще викликала у чоловіків ґречність, навіть у чоловіків з репутацією грубих та безсердечних — і запевнив їх, що в його домі жоден флорентієць не завдасть їм шкоди. Дорія перший припустив можливість

1 ... 98 99 100 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Флорентійська чарівниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Флорентійська чарівниця"