Читати книгу - "Гумор та сатира"

Ні дитинка мала.

Начальство його плекало,

Пани міліціянти захищали,

Мов скали,

А пику пхали в усі телеканали.

Правда, коли виникала

Небезпека отримати в їдало,

Персона того радикала

Вмить кудись утікала.

А замість нього, шакала,

Залишалась тільки

Купка смердючого калу.

ГОРЕ

Як, бідний, він волав несамовито!

Бо віднімали від державного корита.

УКРАЇНА

Умивалася росою,

Захлинулася попсою…

ІСТОРІЯ

Ми мали душу ніжну та співочу,

Мов посмішка дівоча.

Хтось витяг душу, а натомість

Прийшла свідомість.

З’явилася загроза,

Немов маніяк в кущах —

Вночі прийшов мій мозок

І каже: — Захищай!

Тут є щось нездорове,

Це соромно, між тим

Мені якийсь В’ятрович

Пропонував інтим.

Зухвало і нечемно,

І хитро ж, на біду:

«Це буде так приємно,

Як в тебе увійду!».

— А ти йому, що кажеш?

— Кажу, що не такий.

«Я чесний мозок, враже,

І ти мені бридкий!»

— А він? — Гука, мов репом,

Дурні якісь слова:

«В’ятрович я! Директор!

І маю всі права!»

Від нервів став свербіти

Апендицитний шов.

— І що ж зробив бандит той?

— Він в мене увійшов!

Для мозку — ціла драма…

А от мені — фігня!

Бо в мене зникла пам'ять,

І настрій вмить піднявсь!

Зробивсь В’ятрович татом

І гуру, ясна річ.

Я став усім пишатись.

Пишаюсь день і ніч!

А пан директор душить

І ще гарчить, мов щур:

— Пусти мене у душу!

Невже й туди впущу?

Повір, кохана, то не байки,

І сум глибокий недарма.

Зібрав мій пост дві сотні лайків,

А твого лайку там нема.

Всміхнулась ти, мовляв, не горе,

І пострибала, мов дитя.

А я? Як жить мені в ігнорі?

У в лайках сенс мого життя!

Життя безлайкове нестерпне,

І я клянусь тобі, Марусь,

Усім святим! Хоч Цукербергом!

У річці нашій я втоплюсь.

Бо лайки то ж не просто бали,

То значить, «Вася — молодець»

А ти мій статус підірвала

І зруйнувала нанівець.

Хоча позбавить можеш суму,

Зробивши ось, який прикол —

Зайди на стінку мого кума

І напиши: «Петро — козьол».

І знов приснився Путін

Серед ночі.

— Чого ти, — кажу, — хочеш?

Не бачили б тебе очі!

А він щось бормоче.

— Ти що там белькочеш?

Може, вибачитися хочеш?

Послухаю охоче!

А той нагло регоче.

І ножа у кутку точить.

А потім тим ножем

Пальця мені на нозі

Як раскурочить!

І кров мою смокче,

Смокче, смокче…

Короче!

Хто мені скаже,

Якщо це в мене щоночі,

Тут є щось пророче?

Чи просто душа до лікаря хоче?

1.

Ми устали рано,

Порвали кайдани.

2.

Порвали кайдани,

Та впали в оману.

3.

А жити в омані,

На вічнім "майдані" —

Не треба й кайданів…

Ми пишались! Ми пишались!

Що іще нам залишалось?

Ми пишатися втомились…

Йой! Невже ми помилились?

Раптом стукають у хату:

Встати струнко! Всім пишатись!

У кабінет із написом «Д.Трамп»

Зайшли ми наче в храм.

Молили та вклонялись,

А божество всміхалось.

Не подало ні звуку,

Але потисло руку.

О, фантастична, світла мить!

Тепер не можу