Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Рутенія. Повернення відьми 📚 - Українською

Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

464
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рутенія. Повернення відьми" автора Віталій Олександрович Клімчук. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 130
Перейти на сторінку:

— І тобі добра, знахарко.

Вочевидь, Золота вже попрацював. Тепер чекай прохань про зцілення. Але цим людям Рутенія з радістю допомогла б: були вони їй чимось приємні. Обличчя були прості й водночас осяяні внутрішнім сяйвом. Думки перервали чергові припросини до столу.

Золота вже був там. Щойно вона приєдналась і зопалу проковтнула дві миски борщу, Спів заговорив. Своїм хрипким і немузичним голосом. Але чомусь він уразив Рутенію. І не лише її — всі покидали ложки. Хлопець знов заспівав, і очі людей сповнилися світла. Воно лилося, вихлюпувалось назовні, відбивалося в очах сусідів, підсилювалося, закручувалось у вихор, в який затягувало і їх, і цю хату, і час, і небо, і зорі, і завтрашнє сонце, і вчорашні незлагоди…

Він скінчив спів. Тиша опанувала хатою. Дрова у грубці перегоріли, і червоні відблиски жару полишали глибокі тіні.

Згодом люди розійшлися, і в хаті лишилися Спів, Рутенія, Золота й господиня, вдова Білка.

— Ет, Співе, Співе… Твої пісні — це душа наша. Але твій прихід — завше нещастя. Завше турботи. Завше переслідувачі… І чого ти такий бідовий, сину?

— Не я бідовий, Білко! Земля наша бідова. Стогне вона. Добра хоче. Свободи. І поки буде Ахруман, поки мовчатимемо, не противитимемось насильству і злу, доти й буде біда ходити за нами по п’ятах.

— Ех…

— Ну чого ти зітхаєш? От прийшли вони, послухали мене. Частка надії вселилася в їхні душі. І що? Завтра вони прокинуться, візьмуться за вила, граблі, лопати, борозни… і підуть на городи. Не повстануть вони проти Воронової влади… Бояться… Є в мене мрія…

— Яка? — спитала Рутенія.

— Хочу написати пісню, що позбавила б людей страху. Я вмію вселяти надію, та не можу викорінити страх. Не можу!

Він обперся ліктями на коліна і опустив додолу голову. Потім знову заговорив:

— Мені б мою кобзу… Ні, твоя, Білко, теж дуже хороша. Але моя… Її знищили… Я нову пісню пишу. Про надію. Про час. Іще не закінчив, але хочу заспівати. Мушу.

— Співай, Співе! — озвався принишклий Золота. — Співай, і хай їм грець, усім злодіям, ворогам! Співай. Ти ще напишеш пісню, яка вилікує людей від страху…

— Щось ми забалакалися! — підхопилася Білка. — Ви з дороги, й скоро нова дорога. Треба набратися сил. Гайда по лавках.

Ранок, крім захмареного неба і туману, приніс тривожну звістку. В село в'їздили Чорні Вершники.

Білка нашвидкуруч позбирала їхні речі, відчинила непомітну ляду і заштовхала усіх до льоху. Щойно заховала, як заіржали знадвору коні, хтось загрюкав у двері:

— Відчиняй! Іменем Ахрумана!

— Зараз, зараз, я ж ще не одягнена! — кричала Білка, приховуючи сліди перебування гостей.

— А нам так і краще! Ги-ги-ги! — розреготалися за дверима і почали їх ламати.

— Та зараз, зараз іду! Тільки двері не ламайте! Хто мені їх потім вставляти буде? Може, ви?

— А може, й ми! Знаєш, як ми вставляємо… двері? Ха-ха-ха!

Та ламати двері не стали, а дочекалися, доки відчинить. Одразу ж почали обшук. Перекидали лави, залазили до печі, лізли на горище… Вдова мовчки дивилась на той безлад і нарешті сказала:

— А може, скажете, що шукаєте? Золота-срібла я не маю…

— Знаємо, що шукаємо! Знайдемо, скажемо!

— То я ж можу помогти! Заради Великого Ахрумана… Мо’ бачила що? То все скажу…

— Ніхто чужий у село не заходив?

— Чужий… Дайте подумаю… Та ні.

— Молодий такий, лисуватий, Співом зветься!

— А що ж він накоїв?

— Що? Злочинець, підбурювач, вбивця і шпигун! — гарикнув командир загону, невисокий діжкуватий вусань. — То бачили що?

— Та ні, нічого, ніхто в село не прихо…

— А чого мені здається, що ти брешеш? Що вчора таки прийшов до села молодий хлопець у супроводі двох зільників, чоловіка і жінки? Га? Було таке?

— Та де? Хто таке сказав? Нічого не чула…

— Не чула? Що там, хлопці? Є що?

— Та нічого…

— Нічого… Нічого! — крикнув він спересердя. — Все село зговорилося, чи що? Зараз ми виб'ємо з вас правду!

Товстун вискочив надвір і потяг за собою Білку:

— Гайда, за мною! Ворушися!

1 ... 98 99 100 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рутенія. Повернення відьми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рутенія. Повернення відьми"