Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Капітан космічного плавання 📚 - Українською

Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Капітан космічного плавання" автора Олексій Опанасович Кацай. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 170
Перейти на сторінку:
місці? Та нас тут отой пісок, про який ви згадуєте, і засипле, врешті решт, благополучно. На усі наступні пару тисяч років.

Ледь розкосі очі Такаманохари примружились, а на вилицях заграли жовна. На екрані перед нею червоняста напівтемрява точилась крізь порожнечу велетенського ангару-бункера. До якого їх занесла нелегка і якого вони так і не спромоглись дослідити. В проламі виднівся край дюни, за яким вже ховалось рожеве капловухе сонце. Те, чи сходило воно зараз, чи заходило, Соньку жодним чином не обходило.

Соньку зараз набагато більше цікавила позиція, що її зайняла знерухомлена „Софія”. Позиція, здається, була непоганою. Бо арканаріанські стрілялки були спрямовані просто в пролам. І будь-які наміри якихось там трикутників щодо власних зловмисних дій могли відразу ж отримати одкоша. Це було добре. В усьому ж іншому було так, що гірше нікуди.

Адже, хто його знає, що могло трапитись у наступну мить на цій спечній планеті піскових двійників. Може смерч випадковий здійметься, а, може, просто обрушаться ці проіржавілі стіни, аби розтривожена дюна й дійсно поховала під собою їхній багатостраждальний корабель на наступні…

Такаманохара скоса зиркнула на похмуре обличчя Норильцєва і, здається, фізично відчула усю його нервову напругу, круто замішану на звичайнісінькому людському переляку. Рипнула зубами. Опісля того, що сталося, їй самій лякатися аж ніяк не можна. Досить! Відлякалась. Та й увесь її переляк з неї разом зі слізьми вийшов. Лишивши тільки десь в самих нутрощах тіла болючу й розпечену грудку серця.

Дівчина інстинктивно потягнулась було до сенсорів екранів, але в останню мить зупинилась. В холодильнику відеокамер передбачено не було. Та й нема чого там дивитись! Вигляд чорного пластикового мішка з закривавленим тілом землянина не сприятиме наступній врівноваженій поведінці.

А така поведінка їй зараз просто необхідна. Адже ілюзії минулись і вона знову в повному обсязі відповідає за цей корабель. Нема відтепер нікого, з ким можна було б хоча б частково поділитися тягарем цієї відповідальності. Ігор он до того ж… І Нкса. Як же їм усім додому повернутися, Богдане Івановичу?

Не вистачає їй його, йох, як не вистачає! Не вистачає оскаженілої земної впевненості в правильності своїх дій. Сили тієї впевненості, яка й дійсно часто-густо робить навіть найдурніші дії найправильнішими. Того не вистачає, на що вона сама ніколи спроможна не була. Це навіть в декого сумніви викликало під час її призначення. Може, правильні сумніви? Може тому вона на такий тривалий час в Україні й застрягла? Ах, як же мені тебе не вистачає, Богданчику!.. Ах, як би ти все знав!

— Значить так, Ігорю, — не дивлячись в очі хлопцю, вичавила Такаманохара, — давай розпочнемо з самого початку. Що для нас найнезрозуміліше на цій планеті?

— Двійники, — не роздумуючи, відгукнувся Зоребор.

— Угу… угу… А вихори?

— Ну, вихори!.. Це ж природне утворення, а двійники…

— Раптовий вихор в невеличкому замкненому приміщенні — теж природне утворення?

Норильцєв мовчки засовався на своєму кріслі. А потім ляпнув:

— До речі, Декарт вважав що увесь Всесвіт з вихорів складається.

- І є ще наступне запитання, — не звернула уваги Сонька на його Декарта, — а що в них спільного?… У природного й неприродного.

Норильцєв завагався. І лише за хвилину невпевнено запитав у свою чергу, дивлячись на зображення шлюзової камери, пісок з якої встиг таки свого часу висипатися назовні і в якої в непевному світі мріла лише похмура маса арканарського мотодракону:

— Вітер?

„Вітер?… Ветер… Дар Ветер… Улюблений книжковий персонаж капітана”, — подумала Сонька, до болі закусуючи губу й заперечливо хитаючи головою.

— Пісок?

— От! Пісок, Ігорю, саме пісок! Щось мені підказує, що…

Зненацька Такаманохара осіклась розширеними очима втупившись в обличчя Норильцєва.

— Що?!? — видихнув той.

— Я дійсно дурепа, Ігорюню, дійсно дурепа!!! Правий був капітан, правий!.. Ти знаєш звідки в нас на борту ця пошесть піскова з‘явилась?

— Звідки?

— Комбінезон, Ігорю, чорний комбінезон! Який Нксу ледь не придушив, а потім на „Софії” безслідно зник. Це був не самий комбінезон, Ігорю, не самий! Це був його двійник! Пісковий двійник! Ах, яка ж я дурепа!.. Безпросвітна… — Сонька глитнула важку грудку у горлі. — Нам потрібний пісок, Ігорю. Хоча б трохи місцевого арракіанського піску. Щоб дослідити його.

— Та я!.. — дзенькнув кольчугою Зоребор, виплигуючи з крісла.

- І куди?

— Та назовні ж! Я миттєво: туди й сюди.

— Відставити! В цієї планети реакція швидша, ніж в однієї людської одиниці. Хоча б вона і з Трипілля родом була.

— Але… — переступив Зоребор з ноги на ногу, — але, що ж тоді робити?

— Не знаю, — тужливо видихнула Такаманохара. Ні, не вистачало їй безоглядного капітанового фанфаронства.

— Зате я знаю, — якимсь чужим голосом зненацька вичавив Норильцєв. — Здається, знаю.

Сонька скинула очі на хлопця: той втупився змертвілим поглядом в стінку рубки. Десь в тому напрямку знаходилась холодильна камера „Софії”.

— Я… Я не зможу, — голосом, що відразу став схожим на голос Зоребора, вичавила Сонька.

— А я… — важко відгукнувся той, — я спробую. На тілі капітана обов‘язково піщинки мали залишитись. А ви не думайте про це. Намагайтесь не думати. Тільки мікрофони увімкніть, щоб перемовлятись, якщо щось…

Дівчина механічним порухом торкнулась сенсорів гучного зв‘язку. „А потім був Бутлеріанський джихад, — прорипів простір, — два покоління хаосу”. Норильцєв з Такаманохарою аж здригнулись від несподіванки. А Нкса на екрані, що показував його зачинену каюту, розгойдувався збоку вбік, продовжуючи рипіти в простір просто попереду себе: „В прах, в прах був звергнутий бог машинної логіки. І, постаючи з цього праху, ми зрозуміли: машина не може замінити людину!”

— Чого це він? — зиркнула Такаманохара на Зоребора, але той, вперше з часу їхнього знайомства дещо неґречно, відмахнувся від дівчини.

— Постривай, постривай!.. Дай-но послухати. Здається, друга серія розпочалась. Пам‘ятаєш, як на обшивці, коли ми стволи встановлювали?

— З іншого боку усі релігії казали: „Не понівеч духу своїм „Я”.

1 ... 98 99 100 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітан космічного плавання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітан космічного плавання"