Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Капітан космічного плавання 📚 - Українською

Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Капітан космічного плавання" автора Олексій Опанасович Кацай. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 170
Перейти на сторінку:
А як же його не понівечити, якщо „Я” є?!

Крчовник на хвилинку припинив своє рипіння і Ігор скористався виниклою паузою:

— Малий знов Дюною марить. І звідки тільки взнає усе це?

— Повстання унесло вісімдесят мільйонів життів, — зітхнув піррянин. — Шість тисяч на кожний світ, що входив до Ліги Ландсраата. — І раптом вискнув: — Бене Гессерит — головний оплот боротьби проти анархії! — А потім мовив дещо менторським тоном: — Можна легко провести паралель поміж Абу Зайдом та Квізатцем Хедерахом, пошукам якого була підпорядкована уся програма братства сестер Бене Гессерит, спрямована на виведення нової раси, і який називався „Той, що вказує шлях” або „Той, хто може бути в двох місцях водночас”.

Сонька раптом спохмурніла ще більше:

— Не подобається мені уся ця маячні. Той, хто може бути водночас в двох місцях… — повторила задумливо й рвучко здійняла свої фіолетові очі на Норильцєва: — Ігорю, треба мати зразки піску…

Нкса на екрані замовчав, продовжуючи безгучно розхитуватися на краєчку свого ліжка.

— Ви це… Того… — промимрив Зоребор, спостерігаючи за ним. — Запишіть, що він тут балакати буде. Розберемось потім, а я зараз…

І, важко розвернувшись, зник за порогом рубки. Сонька залишилась наодинці з екранами, своїми думками, своєю розгубою і своїм задавненим, ретельно приховуваним, болем. Ой, як погано!.. Як усе погано!.. А здавалось, що поганішого, ніж на Землі й бути не може… Дівчина навіть не помітила, як і сама розпочала розхитуватись збоку вбік, наче пародіюючи малого піррянина.

А потім схопилась обома руками за обличчя й завила, тихесенько-тихесенько, але так гірко, що якби її почув Нкса, то в нього, мабуть, і серце розірвалося б. Чи що там в нього є?

Сонька кинула погляд крізь розчепірені пальці й пелену сліз на екран каюти крчовника та й… Та й скам‘яніла. З піррянином щось відбувалось. Наче він і дійсно почув зболілі завивання Такаманохари.

Постать його якось дивно викривилась і загойдалась. Смух-трава на мить наїжачилась, а потім заколивалась великими хвилями. Невже!?! Дівчина напружилась в очікуванні появи чергового вихору.

Але уся інша обстановка в каюті залишалась нерухомою. Ані шматки якихось пластикових обгорток, ані пістряві сторінки арканаріанських журналів, настягані свого часу Нксою з усієї „Безвиході”, не ворухнулись ні на міліметр.

А смух-трава, що вкривала тільце піррянина, зненацька розпочала змінювати колір з зеленкуватого на жовтавий і опадати довгими пасмами. Якби крчовник був на сто відсотків рослиною, то можна було б сказати, що він стрімко всихає. Та що це за нова пошесть така?!

— Ч-чорт! — зовсім по-кременчуцькі видихнула Такаманохара, вистрибуючи спочатку зі свого крісла, а потім і з самої рубки.

За декілька секунд вона вже неслася коридором, ледь не збиваючи з ніг Норильцєва, що якраз, із вкрай побілілим обличчям, виходив з холодильника, тримаючи в руках прозорий целофановий пакет із чимось червоно-зеленим.

— Що таке!? — сахнувся хлопець назад в розчахнуті двері.

— Нкса!!! — тільки й спромоглася видихнути Сонька, миттєво лишаючи хлопця за спиною.

— Що — Нкса??? — тупотів той вже за нею, так і не захлопнувши дверей камери холодильника.

Такаманохара ж, рвучко відчинивши двері каюти Нкси, так і не встигла йому відповісти, застигаючи на порозі приміщення. Наче миттєво в брилу крижану вмерзла.

Зів‘яле тіло крчовника акуратно лежало на прибраній лежанці. Усе пістряве пластиково-паперове причандалля було просто зметено з неї на долівку. Але не це вразило Соньку. Ні, зовсім інше. А саме те, що біля ліжка, течучись прозорою трубкою в смух-траву, стояла…

— От, блін! А це звідки взялося?! — гаряче дихнув над вухом Соньки Норильцєв, що зазирав до каюти через її плече.

Висока медична крапельниця, що дивним чином з нізвідки опинилась біля ліжка Нкси, раптом захилиталась і розпочала… Розпочала осипатися на долівку тоненькими струменями дрібного піску. Зоребор із Сонькою інстинктивно сахнулись від цього… цієї… явища цього. І того було достатньо, щоб тоненька цівка піску, на яку перетворилась крапельниця, червонястою зміюкою майнула по долівці повз їхніх ніг, миттєво зникаючи в коридорі.

Хлопець з дівчиною швидкими очманілими поглядами зиркнули одне на одного й вискочили з каюти. Цівку піску тягнуло просто до незачинених дверей холодильника.

— Щоб тебе!.. — розгублено вигукнув Ігор, кидаючись до них.

А пісок вже зникав в темряві камери. Легесенький вітерець, що здійнявся чи то від швидкого бігу, чи то невідомо від чого, торкнувся миттєво спітнілого обличчя Норильцєва.

— Двері, двері заблокуй! — репетувала позаду Сонька. — Намертво заблокуй!

Підскочивши до холодильника, Ігор не став навіть зазирати до нього, а щосили хряснув дверима. На долівці коридору вже не лишалось ані порошинки. Лише збоку валявся целофановий пакет, якого Зоребор вронив, коли навіжена Такаманохара пробігала повз нього до каюти Нкси. Ігор повільно підняв його й мовчки подивився на Соньку, яка, важко відсапувалась, схиливши долу голову та й впершись обома руками в зачинені двері холодильної камери.

— От, — мовив, пробуючи поки що не думати про те, що тільки-но сталося, — зразки тканин. Пісок там теж є.

Дівчина наморщила лоба, наче намагалася зрозуміти те, що їй кажуть, і порожніми очима подивилась крізь нього. Втім, за хвилину її погляд став осмисленим.

— Зразки? — спитала. — Пісок?! Ах, пісок!.. Звісно, пісок. Давай його сюди, — і протягнула руку до пакета.

Коли Зоребор віддавав його, пальці в нього відчутно тремтіли.

— Ти ось що, — мовила Сонька, — до Нкси йди. Побудь біля нього. А я подивлюсь, що воно таке — пісок Арракі.

І прислухалась, пробуючи почути, що відбувається за зачиненими дверима холодильника. За зачиненими дверима було тихо.

Тихо було й в каюті Нкси, куди Норильцєв зайшов надповільно й надобережно. Наче до смертельно хворого в палату зайшов. Втім, здавалось, що це порівняння відповідало істині, бо піррянин нерухомо лежав на своєму ліжку, зронивши з неї свою тонесеньку правицю. Ігор турботливо підняв її і поклав на зів‘ялу смух-траву, очікуючи хоч би якої реакції від свого друга.

Реакції не було. Ані пари з вуст. Ані

1 ... 99 100 101 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітан космічного плавання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітан космічного плавання"