Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Капітан космічного плавання 📚 - Українською

Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Капітан космічного плавання" автора Олексій Опанасович Кацай. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 100 101 102 ... 170
Перейти на сторінку:
колишніх дитячих радощів, ані теперішньої серйозної маячні. Втім, чи було це маячінням? Що взагалі зараз відбувається з крчовником?

- Ігорю! — кахикнули мікрофони гучного зв‘язку і хлопець ледь помітно здригнувся. Нкса продовжував лежати нерухомо. — Ігорю, а зайди-но до лабораторії. Та двері каюти зачини за собою як найщільніше.

Голос в Такаманохари був якийсь механічно-безбарвний. Чи то його мікрофони так викривлювали? Втім, її бліде обличчя із запалими очима, що повернулося на шум кроків Норильцєва, було теж схоже на безбарвне обличчя манекена. Так походило, що хлопець чомусь сам відчув себе великою заводною лялькою. В якої от-от закінчиться отой самий завод.

— Ти чого? — чомусь шепотом спитав він у безкровної мармизи, за котрою на дисплеї комп‘ютера повільно крутився якийсь кутастий павук, складений з решіток, дуже схожих на кристалічні зі шкільного підручника фізики.

- Ігорю, — не розтискуючи губ, мовила Такаманохара, — де в нас сміття може бути? Куди ми ще могли зовні піску натягати?

Решітки павука рухались відносно одна одної, повільно обертаючись на з‘єднано-потовщених верхівках ребер. В підручнику фізики там розташовувались атоми.

— Т-та, — затнувся Ігор, наче загіпнотизований, спостерігаючи цю картину, — та самі ж знаєте. Чисто усюди має бути. Стерильне прибирання проведене. Хіба що на виході з шлюзової камери може щось бути, але ж вона заблокована. Та ще хіба…

Він осікся, не наважуючись згадувати про холодильну камеру з тілом Кременчука. І ще чимось, що нещодавно проникло туди.

— За холодильник я пам‘ятаю, — відмороженим голосом мовила Сонька. — Де ще? Нкса?

— А що — Нкса? Лежить. Не ворушиться. Ані на що не реагує. Зачинений, як ви й наказували.

— Треба його ще й заблокувати. На всяк випадок.

— Ми скоро себе тут від зовнішнього й внутрішнього світу заблокуємо абсолютно. Та що трапилось?

Японка Такаманохара, не відповідаючи, натиснула якісь клавіші. З ієрогліфами на них, що теж дуже нагадували японські. Від того Норильцєву на мить здалося, що він перебуває на борту земного космічного апарату, збудованого десь в Країні Сонячного Сходу. А за мить увагу хлопця відволікло інше. А саме — зображення кристалічного павука на дисплеї, яке раптом розпочало стрімко зменшуватись. А ще за хвилину стало зрозумілим, що він лапами-решітками з‘єднувався з іншими подібними утвореннями. Утворень ставало все більше й більше, вони зростались в якусь безперервну кутасту поверхню, а очі Зоребора потроху вилазили з орбіт.

Бо ставало зрозумілим, що на дисплеї, який на даний час був окуляром електронного мікроскопу, слабко мерехтіло те, що уявляло собою одну-єдину піщинку арракіанської пустелі — зросток живих кристалів, кожен з яких жив своїм незбагненним життям. А всередині цього життя вовтузились кристалично-решітчасті павуки.

— Та що ж це воно таке!?! — не витримав, врешті решт, Норильцєв.

— Це, Ігорю, колонії роботів. Малесеньких, молекулярних роботів. Нанороботів.

— Тобто?!.. — ахнув хлопець.

— Тобто, уся пустеля Арракі — це одне, неймовірно величезне, нагромадження міріадів нанороботів.

— А ось тут ти помиляєшся, — зненацька почувся знайомий, але такий неможливий зараз, голос. — Не нагромадження, а одна величезна машина… Чи істота?… Без різниці. Бо і те, і друге однаково живиться променевою енергією цього капловухого сонця.

Настала пауза. Коротка чи нескінченна, це з якого боку подивитись. Але хвиля абсолютної, бездонної, тиші прокотилась по усіх відсіках „Софії”.

— Ну, що? — кахикнув телепатичний простір голосом Кременчука. — Випустить мене хтось звідси чи ні? Бо я тут скоро на бурульку перетворюся.


* * *

Отже, маємо: один короткий сталевий меч предків наших скіфів, чотири інопланетні шпаги-передавачі з планети Арканар і чотири руки, аби усе це тримати. Нксу можна було не рахувати. Проти Нкси самого можна було зброю застосовувати. Почувши голос Кременчука, він зненацька ожив і розпочав наполегливо сповзати з ліжка, бурмочучи: „Крчуче, Крчуче, я тут, тут!.. Мені погано, Крчуче! Ігре, допоможи!.. Сонько!”

За інших обставин Ігр і радий був би допомогти, але в світлі останніх подій їхній з Сонькою переляк був настільки вагомим, що він лише й спромігся на те, що заблокувати таки за її порадою каюту крчовника. Чи вже не крчовника?… Але, в будь-якому разі, істоти, що раптом пригадала і своїх друзів, і усі їхні пригоди. А ще істоти, яка, впавши на долівку, вже не мала сил здійнятися з неї. Заслабла істота і їй явно ставало все гірше й гірше.

Інша істота щосили гатила кулачиськами в двері холодильної камери і горлала на увесь корабель: „Випустіть мене! Випустіть мене звідси, бісові діти! Норильцєве, Такаманохаро!.. Ну, блін, не на Землі ми! Швидко б взнали, що то воно є — буцегарня. Ну, я вам влаштую, як виберусь!.. Гуп… гуп… гуп!..”

Найгіршим зараз було те, що камер спостереження всередині холодильника не передбачалось і вигляд того, що намагалося видертись звідти, можна було лише вигадувати. Перед очима Зоребора поставало криваве місиво, яке вкривало, обідране до кісток, колись міцне, чоловіче тіло. З тіла скрапувала сукровиця, змішувалась на долівці з дрібним піском і ворушилась, намагаючись дістатись до Ігоря та й зробити щось жахливе, щось таке, що не вміщується у межі людського, чи будь-якого іншого, розуму.

Що ввижалося Такаманохарі було невідомо, але вона напружено мружила свої темно-фіолетові, аж синяві, очі, дослухаючись до глухих вигуків з боку холодильника. Телепатичні вигуки були набагато гучнішими, але вона намагалася не звертати на них уваги.

— Я не впевнена, — важко відповіла Сонька, подумки аналізуючи тільки-но надану пропозицію Зоребора, — чи варто відчиняти шлюзову камеру. Зброя, кажеш… Звісно, випромінювання Святого Міка з мотодракону могло б стати нам в нагоді, але… Але, по-перше, не відомо, чи буде воно діяти. Адже ми не знаємо, з чим маємо справу. Скоріше за все діяти воно…

— Випустіть мене, бісові діти, випустіть!..

— … не буде. По-друге, якщо в шлюзовій камері таки залишилось хоча б трохи піску, то… Нам і двох монстрів вистачить.

— Нкса не монстр.

— Ну, я вам влаштую камери попереднього ув‘язнення, влаштую, крутіть його через коромисло! Не лише — попереднього, а й наступного теж!!!

1 ... 100 101 102 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітан космічного плавання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітан космічного плавання"