Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

Доус приголомшено підвела на нього погляд. Потерла носа.

— Ну, скоріше з арбалетом, але ваша правда.

Озвався таймер. Доус ніжно зняла ситечко й налила чай у термос. Простягнула його Алекс.

— У вас буде приблизно дві години справжнього пробою. А потім...

Вона здвигнула плечима.

— Але ж ви не збираєтеся вирубати світло, еге ж? — занепокоївся Тернер. — Я не хочу бути у в’язниці, коли згаснуть усі вогні.

— Ой, подивіться-но, до чого ви дійшли! — вигукнула Алекс. — Тепер переймаєтесь, аби магія не була занадто потужною.

Доус посмикала рукави світшота, а впевненість, з якою вона заварювала чай, кудись випарувалася.

— Ні, якщо все спрацює як слід.

Алекс узяла термос і поклала його в наплічник, а тоді зібрала волосся в тугий пучок. Перед тим вона сказала Мерсі, що йде на співбесіду, аби позичити її модний чорний штанний костюм.

— Сподіваюся, ти отримаєш роботу, — підбадьорила її Мерсі та обійняла так міцно, що аж кістки затріщали.

— Я теж сподіваюся на це, — озвалася Стерн.

Вона радо перевдягалася, радо бралася за цю пригоду, за якою можна було згаяти час, попри її небезпечність. Обряд під молодиком здавався віддаленим, неймовірно далеким, але мав відбутися вже сьогодні. Думати про щось інше не вдавалося. Алекс подивилася на свій телефон.

— Немає сигналу.

Тернер зробив те саме.

— У мене теж.

Алекс увімкнула невеличкий телевізор над кухонним куточком. Нічого, крім статичних шумів.

— Ідеальне вариво, Доус.

Аспірантка мала задоволений вигляд.

— Щасти вам.

— Я збираюся вчинити кар’єрне самогубство, — пожалівся Тернер. — Сподіваймося, на нашому боці буде щось більше за везіння.

Поїздка до в’язниці була короткою. Там Алекс ніхто не знав, тож вона не переймалася, що її впізнають. У позиченому діловому костюмі вона скидалася на надзвичайно розсудливу помічницю. Геть інша справа — Тернер. Уранці йому довелося заскочити до суду й наштовхнутися на адвоката Ленса Ґрессанґа, щоб зберегти в пудрениці його образ.

Повз охорону вони пройшли без жодної пригоди.

— Припиніть дивитися на камери, — прошепотіла Алекс, коли їх з Тернером повели тьмяним коридором, освітленим флуоресцентними лампами, які ледь чутно гули.

— Здається, вони працюють.

— Вони ввімкнені. Але записують виключно статичні шуми, — заспокоїла Алекс упевненіше, ніж почувалася. Термос лежав у торбі, і його вага заспокійливо тиснула їй на стегно.

Увійшовши до кімнати для допитів, вони нарешті опинилися в безпеці. Під час розмов адвоката з клієнтом відео- чи аудіозапис був заборонений.

Коли вони ввійшли, Ленс сидів за столом.

— Чого вам треба? — поцікавився він, побачивши Тернера, який зблиснув люстерком у бік насупленого охоронця й заховав його до кишені.

— У вас є година, — попередив охоронець. — Не більше.

Ґрессанґ відсунувся від стола, переводячи погляд з Тернера на Алекс.

— Це шо за гівно? Ви шо, працюєте разом?

— Година, — повторив охоронець, і двері за ним замкнулися.

— Я знаю свої права, — кинув Ґрессанґ, підводячись.

Він здавався навіть кремезнішим, ніж удома, а його перев’язана рука не надто допомагала Алекс почуватися впевнено. Вона поклала собі за мету не залишатися в замкненому просторі з чоловіками на кшталт Ленса Ґрессанґа. Нікому не хочеться бути єдиним, що стовбичитиме перед очима, коли в таких людей зіпсується настрій.

— Сядь, — наказав Тернер. — Треба поговорити.

— Ви не розмовлятимете зі мною без мого адвоката.

— Ти вчора проходив крізь стіни, — нагадав детектив.

— Про це шось написано в Кримінальному кодексі?

Вигляд у Ленса був майже боязкий через звинувачення.

«Він знає, що не мав би користуватися портальною магією», — подумала Алекс. І цього аж ніяк не варто було бачити копові. Утім, Ленс ніяк не міг знати, що Тернер пов’язаний з Домами Серпанку.

— Сядь, Ґрессанґ, — повторив Тернер. — Ти, напевно, зрадієш, що послухався.

Алекс замислилася, чи не може Ленс просто закинути до рота якийсь грибок і провалитися крізь підлогу. Але він повільно й похмуро опустився на своє місце.

Тернер й Алекс сіли за стіл навпроти нього.

Ленсова щелепа заклякла, і він смикнув підборіддя у бік Алекс.

— Шо ти робила у мене вдома?

У мене вдома. Не в нас. Дівчина не відповіла.

— Я намагаюся довідатися, хто вбив Тару, — пояснив Тернер.

Ленс підвів руки.

— Ви знаєте, шо я невинний, то чому не випустите мене із цієї сраної діри?

— «Невинний» занадто гучне слово для тебе, — озвався Тернер тим самим приємним співчутливим тоном, яким кілька днів тому розмовляв з Алекс. — Можливо, ти не винен у цьому конкретному злочині, і в такому разі я з превеликим задоволенням переконаюся, що звинувачення в убивстві з тебе знімуть. Але просто зараз я хочу повідомити, що про наше перебування тут нікому не відомо. Усі охоронці вважають, що ти теревениш зі своїм юристом, і тобі слід зарубати собі на носі: ми можемо зробити все, що нам заманеться.

— Я маю боятися?

— Так, — погодився Тернер. — Маєш. Але не нас.

— Гей, він може й нас боятися, — утрутилася Алекс.

— Може, але йому слід непокоїтися через більші проблеми. Якщо ти не вбивав Тару, то це зробив хтось інший. І цей хтось дочекатися не може, коли ти теж опинишся в його руках. Просто зараз ти дуже зручний цап-відбувайло. Але як довго це триватиме? Тара знала про речі, про які не мала б знати, і тобі, можливо, теж про них відомо.

— Я ні хріна не знаю.

— Мене можеш не переконувати. Ти бачив, на що здатні ці люди. Гадаєш, вони перейматимуться, чи слід позбутися такого маленького шматочка лайна, як ти? Гадаєш, вони вагатимуться, чи слід знищити тебе, або твоїх друзів, або й цілий район, якщо це допоможе їм спокійніше спати вночі?

— Люди на кшталт нас із тобою не мають для них жодного значення, — погодилася Алекс. — А надто, коли перестають бути корисними.

Ленс обережно поклав поранену руку на стіл і нахилився вперед.

— Хто ти, в дідька, така?

Алекс витримала його погляд.

— Я єдина людина, яка думає, що ти не вбивав Тару. Тож допоможи мені довідатися, хто це зробив, перш ніж Тернерові урветься терпець і він виставить мене за двері, а тебе залишить гнити тут.

Ленсів погляд смикався від Тернера до Алекс і назад.

Нарешті хлопака озвався: