Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— То чим же ця Рада займається?

— Мені так і не вдалося з'ясувати цього до кінця, — зізнався чоловік. — Мене відправили працювати судмагекспертом до районного відділку варти, перш ніж вийшло до чогось докопатися. На жаль, ці люди дуже трусяться над своїми секретами. Єдине, що я дізнався… По-перше, Рада — це тіньові ляльководи королівства. Більш того, як ти сама вже знаєш із листа, очолює Раду король власною персоною. Те, чим вони займаються, трохи іншого роду. І пов'язано це швидше з чимось навколооккультним. Що, мабуть, і спричинило всі ті вбивства дівчат…

— Стривай, хочеш сказати, що ці вбивства — справа рук самого короля? — видихнула я, відчувши, як на голові заворушилося волосся.

— Можливо, сам він — і не один із убивць, — задумливо промовив чоловік. — Але точно про них знає, і проводяться вони під його керівництвом. Проте, що особисто у мене не викликає сумнівів, так це дуже високе соціальне становище тих чотирьох виродків, які радісно обмазуються кров'ю з голови до ніг. Судячи з того, що я дізнався, допитуючи тіла жертв за допомогою некромантії, катували їх молоді люди. Тобто, як мінімум, — синки важливих шишок при дворі.

— Якщо не самі діти короля, — здригнулася я.

— Теж не виключено.

— А тепер друге питання, — нагадала я, витримавши паузу.

— Сховище.

— Правильно. То що це таке?

— Місце, де заховані відповіді, — промовив Арк, заплющивши очі. — Кімната, в якій Рада тримає під замком свої секрети. Що відбувається, навіщо, чому та чиїми руками. Потрапити туди можна за допомогою того листа, як пам'ятаєш. От тільки я не впевнений, що ключ до кімнати дорівнює ключу до самих секретів. Цілком може бути і так, що, пробравшись до кімнати, я не зможу активувати артефакт, який зберігає інформацію. Що ще паскудно… Як ти здогадуєшся, зараз мені немає ходу до палацу. А отже, і до Сховища дістатися дуже проблематично. Тому я тоді і залишив цю авантюру, сказавши Еммі, що виходжу з гри.

— Тільки тепер у нас, схоже, просто немає іншого вибору, крім як спробувати довести справу до кінця, — гірко посміхнулася я.

— На жаль, ти, швидше за все, маєш рацію, — похитав головою чоловік, і несподівано я відчула, як його пальці підбадьорливо стиснули мою руку.