Читати книгу - "Американська трагедія"

Але вона швидко зрозуміла, що треба щось відповісти.

— Так, я була там, — сказала вона. — Я їздила туди з друзями сестри.

Вона мало не додала: «Ми пробули там недовго!», але стрималася. В цю хвилину на допомогу їй прийшла завзятість, успадкована від матері. Кінець кінцем, чому вона не могла поїхати до «Старлайт-парку», якщо їй захотілося? І яке право мають Ньютони або Грейс, чи будь-хто інший вимагати в неї звіту? Вона живе на свої кошти і сама за себе відповідає. Але в той же час вона зрозуміла, що її спіймали на брехні,— і все через те, що вона живе тут, де її повсякчас про все розпитують і стежать за кожним її крюком.

— Мені здається, цей юнак не з Лікурга, я його тут не зустрічала, — з цікавістю додала міс Поп.

— Так, він не звідси, — коротко і холодно сказала Роберта.

Вона з жахом думала, що її спіймали на брехні перед Грейс і

та обурюватиметься з її потайкості і зради в дружбі. їй хотілося підвестися із-за столу і піти, щоб більше не повертатися. Але вона постаралася стримати себе і твердо подивилася в очі обом дівчатам. Потім зухвало глянула на Грейс і м-ра Ньютона. Якби її продовжували розпитувати, вона назвала б яких-небудь вигаданих друзів свого зятя або навіть зовсім відмовилася б відповідати. З якої речі!

Того ж вечора їй довелося переконатися, що така відмова неминуча. Як тільки вони після обіду повернулися в свою кімнату, Грейс сказала з докором:

— Ти, здається, сказала мені, що була весь час у сестри?

— Ну, і що ж? — визивно і навіть різко відповіла Роберта.

Вона не намагалася виправдуватися, бо знала: Грейс тільки удає, ніби її обурює аморальний вчинок Роберти, а насправді її просто роздратувало і образило, що Роберта вислизнула без неї і, виходить, гребує нею.

— Гаразд, більше тобі не доведеться брехати мені: можеш ходити без мене куди завгодно і бачитися з ким завгодно. Я більше нікуди з тобою не піду і навіть не хочу знати, куди ти ходиш і з ким. Але я заперечую проти того, щоб через тебе ніяковіти мені перед Джорджем і Мері. Ти мені кажеш одне, а потім виявляється, що все це неправда і ти просто хотіла втекти від мене, а вони можуть подумати, що я сама брешу! Я не хочу!

Вона була дуже ображена, засмучена й розлючена, і Роберта подумала, що їй нічого не залишається, як виїхати звідси. Грейс причеплива, немов п’явка; в неї немає особистого життя, і вона не вміє створити його. Поки вони разом, Грейс вимагатиме, щоб Роберта присвятила себе їй, ділилася з нею кожною своєю думкою, кожним почуттям. Та якщо розповісти їй про Клайда, Грейс буде обурена й шокірована і, безперечно, накинеться на неї або навіть викриє її. Тому Роберта сказала тільки:

— Як хочеш, будь ласка. Мені все одно. Я нічого й не збираюся говорити, поки не вважатиму за потрібне.

З цієї відповіді Грейс зрозуміла, що Роберта не бажає більше дружити з нею і взагалі не хоче мати з нею нічого спільного. Вона одразу ж підвелася і вийшла з кімнати, пряма, мов палиця, з високо піднесеною головою. ~ А Роберта зрозуміла, що відсьогодні Грейс — її ворог, і їй захотілося бути якнайдальше звідси. Усі вони тут надто обмежені: вони ніколи не зрозуміють і не допустять, щоб у неї були якісь таємні еідносини з Клайдом. А додержувати таємниці йому необхідно, — так він пояснив Роберті. їй це важко, навіть принизливо, і все-таки вона безмірно дорожить цими відносинами, вона кохає його, дуже кохає. І тепер вона повинна знайти якийсь спосіб захистити себе і його від сторонніх поглядів. Треба переїхати.

Але це вимагало, мабуть, набагато більше мужності й рішучості, ніж було в Роберти. Як це неприродно і навіть страшно: жити в домі, де тебе ніхто не знає! Чи не визнають такий стан надто дивним? Можливо, згодом доведеться пояснювати все це матері і сестрам. Але й залишатися тут після всього, що сталося, теж неможливо. Грейс і Ньютони — особливо м-с Ньютон — ставитимуться до неї, як давні пуритани до сестри чи брата, викритих у тяжкому грі-ховсдництві. Вона танцювала! І таємно! Тут заплутаний якийсь молодий чоловік, — поїздка до сестри не зовсім пояснює його присутність, а тим більше — відвідування «Старлайт-парку».

Крім того, Роберта розуміла, що тепер за нею пильно стежитимуть, і це, не кажучи вже про диктаторську поведінку Грейс, звичайно, заважатиме їй зустрічатися з Клайдом так часто, як вона того прагне.

Вона багато роздумувала два дні, порадилася з Клайдом, — він усією душею був за те, щоб вона негайно переїхала в нову кімнату, де вона ні від кого не залежатиме, де ніхто не знатиме її і не шпигуватиме за нею, — і, діставши дозвіл піти на дві години раніше з роботи, подалась на розшуки. Вона обрала південно-східну частину міста, — тут їй, мабуть, не доведеться зустрічатися з Ньютонами із тими, хто у них бував. Після недовгого шукання вона знайшла приміщення, яке їй сподобалося. Це був старий кам’яний будинок на Елм-стріт, в якому жив оббивальник меблів з дружиною і двома дочками, — одна була кравчиха, друга ще ходила до школи. Кімната, яку запропонували Роберті, містилася на першому поверсі, праворуч від маленької прихожої, з вікнами на вулицю. З цієї прихожої одні двері вели у велику вітальню, яка відокремлювала кімнату, що здавалася вкайми, від решти кімнат будинку, що дозволяло приходити й виходити непомітно. А тому що Роберта все ще мала намір зустрічатися з Клайдом потай, то для неї це мало дуже важливе значення.

Крім того, як вона зрозуміла із розмови з самою м-с Гілпін, хазяї в цьому домі не були такі суворі і такі настирливо допитливі, як Ньютони. М-с Гілпін була огрядна, охайна жінка років п'ятдесяти, дещо млява і не дуже кмітлива. Вона сказала Роберті, що взагалі вона досі не здавала кімнати і не тримала пансіонерів, бо чоловік і дочка заробляють вдосталь. Але кімната поруч з прихожою зовсім окрема і завжди порожня; отже м-с Гілпін, за згодою чоловіка, вирішила здати її. І їй хотілося впустити саме