Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Лист до короля 📚 - Українською

Читати книгу - "Лист до короля"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лист до короля" автора Тонке Драгт. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 109
Перейти на сторінку:
іскристого персня. Не лише тому, що мудрий та життєрадісний, а й через те, що вміє утримувати лицарів від марнославства».

Друзі повідомили королю Унавену, що вирішили їхати якнайшвидше.

— Ви маєте рацію, — мовив король. — Ви піддані короля Дагоната. Тепер, Тіурі, коли ти виконав доручення

й дотримав присяги, маєш усе розповісти своєму королю. І цього разу ти будем моїм вісником. Я передам тобою листа для короля Дагоната. Не лякайся: це, звісно, важливе послання, але з ним не пов’язана жодна небезпека.

Тіурі усміхнувся:

— Радий служити, Ваша Величносте.

— А ти, Паккі, — запитав король, — як далеко йдеш зі своїм другом? До Великих гір?

— Н-ні, Ваша Величносте. Ми вирішили, що я піду з ним до Дагонатбурга.

— Але ви ж ітимете тією самою дорогою, що й прийшли, повз відлюдника Менауреса, правда? Вітайте його від мене.

— Ви з ним знайомі, Ваша Величносте? — здивувався Паккі.

— Я знаю його, — король доброзичливо подивився на юнаків і продовжив: — Шкода, що вам уже час іти, але ми не прощаємося, бо я сподіваюся й очікуватиму знову побачити вас тут. Хоча ваш дім у королівстві Да-гоната і служити ви будете своєму королю, вашу долю тепер назавжди поєднано з моїм королівством.

Частина восьма. Назад до Дагонатбурга

1. З Унавенстадта до Данґрії

Вранці друзі залишили Унавенстадт. Вони попрощалися з королем, з усіма, з ким встигли познайомитися, і попрямували назустріч сонцю, на схід. Небо попереду було забарвлене пурпуровими, рожевими й золотистими відтінками, юнаки їхали повільно, роздивляючись місто, часто оглядалися, мріючи про те, як знову повернуться сюди. Вкотре озирнувшись і вже нічого не побачивши, вони підострожили коней і помчали геть. Що далі вони віддалялися від міста, то чимдужче мчали.

— Тепер я хочу якомога швидше додому, — зізнався Паккі.

Тіурі відчував те саме. Юнаки їхали швидко, хоча подеколи й сумували по «найкрасивішому місту у світі».

Першу ніч вони провели просто неба, другу — у замку Білого Місяця. Наступного дня перетинали Місячні пагорби, і цього разу вже при сонячному світлі, а вже пізно ввечері дісталися Інґевелла, де повернули коней трактирникові «Першої ночі».

Трактирник пообіцяв дати хлопцям свіжих коней, щоб доїхати до переправи, і приймав їх, як особистих друзів намісника й важливих посланців короля.

Тепер у трактирі зібралося багато селян, і зійшлися вони не просто побалакати, а обговорити жахливі новини, які нещодавно досягли цих місць і вразили всіх. Особливо приголомшила їх загибель лицаря Андомара.

Тіурі й Паккі у розмови не втручалися, допоки трактирник не обмовився гостям, що юнаки щойно прибули з Унавестадта. Тут хлопців засипали запитаннями. Чи правда те, що правитель Евіллану власноруч убив лицаря Андомара? І чи насправді Едвінем Форестеррський зазнав поразки? І які останні новини в місті? І чи бачили вони короля? І чи говорив він, що буде війна? І невже кронпринц справді хоче викликати брата на двобій?

Прощаючись, король Унавен сказав друзям, що тепер їм більше нічого не треба втаємничувати. Тому Ті-урі й Паккі відповідали на всі запитання якнайдоклад-ніше, лише, не змовляючись, утрималися від розповіді про свою роль у цих подіях.

Коли на ранок хлопці вийшли на вулицю, трактирник уже чекав їх з кіньми; вони побачили, як уздовж озера в напрямку трактиру рухалася невелика кінна процесія. Незабаром вершники порівнялися з трактиром, і всі, хто стояв при дорозі, шанобливо вклонилися. Вершник, що їхав попереду, на вигляд був не старший за Тіурі; він був сумним і зосередженим водночас, його манера триматися була сповнена мужності й гідності. Юнак був одягнений у все сіре, і це вказувало на те, що він у жалобі, зброї при ньому не було. Його супроводжувало декілька воїнів.

— Лицар Андомар з Інґевелла, — сказав трактирник, коли маленька процесія проїхала на захід.

— Лицар Андомар? — здивувався Тіурі.

— Його син, — пояснив трактирник. — Він носить ім’я батька і схожий на нього. Він їде до Унавенстадта. Я гадаю, що король посвятить його в лицарі, і незабаром новий лицар Андомар керуватиме Інґевеллом. Тож бачите: коли хтось гине, на його місце завжди заступає інший.

— На його місце завжди заступає інший, — задумливо повторив Тіурі.

— Тож не варто горювати аж занадто.

Проїжджаючи лісом Інґевелла, друзі мовчали. Навколо рясно цвіли квіти, мовби нічого й не сталося. «Будемо сподіватися, — міркував Тіурі, — що нічого більше не трапиться, що ніколи не буде знищено цей прекрасний ліс. Але якщо й трапиться, — раптом спало йому на думку, — на місці колишніх виростуть нові квіти». Це були чудові думки, таких у нього раніше ніколи не було.

Після лісу Інґевелла до Райдужної річки було рукою сягнути. Юнаки проїхали через міст і попросили авдієнції в намісника. Грошима, отриманими від короля, Тіурі збирався відшкодувати борг за мито.

Стражники впізнали друзів не одразу; лише коли з’явився Вармін та щиро привітав їх, вони здогадалися, хто перед ними.

— Не очікував, що ви так швидко повернетеся, -сказав Вармін. — Піду повідомлю намісника про ваше прибуття, — і він повів їх до замку.

— Тепер я знаю, хто ви такі, — заявив він. — Ви доправили королю важливу звістку. Подробиці мені поки що невідомі, але віднедавна мій пан почав муштрувати воїнів і каже, що, можливо, замок знову, як і сотні років тому, перетвориться на фортецю. Він не в гуморі, мій господар. Вечорами стоїть на мосту й мовчки дивиться на воду.

Проте друзям королівський намісник не показав, що він не в гуморі. Щоправда, очі його були сумні, проте людина, яка багато знає і розуміє, не може бути легковажною. Він люб’язно привітав їх і запросив бути його гостями. Він не схотів брати гроші за мито, адже, мовляв, за нього вже заплачено. Мабуть, сам і заплатив.

Юнакам довелося переповісти всі столичні новини, хоча більшість із них намісник уже знав. По вечері вони ще тривалий час сиділи в його кімнаті, яка вікнами виходила на річку. Тепер Тіурі назвав намісникові своє справжнє ім’я, і той запитав, чи юнак, часом, не з сім’ї лицаря Тіурі Хороброго. Виявилося, що він добре знав королівство Дагоната і багато років тому, коли ще не був королівським намісником, кілька разів там бував. Але ще більше він знав про свою власну країну і на прохання хлопців розповів їм про її графства та

1 ... 98 99 100 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лист до короля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лист до короля"