Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

225
0
01.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця" автора Ірина Кузьменко. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко» була написана автором - Ірина Кузьменко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Любовне фентезі".
Поділитися книгою "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко" в соціальних мережах: 

📚 Книга "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця" від авторки Ірини Кузьменко - це захоплива історія про шлях молодої дівчини в пошуках своєї справжньої сутності та таємниць родинного минулого. Головна героїня стикається з випробуваннями, які перевіряють її силу духу та відданість сімейним таємницям.

🖋️ Ірина Кузьменко - це талановита українська письменниця, яка відома своїми захоплюючими романами та історичними творами. Її книги завжди вражають своєю глибиною сюжету та живими образами героїв.

🌐 ReadUkrainianBooks.com - це онлайн-ресурс, який надає можливість читати книги українською мовою безкоштовно та без реєстрації. Тут представлені найкращі твори світової та української літератури, що робить читання доступним для всіх.

📘 Читання книг українською мовою - це не лише спосіб насолодитися чарівним світом слова, а й важливий крок до збереження та розвитку рідної мови та культури. Кожна книга - це нові емоції, думки та можливості. Обирайте українські твори на ReadUkrainianBooks.com та долучайтеся до культурного життя України! 🌟📚

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 113
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Метро. Година пік. З перестуком коліс вагон рухався в тунелі звичним маршрутом нікуди не поспішаючи і тримаючи звичну швидкість, поспішали лише ті, хто був всередині вагону: на роботу, на навчання чи в своїх справах.

Хтось дрімав або слухав музику й мимоволі піддавався спогадам. Хтось занурився в книгу, від якої на очах виступали ледь помітні сльози. А дехто вирішував важливі питання із самого ранку в телефонному режимі й, намагаючись перекричати гуркіт коліс, голосно розмовляв.

Всередині маленького вагону були зосереджені багато маленьких світів. Та всесвіт і думки Мирослави щось обірвало в одну секунду, немов голка пронизала тіло. Вона здригнулась усім тілом і не могла зрозуміти причини. Було відчуття, ніби за нею хтось стежить, але не може втямити, хто й звідки. Раптом стало мало кисню, і тому довелось розстібнути пальто та ослабити шарф на шиї, бо вже закладалось відчуття, що вона ось-ось втратить свідомість, і поки потяг під’їжджав до станції, дівчина, вхопившись за поручень, вже ледве трималася на ногах. Відчинились двері, і повіяло свіжим повітрям, це дало можливість трішки прийти до тями.

Вранішні поїздки в метро ще та пригода.

Вийшовши з вагону, Мирослава попрямувала до ескалатору. Гнітюче відчуття, що щось неприємне повинно відбутися, супроводжувало із самого ранку. Варто було вийти з метрополітену на вулицю, як хтось штовхнув її в плече. Вона, ледве не втративши рівновагу, пробурмотіла собі під ніс і між натовпом просунулася вбік. Діставши із сумки мобільний телефон, написала подрузі й відразу отримала повідомлення, що вона буде через кілька хвилин. Не витрачаючи часу, попрямувала до кафетерію за ранковою кавою. Доки чекала замовлення, зателефонувала матері.

— Привіт, моя люба, — почувши в слухавці голос мами, Міра усміхнулася. — Як ти?

— Все нормально. Чекаю Христинку в кафетерію, — втомлено відповіла. — Ти як?

— Краще б пішаком дійшла до роботи, ніж тирчати в заторі довжиною в життя. До речі, ти сьогодні прийдеш? Бабуся ще й досі бубнить через те, що ти переїхала.

— Мамо, я живу на сусідній вулиці, — хмикнула Міра й, попрохавши матір почекати, забрала дві кави. Поставивши їх на стіл, знову взяла слухавку. — Сьогодні не знаю, чи прийду, адже після пар тренування.

— Якщо ти сама не прийдеш, тоді чекай гостю, — засміялась у слухавку мама, і Міра підтримала її сміх.

Побачивши, як у кафетерій зайшла Христина, побажала мамі гарного дня й попрохала обійняти бабусю від її імені. Подруга, обійшовши двох юнаків, які виходили з приміщення, лукаво усміхнулася й обернулася. Міра, помітивши це, хмикнула й подала подрузі каву.

— О, дякую. Ти найкраща. Це саме те, що я хотіла. Вранішня кава краще ніж… — надпивши каву, широко всміхнулася. — Хоча ні, не краще. Але упустимо цей момент.

— Маєш втомлений вигляд, — вигнувши брови, сказала Міра.

— Подруго, ти на себе у дзеркало дивилася? — підморгнувши, запитала Христина. — Синці під очима. Розтріпане волосся. Ти маєш не кращий вигляд, ніж я. Вночі було не до відпочинку? Зізнавайся.

Мирослава закотила очі й, взявши свою каву в стаканчику, першою вийшла з кафетерію.

— Краще б відпочивала, — позіхнувши, відповіла. — Кілька тижнів погано сплю.

Христина, поправивши своє довге біляве волосся, насупилася.

— Я вже подумала, що ти ночами… ем, як би так культурно сказати, відпочиваєш із Тарасом!

Мирослава хмикнула.

— Корніловим? Із чого ти це взяла?

— Я помітила, що він останнім часом якось дивно на тебе дивиться. І тому подумала, що в тебе з ним романтік.

— Христино, не вигадуй! — фиркнула Міра.

— Вовченя не друг.

— Що ти сказала? — не очікувавши таких слів від подруги, зупинилася.

Христина знизила плечима й, схиливши голову набік, сказала:

— Я вчора випадково почула в деканаті, що до нас переходить по обміну студент із Румунії. Дуже дивно, що наприкінці року.

Мирослава інстинктивно стиснула стаканчик, і кілька крапель попали на пальто. Важко зітхнувши, закотила очі й, поглянувши на верхній одяг, пробурмотіла:

— Просто чудово.

— Хей, ти йдеш? — розвівши руками, вигукнула Христина.

— Іду! — викинувши напій у сміттєвий бак, відповіла Міра.

Перед парами, доки Христина заплітала Мирославі два колоски, дівчата в аудиторії не вгамовувалися розповідати про нового студента. Всі в один голос говорили, що він красень. Міра, зітхнувши, оглянулася й зустрілася поглядом із Тарасом. Хлопець, розсівшись на лавці, з-під лоба поглядав на Міру.

— А я говорила, що він на тебе дивно дивиться, — прошепотіла Христина. — Краще тримайся від Тараса та його друзів подалі.

— Він та інші хлопці наші однокурсники. І також ми разом ходимо на фехтування. Тому триматися від нього подалі — це значить перевестися в інший університет? — поглянувши на Христину, сказала Міра.

— Твоя іронія інколи доводить мене до божевілля, — закотила очі дівчина.

— Я тебе також люблю, Христю, — обійнявши подругу, промовила Міра.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"