Читати книгу - "Презентація в ліфті, Ася Батуріна"

Аполінарія Конопля була дуже ефектною дівчиною зовні. А всередині — справжнім ботаніком. У неї був розкішний бюст четвертого розміру, а в роду п’яте покоління вчених, що сумлінно працювали в Інституті соціальних досліджень. Саме в ньому, відразу після університету, й почала працювати наша героїня.

Апа з усім запалом своєї дослідницької душі захоплено робила різні аналізи в лабораторії інституту і не зовсім розуміла, чому під час її зміни так часто забігають працівники з інших відділів. Всі вони були представниками протилежної статі, і ці представники постійно витріщалися на простір між її підборіддям і реберною частиною тіла. Цей простір був туго обтягнутий світло-зеленим лабораторним халатиком  і надихав їх на якісь занадто душевні розмови. Молоді люди постійно говорили про свої плани на сімейне життя і кількість дітей, яких вони хотіли б народити з допомогою гарної і доброї дівчини, господарної і скромної. При цьому поглядуючи  на округлі стегна Аполінарії,  її колеги збільшували кількість бажаних дітей.

Апа слухала ці монологи і в думках знизувала плечима. Вона не дуже-то і господарна, хоча, безперечно, добра й хороша. Але саме її доброта не дозволяла їй мати дітей в тісних житлових умовах. Бо вся її численна вчена родина жила в маленькій двокімнатній квартирі, а всі претенденти на її руку й серце були такими ж майже жебраками, жоден з них не був Рокфеллером, як і вона. Тому її добре серце тремтіло при думці про те, що її можливі діти страждатимуть без власної кімнати і спокійної атмосфери в домі. Яка ж тут може бути спокійна атмосфера, коли семеро на лавках?

Щодо скромності… У плані моральної стійкості в Аполінарії Коноплі все було в порядку! Вона не заводила випадкових зв’язків, не кидала бісиків незнайомим чоловікам і взагалі була досить стриманою у виявах романтичних почуттів. Але назвати її скромною після однієї історії було б надзвичайно важко…

Все почалося з того, що кілька років тому Аполінарія вирішила записатися до театральної студії, яка знаходилася недалеко від її дому. Ну як вирішила… Її вмовили тітки. Тітки були психологинями і їхня думка в родині була дуже авторитетною та вагомою. Ці поважні родички вважали, що для розкриття внутрішньої сублічності, що відповідає за жіночність і манкість (не плутати з манною кашею!), «Апочці потрібно більше емоційної середовища. І непередбачуваних життєвих факторів».

У театральній студії спочатку до Апи намагалися підкатувати самозакохані  актори. Але, вражені її потужним інтелектом, здатним запам’ятовувати складні формули, які вона залпом вивалювала на ошелешених чоловіків, претенденти на її четвертий розмір швидко залишили дівчину в спокої. І Аполінарія без перешкод  розучувала, в вільний час від роботи, вправи для розвитку мовного апарату, брала участь у театральних етюдах і виступала на концертах місцевого значення в якості чтиці.

Кожного року в студії проводилася планова хімчистка. Всі костюми відправлялися на дезінфекцію і парову обробку. У цей період головний режисер підбирав репертуар, де можна було виступати в звичайному одязі. Для таких постановок актори самі вирішували, у що одягтися для спектаклю.

Апа, на подив, отримала роль. Невелику, але дуже колоритну. В п’єсі «Галактика Кінд-дза-дза або Всім Ку!» До цього режисер майже не підпускав її до сцени, вважаючи ще занадто недосвідченою і, на його особисту думку, недостатньо талановитою. Вона поки лише зрідка брала участь у масовках, де треба було обсипати возз’єднаних закоханих квітами або побродити по сцені в костюмі клоунеси разом з іншими скоморохами, граючи роль бродячих музикантів.

Репетиції проходили цікаво й весело, Аполінарія з інтересом входила в роль астрономші. А на роботі з’явилося нове обладнання, яке потрібно було тестувати… І вона так замоталася, що не помітила, як прем’єра вже на носі (точніше, завтра), а костюм вона так і не придумала.

Тому Апа нервово бігала по кімнаті, стукаючи пальцями по мобільному телефону. Вона шукала в інтернеті ідеї для свого сценічного образу. В принципі, вона могла б вийти на сцену в улюбленому  червоному комбінезоні… Але… Але Апа побачила фото Дашки Росткової в приголомшливому вбранні, яке та виклала в Instagram, і в якому вона буде виступати на виставі. Це було щось неймовірне в пір’ї та блискітках. У Аполінарії таких веселих шмоток, на жаль, не було...

Що робити в подібній ситуації? Коли нема що одягнути? Правильно, страждати і скаржитися. Або, якщо є гроші, йти по магазинах. Або самій зшити.

Апа вибрала третій варіант. Шити вона вміла і любила. Час, хоч і з натяжкою, дозволяв. Але треба було знайти підходящий матеріал. З цим була проблема. Хоча можна було розпороти мамину стару курточку «сріблястого» кольору.

І коли вона повністю розпорола один рукав, раптом подзвонив режисер і сказав, що перед самою прем'єрою приїхала якась крута комісія з якоїсь там незнайомої установи. Загалом, виїжджати треба було негайно! Хапаючи всі шматки тканини, що потрапили під руку (і курточку з одним рукавом також), Аполінарія помчала на зустріч з грізною комісією.

У театрі вже багато акторів були в костюмах. Вони сильно нагадували бомжів, якщо чесно. Але виглядали всі дуже ефектно. Особливо Дашка.

Дар’я часу не втрачала і активно фліртувала з одним із членів комісії. Член благосклонно приймав її зацікавленість і добродушно посміхався у відповідь.

Аполінарія помітила, що всі дівчата косилися на його праву руку. Апа також подивилася. Кільця не було.

Не витрачаючи часу даремно, дівчина пішла займатися своїм костюмом. Уважно оглянувши купу тканин, які вона принесла з собою, Аполінарія побачила, що, виявляється, взяла також купальник! Раптом у голову прийшла шалена думка! А що як… Апа хитро посміхнулася і прийняла рішення.

Комісія сиділа в напівтемному залі і весь колектив дружно переживав пригоди землян-потраплянців на планеті Плюк, що в галактиці Кін дзза дзза. І ось, за сюжетом, герої потрапили в місцевий планетарій, щоб дізнатися координати Землі. І тут якраз був вихід Аполінарії. Уся чоловіча частина комісії (і той, хто без кільця, теж) просто були приголомшені від інопланетянки-астрономки. Аполінарія була одягнена в простору сріблясту куртку з одним рукавом. Під курткою чітко просліджувалося відсутність одягу. Точніше, одяг був, але дуже непомітний. Купальники взагалі бувають різні. Деякі складаються з кількох клаптиків. Цей був саме з таких.