Читати книгу - "Камінний господар"

Леся Українка

Камінний господар

ДIЯЧI:

Командор дон Гонзаго де Мендоза.

Донна Анна.

Дон Жуан*.

Долорес.

Сганарель - слуга дон Жуана.

Дон Пабло де Альварес батько

Донна Мерседес / i мати донни Анни.

Донна Соль.

Донна Консепсьйон - грандеса.

Марiквiта - покоївка.

Дуенья донни Анни.

Гранди, грандеси, гостi, слуги. *Тут ужито французької, а не iспанської вимови iмення "Жуан", бо так воно освячене вiковою традицiєю у всесвiтнiй лiтературi. З тої самої причини ужито iтальянської форми слова "донна". (Прим. Лесi Українки).

I

Кладовище в Севiльї. Пишнi мавзолеї, бiлi постатi смутку, мармур мiж кипарисами, багато квiтiв тропiчних, яскравих.

Бiльше краси, нiж туги.

Донна Анна i Долорес. Анна ясно вбрана, з квiткою в косах, вся в золотих сiточках та ланцюжках. Долорес в глибокiй жалобi, стоїть на колiнах коло одної могили, убраної свiжими вiнками з живих квiток.

Д о л о р е с

(устає i втирає хустинкою очi)

Ходiм, Анiто!

А н н а

(сiдає на скамницю пiд кипарисом)

Нi-бо ще, Долорес, тут гарно так.

Д о л о р е с

(сiдає коло Анни)

Невже тобi принадна могильна ся краса? Тобi, щасливiй!

А н н а

Щасливiй?..

Д о л о р е с

Ти ж без примусу iдеш за командора?

А н н а

Хто б мене примусив?

Д о л о р е с

Ти ж любиш нареченого свого?

А н н а

Хiба того не вартий дон Гонзаго?

Д о л о р е с

Я не кажу того. Але ти чудно вiдповiдаєш, Анно, на питання.

А н н а

Бо се такi питання незвичайнi.

Д о л о р е с

Та що ж тут незвичайного? Ми, Анно, з тобою подруги щонайвiрнiшi, - ти можеш все менi казать по правдi.

А н н а

Спочатку ти менi подай сей приклад.

Ти маєш таємницi. Я не маю.

Д о л о р е с

Я? Таємницi?

А н н а

(смiючись)

Що? Хiба не маєш?

Нi, не спускай очей! Дай я погляну!

(Заглядає їй в очi i смiється).

Д о л о р е с

(iз слiзьми в голосi)

Не муч мене, Анiто!

А н н а

Навiть сльози?

Ой господи, се пассiя правдива!

Долорес закриває обличчя руками.

Ну, вибач, годi!

(Бере в руки срiбний медальйон, що висить у Долорес на чорнiм шнурочку на грудях).

Що се в тебе тута, в сiм медальйонi? Тут, либонь, портрети твоїх покiйних батенька й матусi?

(Розкриває медальйона ранiше, нiж Долорес устигла спинити її руку).

Хто вiн такий, сей прехороший лицар?

Д о л о р е с

Мiй наречений.

А н н а

Я того й не знала, що ти заручена! Чому ж нiколи тебе не бачу з ним?

Д о л о р е с

I не побачиш.

А н н а

Чи вiн умер?

Д о л о р е с

Нi, вiн живий.

А н н а

Вiн зрадив?

Д о л о р е с

Мене не зрадив вiн нiчим.

А н н а

(нетерпляче)

Доволi тих загадок. Не хочеш - не кажи.

Я лiзти в душу силомiць не звикла.

(Хоче встати, Долорес удержує її за руку).

Д о л о р е с

Сядь, Анно, сядь. Чи ти ж того не знаєш, як тяжко зрушити великий камiнь?

(Кладе руку до серця).

А в мене ж тут лежить такий важкий i так давно… вiн витiснив iз серця всi жалi, всi бажання, крiм одного…

Ти думаєш, я плакала по мертвiй своїй родинi? Нi, моя Анiто, то камiнь видавив iз серця сльози…

А н н а

То ти давно заручена?

Д о л о р е с

Ще зроду.

Нас матерi тодi ще заручили, як я жила у маминiй надiї.

А н н а

Ох, як се нерозумно!

Д о л о р е с

Нi, Анiто.

Либонь, се воля неба, щоб могла я його своїм по праву називати, хоч вiн менi i не належить.

А н н а

Хто вiн?

Як чудно се, що я його не знаю.

Д о л о р е с

Вiн - дон Жуан.

А н н а

Який? Невже отой…

Д о л о р е с

Отой! Той самий! А який же другий iз сотень тисячiв усiх Жуанiв так може просто зватись "дон Жуан", без прiзвиська, без iншої прикмети?

А н н а

Тепер я розумiю… Тiльки як же?

Його вже скiльки лiт нема в Севiльї…

Таж вiн банiт?* * Банiт - вигнанець.

Д о л о р е с

Я бачила його остатнiй раз, як ми були в Кадiксi, вiн жив тодi, ховаючись в печерах… жив контрабандою… а часом плавав з пiратами… Тодi одна циганка покинула свiй табiр i за море з ним утекла, та там десь i пропала, а вiн вернувся i привiз в Кадiкс якусь мориску*, що струїла брата для дон Жуана… Потiм та мориска пiшла в черницi. * Мориски - мавританцi, якi, формально прийнявши християнство, потай сповiдували iслам.

А н н а

Се неначе казка.

Д о л о р е с

Однак се щира правда.

А н н а

А за вiщо його банiтувано? Щось я чула, та невиразно.

Д о л о р е с

Вiн, як ще був пажем, то за iнфанту викликав на герець одного принца кровi.

А н н а

Та iнфанта його любила?

Д о л о р е с

Так говорять люди, а я не вiрю.

А н н а

Чому?

Д о л о р е с

Якби любила, вона б для нього кинула Мадрiд i королiвський двiр.

А н н а

Чи се ж так легко?

Д о л о р е с

Любовi легкого шляху не треба, адже толедська рабинiвна - вiри зреклась для нього.

А н н а

Потiм що?

Д о л о р е с

Втопилась.

А н н а

Ото, який страшний твiй наречений!

Ну, правда, смак у нього не найкращий; циганка, бусурменка i жидiвка…

Д о л о р е с

Ти забуваєш про iнфанту!

А н н а

Ну, з iнфантою все невиразна справа!

Д о л о