Читати книгу - "За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова"

Безстрашність швидко нагадала мені: "Ти маєш бути їх сильнішим",
І застерегла: "Але є й ті,кому в радість жорстокість".

Безстрашність -Tori Amos

Дан.

- За що тебе так? Борг не повернув чи інше? - Дан присів біля бідолахи.

Але відповіддю було лише мовчання, напевно той прийняв його за одного з членів банди.

- Гей, мене можеш не боятися, я до цієї зграї не належу, - запевнив він людину.

- Перейшов дорогу Кречетову,- прохрипів свою відповідь хлопець.

- О, брате, тоді навіть не знаю, яким дивом ти ще живий, - здивовано похитав Дан темноволосою головою.

Думки працювали з шаленою швидкістю, якщо залишити хлопця тут, його сьогодні ж прикопають у лісопосадці або заллють бетоном просто на території заводу. Дивлячись, який настрій буде у головного.

- Я постараюся тобі допомогти. Кермувати вмієш?

- Так.

- Добре. Послухай, біля в'їзних воріт срібляста тойота, двері не заблоковані. Зможеш дістатися самостійно до машини? - неголосно запитав Кирила.

- Не знаю, - прошепотів той.

- Це твій єдиний шанс вижити. Я відверну їхню увагу на себе, - промовив і кинув швидкий погляд на двері складу: тягнути не можна, його скоро хопляться.

Хлопець заворушився й знову тихо застогнав.

- Чому... чому ти допомагаєш мені? - не розумів Кирило.

- Люблю сміливих людей, не кожен наважиться стати на шляху звіра. Тобі потрібно піднятися і йти. Це недалеко.

- Я... спробую, - кивнув, що зрозумів.

- Мене не чекай, їдь сам.

У хлопця є шанс, нехай невеликий, але все ж таки є, а удвох їм не вибратися. По правді, дан і не збирався, бо він сам призначив зустріч Скаженому, бігати немає ні сенсу, ні інтересу.

- Але... як же ти? - блондин дивився крізь вузькі щілинки очей.

- За мене не варто переживати. Машину кинеш, де тобі буде зручно, мої хлопці знайдуть її за маячком. Виберешся звідси - їдь із міста, а краще - з країни, назовсім. Моя тобі порада.

- Дякую, - лише спромігся промовити.

- Поки нема за що, не підкачай і удачі.

Дан піднявся та попрямував туди, де на нього чекав найжорстокіший біс міста. Неподалік від складу банда залишила два припарковані джипи. Ще раз озирнувшись, чоловік спритним рухом дістав пістолет із глушником і направив дуло на шини. Пролунало кілька глухих ударів й одразу за цим характерний свистячий звук. Дан усміхнувся - тепер наздогнати Кирила шакалам буде ні на чому. Непомітним рухом він сховав зброю за поястаі пройшов до складу. Секунду поміркувавши, внутрішньо зібрався, видихнув і, потягнувши на себе важкі двері, ступив у холодне напівтемне приміщення. Скажений чекав на нього, розвалившись у кріслі й потягуючи з пляшки алкоголь, троє шавок вилися біля господаря. Їх було мало, це здалося хорошим знаком. Уся поза головного виказувала недбалість та розслабленість. На жаль Дан надто добре знав того, хто перед ним, тож бачив істинну картинку: нервові пальці Скаженого стискали цигарку, так, що фаланги побіліли, долоні місцями червоніли плямами крові - явний доказ, що відморозок особисто катував хлопця. Найімовірніше, дзвінок і приїзд Дана перервали тортури. Вони не отримали від Кирила того, чого домагалися, Дан це зрозумів по дикій люті, яка виходила від бандита й відчувалася навіть у повітрі. Кречетов був у нестямі від сказу і п'яний, що траплялося вкрай рідко. Нічого доброго це не обіцяло, під дією алкоголю він ставав абсолютно некерованим.

- Ти змусив мене чекати десять хвилин, Север, втрачаєш хватку, - почув Дан низький голос.

Скажений роздивлявся колишнього друга з-під напівприкритих повік, виразу очей було не розгледіти, він навмисно приховував свої емоції. Підніс до губ цигарку, глибоко затягнувся і, відкинувши голову назад, випустив угору сизий дим. Довгі тіні від вій впали на щоки, під очима позначилися темні кола.

- Пушка при тобі? - Скажений запитував, не відкриваючи очей.

- Я схожий на ідіота? - запитанням на запитання відповів Дан.

Чорнява голова опустилася донизу і жорсткий оскал спотворив обличчя. Єдина клацання пальців - наче збито попіл із сигарети, але чоловіка миттю взяли на мушку. Тільки братки на секунду запізнилися - Дан уже тримав їхнього хазаїна під прицілом.

- Спритний, яким завжди був , - лінива усмішка. - Може, ти повернутися вирішив, га, Север? Давай до нас назад, - чорні очі блиснули азартним вогнем, - згадай, які справи ми прокручували. Веселе життя, повні кейси зелених, баби на будь-який колір і смак ...

- Ти добре знаєш, що я не повернуся. Поговорити треба, - відповідав не спускаючи уважного погляду з трійці шакалів.

Скажений роздратовано махнув рукою і бандити опустили зброю.

Дан, не чекаючи запрошення, пройшов до столу та вмостився на кострубатий табурет.

- Я тобі сідати не дозволяв, - Скажений злісно відшпурнув недопалок і підніс до рота майже порожню пляшку горілки, відсьорбнувши хорошу порцію алкоголю.

Він розтягував слова та був сильно п'яний, більше, ніж здавалося на перший погляд.

- А я не питав твого дозволу, ти мені не господар і ніколи не був, - Дан розім'яв шию та втупився на Скаженого.

- Борзий, як і завжди, - цикнув крізь зуби ватажок. - Не очікував твого дзвінка. Із чим прийшов? 

- Поговорити треба, - холодно відповів Дан. Де дівчина? - запитав прямо, без вступної балаканини.

- Яку тобі треба? - зображуючи здивування, Скажений підняв чорні брови. - Руду, брюнетку, чорношкіру чи азіатку? Може тебе веде від блондинок, га? Що, кореш, спермотоксикоз замучив?

- Не витрачай мій час, - насупився чоловік. - Ти прекрасно розумієш, про кого я говорю. Андріана де?

Його мовчки оглянули з ніг до голови.

- Я дивлюся, ти міцно підсів на Ляльку, так, Север? Ламає тебе без моєї дівчинки, - п'яний сміх рознісся величезним приміщенням, луною відбиваючись від металевих стін.

- А ти? Від чого тебе зараз ламає, Скажений, не від того ж? - у свою чергу холодно запитав Дан.