Читати книгу - "Ніщо з цього не правда, Ліса Джуелл"

"Хочеш, щоб я розповіла твою історію?

"Так! Це саме те, чого я хочу. Тому що я знаю, що виглядаю досить пересічно, але моя історія надзвичайна, і вона заслуговує на те, щоб її почули. Що скажеш?

Алікс на мить замовкає, не знаючи, як реагувати. Інстинкти підказують їй, що треба йти геть, але вона прийшла сюди не просто так. Вона прийшла сюди, тому що журналістка всередині неї не могла протистояти спокусливій суті слів "Є дещо, про що я хотіла б з тобою поговорити". Вона хотіла почути, що їй скаже Джозі. І ось вона почула, що Джозі хоче поділитися надзвичайною історією, і хоча Алікс трохи відштовхує інтенсивність Джозі, її також нудотно тягне до ідеї дізнатися, що ж це за історія.

"Я думаю, - каже вона, - що це справді дуже цікава ідея. Що ти робиш завтра?

Алікс повертається додому завулками між Кілберн Хай Роуд і Квінз Парком. Червневий вітерець прохолодний, і вона йде сонячною стороною вулиці. У неї є дві години до того, як вона має забрати дітей зі школи, і вона не хоче повертатися до роботи над редагуванням фінального подкасту серії "Всі жінки". Їй набридло слухати про жінок, які прийняли правильні рішення і опинилися саме там, де хотіли бути, і вона гостро відчуває, що зараз, коли темні хмари починають згущуватися над світлом її власного життя, вона хоче засвідчити темну правду про шлюб іншої жінки. Алікс відчуває, як всередині неї наростає хвилююче передчуття. Вона так довго робила одне й те саме. Думка про те, щоб зробити щось зовсім інше, надихає.

Вона об'їжджає бутік на Салюсбері-роуд і проводить годину, перебираючи непотрібний їй одяг, перш ніж вийти з парою сонцезахисних окулярів у лісовій зеленій оправі, які їй також не потрібні. Вона йде до гастроному і купує дорогі антипасти, щоб ввечері з'їсти їх у саду, щоб не готувати. Вона купує тістечка у Гейл і кактус у модному квітковому магазині. Гроші, які вона витрачає, - це гроші Натана; гроші, які він заробляє, здаючи в оренду гламурні офісні приміщення в багатоповерхівках у різних куточках міста. Він так багато працює. Він так добре заробляє. Він такий щедрий. Він ніколи не дивиться на банківські виписки і не відпускає глузливих коментарів про скупчення дизайнерських сумок. Його гроші, як він завжди їй каже, - це її гроші. Гроші, які вона заробляє, теж її гроші, але він не очікує, що вона братиме участь у сімейних витратах, і коли вона думає про ці речі, то відчуває, як список "за" і "проти" в її голові починає трохи зміщуватися, повертаючись назад до "плюсів". Спогад про порожнє ліжко в неділю вранці починає зникати. Думка про нього, непритомного на готельному ліжку, зменшується. Приглушується тихий гул гніву та образи. Сьогодні ввечері вона відкорковуватиме вино. Вони їстимуть дорогі страви на терасі, сидітимуть і дивуватимуться тому, що о десятій вечора небо все ще світле, а діти не лягатимуть спати, слухатимуть музику на Spotify і проведуть такий вечір, якого люди очікують від таких, як вона.

Середа, 19 червня

Наступного ранку Джозі дивиться на себе в дзеркало. Її шкіра виглядає добре; це спадкове, не пов'язане з дорогими кремами чи процедурами. Волосся потребує підрівнювання, воно занадто довге і посічене на кінцях. Вона розстібає джинсову косметичку і дістає тюбик туші. Зазвичай вона ніколи не фарбується, щоб вигулювати собаку, але ж вона ніколи не зустрічає відомого подкастера на півдорозі, коли вигулює собаку. Вона фарбує обличчя бронзатором за допомогою величезного пухнастого пензля і наносить відтіночний бальзам на губи. Потім вона натягує свою улюблену сукню з деніму, яка застібається спереду на комір сорочки і зав'язується на талії відповідним поясом. Вона одягає її з джинсовими плімпонами і оцінює себе у дзеркалі на повний зріст.

Вальтер стоїть у вікні, що виходить на вулицю, втупившись у свій ноутбук. Вона намагається уникати його погляду, бо він запитає про макіяж і ошатну сукню, і вона не хоче розповідати йому про зустріч з Алікс, доки вона не відбудеться і вона не зрозуміє, що це означає.

Вона стоїть у коридорі й одягає на собаку повідок. "Зараз виведу Фреда", - кричить вона. "Побачимося десь за годину".

Волтер киває і каже: "Скоро побачимося".

Вона розвертається, щоб піти, і на мить затримується біля кімнати Ерін. Ерін зараз спатиме; вона спить допізна, щонайменше до обіду. Вона могла б прочинити двері, аби лише мигцем глянути на свою дитину, але вона знає, що ще лежить по той бік дверей, і в неї не вистачає духу на це. Не зараз. Може, пізніше.

На півдорозі до Салюсбері-роуд Фред починає дрімати, тож вона бере його на руки і кладе в собачу переноску. Їй подобається відчувати його там, біля грудей, це нагадує їй, як вона носила своїх немовлят у слінгах - їх називали "Малюки Бьорни". Уолтер думав, що вони для хіпі, насміхався з того, що вона пристібає до них дітей, і казав: "Що поганого у візку? З моїми двома іншими дітьми вона чудово працювала".

Вона одразу помічає Алікс за її біло-русявим волоссям, кутастим обличчям і плечима. Вона махає рукою, Алікс махає у відповідь, а потім вони цілуються, що застає Джозі зненацька, адже вона ніколи ні з ким не цілувалася. Вона йде за Алікс до однієї з модних кав'ярень на Салюсбері Роуд, тих, повз які вона постійно проходить і ніколи не зупиняється, і намагається наполягти на покупці напоїв, але Алікс не дозволяє їй, каже, що це ділові витрати, від чого у Джозі мурашки по шкірі.

"Отже, - каже Алікс за мить, відсуваючи горнятко з кавою вбік і ставлячи на його місце iPad. Я багато думала про твою ідею. І спочатку не була впевнена. Ти слухала мої подкасти, тож знаєш їхній формат. Це повноцінні історії з початком, серединою і кінцем, тобто ще до того, як я починаю записувати, я знаю, яким буде формат. Я робила це двадцять, тридцять разів і знаю, що роблю, знаю, як записати історію на плівку і як її змонтувати, щоб вона була цікавою для слухача. Але це було б зовсім інакше. Я поняття не маю, чим закінчиться твоя