Читати книгу - "Командирка, Сергій Фішер"

За спиною відчинилися двері. Генерал не озирнувся — тільки його старший син, Ерік, дозволяв собі входити без стуку.

— Батьку, — Ерік зупинився в кількох кроках позаду. — Я чув про Лу. Вона...

— Жива, — відрізав генерал. — І залишиться живою, якщо не хочеш, щоб я особисто відправив тебе на передову.

Ерік скривився:

— Я просто хотів запитати, чи потрібна моя допомога.

Генерал нарешті повернувся, оглядаючи сина з ніг до голови. Ерік виглядав сьогодні особливо погано — червоні очі, чіткі ознаки похмілля, помятий вигляд.

— Твоя допомога? — генерал не стримав гіркої усмішки. — А чим ти можеш допомогти, Еріку? Знову напитися до нестями на вечірці імператора? Чи проциндрити ще трохи сімейних грошей на своїх шлюх?

— Це несправедливо, — Ерік стиснув кулаки. — Я працюю не менше за Лу!

— Працюєш? — генерал підійшов ближче, і Ерік мимоволі відступив на крок. — Коли ти востаннє був на завданні? Коли востаннє ризикував своїм життям? Поки твоя сестра веде загін проти терористів, ти розважаєшся з повіями і наркотиками!

Ерік опустив очі, але промовчав. Він знав, що сперечатися з батьком безглуздо.

— Якщо хочеш допомогти, — продовжив генерал трохи спокійніше, — то поїдь до матері і переконайся, що вона в порядку. Але не кажи їй про Лу, зрозуміло? Їй не потрібен зайвий стрес.

Ерік кивнув і вже зібрався виходити, коли генерал додав:

— І, Еріку... Приведи себе в порядок. Ти — син генерала Імперії. Поводься відповідно.

Коли двері за сином зачинилися, генерал Чан важко опустився в крісло. Тільки тепер, на самоті, він дозволив собі виказати емоції. Його рука тремтіла, коли він діставав з шухляди стола невеликий медальйон. Всередині була фотографія маленької Лу — їй там було років п'ять, вона сміялася, сидячи на плечах батька.

— Залишайся живою, донько, — прошепотів він. — Будь ласка.

***

У підземному бункері глибоко під руїнами старого промислового району зібралася неординарна група людей. У тьмяному світлі енергоощадних ламп було видно шість фігур, які схилилися над мапою міста.

— Операція пройшла успішно, — говорила жінка, яку Лу знала як "Катю". Тепер, без маски, вона виявилася молодою, можливо, трохи старшою за Лу, з коротким світлим волоссям і шрамом через праву щоку. — Міністр у нас, документи теж.

— А ціна? — запитав літній чоловік у простому сірому одязі, який сидів у кутку на інвалідному візку. — Скільки наших загинуло?

Катя опустила погляд:

— Двоє. Томас і Раш. Вони активували вибухівку, щоб дати нам час втекти.

— І цим забрали з собою скількох імперських собак? — запитав молодий чоловік з темною шкірою і яскравими зеленими очима.

— Принаймні трьох, — відповіла Катя. — Будівля обвалилася, там зараз повно рятувальників.

Чоловік у візку кивнув:

— Вони помруть не даремно. Документи, які ви дістали, можуть змінити все.

Він глянув у бік затемненого кутка кімнати, де на імпровізованому ліжку лежав міністр безпеки. Його руки були прикуті, а рот заклеєний. Судячи з зовнішнього вигляду, його непогано побили.

— Що з ним робитимемо, Вісник? — запитав зеленоокий юнак. — Стратимо?

Прикутий до ліжка міністр видав приглушений звук паніки, і його очі розширилися від жаху.

— Ні, — спокійно відповів чоловік у візку. — Він занадто цінний. З ним у нас є шанс домовитися з Імперією. Можливо, вперше за всю історію боротьби.

— Ти жартуєш? — здивувалася Катя. — Думаєш, вони підуть на переговори? З нами?

Чоловік у візку усміхнувся, і в цій усмішці не було нічого приємного:

— У них не буде вибору. Особливо коли вони дізнаються, що ми знаємо правду про "Проект Очищення".

Він поглянув на стос документів, які Катя привезла з операції:

— Ці файли доводять, що Імперія планувала масове виселення з нижніх секторів. Але не просто виселення — знищення. Вони збиралися використати біологічну зброю, яка б врятувала їх від "проблеми перенаселення". Міністр Рей особисто підписав наказ.

— Це... це ж геноцид, — прошепотіла молода дівчина, яка досі мовчала.

— Саме так, Аріє, — кивнув чоловік у візку. — І тепер у нас є докази. Не просто чутки чи припущення. Конкретні документи з підписами і печатками.

Він відкинувся в інвалідному візку:

— Наступний крок — передати ці дані в усі сектори. Нехай люди знають, що їхня дорогоцінна Імперія планувала зробити з ними.

— Але ж це спровокує масові повстання, — зауважив зеленоокий. — Мільйони можуть загинути.

— Мільйони в будь-якому випадку загинуть, якщо ми не зупинимо цей план, — різко відповів чоловік у візку. — Чи ти пропонуєш просто сидіти і чекати, поки вони почнуть труїти наші сектори?

Зеленоокий опустив погляд:

— Ні, звісно ні... Але має бути якийсь інший шлях.