Читати книгу - "Командирка, Сергій Фішер"

— Здавайтеся! — крикнула Лу. — Ви оточені!

У відповідь — нова черга пострілів. Але цього разу не тільки у її бік, але й кудись у глибину кімнати.

— Кріс, Ріко, — Лу спробувала зв'язатися з бійцями на даху. — Доповідайте!

— Ми бачимо їх! — голос Кріса звучав напружено. — Їх не двоє, а п'ятеро! Троє щойно вилізли з якогось люка на підлозі! В них заручник!

Лу перезарядила бластер:

— Макс, вони можуть спробувати прорватися через задній вихід!

— Я на позиції, — відповів Макс. — "Дельта" вже тут, вони перекрили всі виходи.

Лу ризикнула і висунулася трохи далі, щоб оцінити ситуацію. І майже відразу побачила, як з кімнати через вибиті двері вилетів якийсь предмет. Часу на роздуми не було.

— Граната! — встигла крикнути вона перед тим, як сховатися за колоною.

Вибух був оглушливим. Стіна, за якою вона ховалася, затряслася, і шматки бетону посипалися на голову. Пил заповнив повітря, ускладнюючи видимість.

Але Лу не могла чекати. Використовуючи пилову завісу як прикриття, вона кинулася вперед, до входу в кімнату. Присівши біля дверного прорізу, вона визирнула всередину.

У кімнаті панував хаос. Перевернуті меблі, розкидані документи, все в пилу і сажі. Лу помітила кров на підлозі — хтось явно був поранений. А потім побачила їх — трьох людей у чорному одязі, що штовхали перед собою четвертого, явно пораненого чоловіка, до люка в підлозі.

— Стояти! — крикнула Лу, вистрілюючи в стіну над їхніми головами як попередження.

Один з терористів різко обернувся і випустив чергу з автомата. Лу знову сховалася, а потім почула жіночий голос:

— У нас заручник! Міністр безпеки! Відступіть, або ми його вб'ємо!

Серце Лу пропустило удар. Міністр безпеки? Але ж він нібито загинув під час вибуху в Міністерстві. Вона зустрілася поглядом з Джин, яка була на протилежному боці дверей.

— Я відволікаю, ти заходиш, — беззвучно промовила Лу губами.

Джин кивнула, готуючись до ривка.

— Дайте побачити заручника! — крикнула Лу. — Звідки мені знати, що він живий?

— На рахунок три я вистрілю йому в голову, якщо ви не відступите! — відповів жіночий голос. — Один... два...

Лу різко висунулася і вистрілила кілька разів у бік групи терористів, намагаючись не влучити в заручника. Джин кинулася в кімнату з іншого боку, перекотилася за перевернутий стіл і теж відкрила вогонь.

На мить вдалося побачити заручника — поранений чоловік у дорогому, але пошматованому костюмі, з закривавленим обличчям. Схоже, це справді був міністр безпеки, Олександр Рей — один з найбільш впливових людей в Імперії після імператора.

— Бля, це пастка! — крикнув один з терористів. — Катя, забирай документи! Ми їх затримаємо!

Жінка, яка, очевидно, була "Катею", і ще один чоловік потягнули міністра до люка. Лу прицілилася і вистрілила, поранивши терориста, який їх прикривав, у руку. Він випустив зброю, але одразу ж дістав якийсь пристрій з кишені.

— Слава Опору! — крикнув він і натиснув кнопку.

— Вибухівка! — Лу закричала, кидаючись до Джин. — Біжи!

Вони побігли до сходів, але було занадто пізно. Вибух струсонув всю будівлю, значно потужніший за попередні. Лу відчула, як підлога під нею проломлюється, і вона падає у темряву разом із уламками бетону і металу.

Останнє, що вона пам'ятала, — відчуття польоту, а потім гострий біль і чорнота.

***

Генерал Чан стукав пальцями по столу, слухаючи доповідь офіцера розвідки. Його обличчя не виражало нічого, але всі, хто знав його достатньо довго, могли б помітити, що він був на межі вибуху.

— Повторіть ще раз, — сказав він тихим, небезпечно спокійним голосом. — Ви хочете сказати, що міністр Рей не загинув під час вибуху в Міністерстві?

Офіцер розвідки, молодий чоловік з нервовим тиком, ковтнув слину:

— Так точно, сер. За останньою інформацією, міністр був викрадений терористами безпосередньо перед вибухом. Його останній раз бачили живим свідки під час перестрілки в промзоні, перед тим як будівля обвалилася.

— А як щодо моєї дочки та її загону? — генерал Чан ледь підвищив голос, але цього вистачило, щоб офіцер здригнувся.

— Більшість із загону "Альфа" вижила, сер. Лейтенант Чан і рядова Джин досі під завалами, рятувальні роботи тривають.

Генерал Чан повільно встав, випрямляючись на повний зріст:

— Ви хочете сказати, що моя дочка зараз під завалами, і ви просто стоїте тут і доповідаєте мені про це?

— Сер, я... — почав офіцер, але генерал перервав його:

— За хвилину весь доступний персонал має бути на місці обвалу. Якщо потрібно, зносьте руїни голими руками. Зрозуміло?

— Так точно, сер!

Офіцер швидко вийшов, майже вибіг з кабінету. Генерал Чан підійшов до вікна, дивлячись на панораму міста. Здалеку було видно дим, що піднімався з промзони.