Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

Аліна прокинулася раптово, немов її витягнули зі сну грубими руками. Очі відкрилися не від бажання прокинутися, а від дикого завивання, яке врізалося в її вуха, ніби сирена тривоги. Вона кліпнула кілька разів, намагаючись зрозуміти, що відбувається. 

Її волосся стирчало в різні боки, бо вночі вона крутилася уві сні, а одна пасма невдало зачепилася за резинку від подушки і тепер стояла дибки, наче антена. Очі були припухлими від недоспаного часу, а губи трохи пересохли, бо вона забула ввечері випити води. 

Обличчя виглядало саме так, як і почувався її мозок у цю хвилину — розгубленим, злим і втомленим. Піжама трохи з’їхала набік, одна лямка сорочки сповзла з плеча, ковдра була зім’ята клубком десь біля ніг. Вона зітхнула і провела рукою по обличчю, намагаючись остаточно прокинутися. 

— Що це за знущання… — пробурмотіла вона сиплим голосом. 

Глянула на годинник на тумбочці. П’ята ранку.

На кілька секунд у її мозку не лишилося жодної думки, крім глухого обурення. 

— П’ЯТА?! — голос у неї зірвався на хрип. 

— Ооооооооуууууууууоооааааааааа!!! — доносилось до неї.

Її обличчя скривилося в гніві, і вона сіла в ліжку, відкидаючи ковдру. Серце застукало, наче в неї в квартирі завівся вовк. Роздратування хвилею прокотилося тілом. Потім вона кліпнула, намагаючись збагнути, що відбувається.   

— Ти серйозно?! 

Знову те завивання. 

— Ооооооооооуаааааааа!!! 

Аліна зціпила зуби. 

— О, все. Я вб’ю цього музиканта, — її очі налилися люттю. — Михайле, ти, капосний сусід!   

Вона різко зірвалася на ноги, ледь не заплутавшись у піжамних штанах, нахилилася, натягнула капці, які стояли біля ліжка, і, не моргнувши, вийшла з кімнати. 

Її волосся ще більше розтріпалося, але їй було байдуже. Її очі горіли, як у демона помсти. 

Аліна вилетіла з квартири, розлючено гупаючи ногами по підлозі. Добігши до дверей сусіда, вона почала грюкати так, ніби це двері в бункер, а вона — інспектор із надзвичайних ситуацій. 

— Михайле!!! Відкривай!!! 

З-за дверей почувся шум, а потім голос: 

— Аліно? Це ти? 

— Ні, це твоя совість, яка змушує тебе заткнутися і спати! 

— Почекай, зараз! 

Коли двері нарешті відчинилися, перед Аліною з’явився сам винуватець її ранкової істерики — Михайло. 

Він стояв босий, розпатланий і до непристойності задоволений собою. Волосся стирчало у всі боки, ніби він тільки що пройшовся гребінцем у темряві та ще й проти росту. Очі блищали якимось диким захватом, а на губах грала самовдоволена усмішка. 

Та головне — його одяг. 

А точніше, його повна відсутність логіки. 

На ньому була стара, розтягнута футболка кольору невизначеного відтінку — то було щось між сірим і болотним, немов річ пережила не одну сотню прань і ще більше безсонних ночей. Одна сторона футболки була трохи задерта, відкриваючи худорлявий, але підтягнутий бік. 

На ногах — червоні спортивні шорти, які закінчувалися десь посередині стегон, а до повної картини стилю додавалися високі, не зовсім однакові шкарпетки. Одна була смугаста — синьо-біла, а друга — однотонна чорна. 

— О, Аліно! Ти вже прокинулася? — радісно вигукнув він, наче це був звичайний ранок, а не п’ята година, коли нормальні люди сплять. 

— Прокинулася?!! Та я мало не померла від інфаркту через твоє завивання! — гаркнула вона, вдивляючись у цей шедевр безглуздого вигляду. 

— Ти перебільшуєш, це був мистецький експеримент, — невимушено пояснив він, провівши рукою по волоссю, яке від цього тільки більше скуйовдилося. 

Аліна зиркнула на нього спопеляючим поглядом, намагаючись збагнути, що її бісить більше: його вигляд, його захват чи саме це ранкове неподобство.

— О п’ятій ранку ти влаштував мистецький експеримент?! — обурилася Аліна, хапаючи його за футболку. — Ти там когось катуєш?! 

— Ні! Я просто… створював! 

— ЩО ти створював?! 

— Шедевр! 

Аліна закотила очі. 

— Який ще шедевр?! 

Михайло спалахнув від ентузіазму: 

— Розумієш, мене осяяло! Музика прийшла до мене просто з повітря! Це був момент натхнення, і я не міг його проґавити! 

— А можна було натхнення не супроводжувати завиванням, схожим на передсмертний крик оперного співака?! 

— Це не завивання, це вокалізація! 

— Це звуковий тероризм! 

— Ти нічого не розумієш у мистецтві! — обурився Михайло. — Ось послухай! 

І він витягнув телефон. 

Аліна вже хотіла закричати «ні!», але він натиснув кнопку, і з динаміка залунало… 

— Уоооааааа!!! Ооооооууууу!!! Джаааааааааа!