Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Коли ти йдеш — я народжуюсь, Лана Міра 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли ти йдеш — я народжуюсь, Лана Міра"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли ти йдеш — я народжуюсь" автора Лана Міра. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 75
Перейти на сторінку:
Глава 10. Два місяці бурі. І я в центрі циклону

Є моменти, коли життя не просто змінюється.

Воно зносить дах.

Після тієї розмови з Антоном щось у мені клацнуло. Як перемикач. Усе. Досить. Я більше не оберігаю. Я більше не мовчу. Я більше не прикидаюсь, що все нормально.

І ця енергія — гнів, образа, відчай, бажання вирватися — вона як вогонь.

І якщо його не скерувати в дію — він просто спалить тебе зсередини.

Я вибрала — діяти.

Я почала бігати ще частіше. Зранку, вдень, увечері.

Під дощем, під сонцем, іноді навіть у піжамі й кросівках.

Я могла прокинутись о п’ятій, просто від того, що в голові звучала одна фраза:

«Біжи, Машо».

І я бігла. До себе. Від болю. Через себе.

Їсти не хотілось.

Зовсім.

Мене питали:

— Маш, а ти що, на дієті?

— Ні. Я на гніві.

І цей гнів працював краще за будь-якого нутріціолога.

Перші мінус три кілограми я помітила випадково. Влізла в ті джинси, що «на потім». Ті, що лежали у другій кучці. І застібнулись.

Я стояла в дзеркалі, дивилась на себе — ще не нову, але вже не ту.

І в голові виникла фраза:

«А може, ще трохи? А може, ще бігти?»

Паралельно — я поринула в роботу.

Приміщення в нас уже було. Те саме, яке ми готували ще тоді, до всього. Меблі ми теж купили раніше — частину знайшли на розпродажах, частину подарували знайомі. Але тоді воно було просто… залом.

А зараз — це було моє місце сили. Тут усе ожило. Я переставила меблі, повісила нові легкі фіранки, додала рослин і зробила приємне тепле світло. Усе — своїми руками, з музикою в колонках і мокрим волоссям після чергової пробіжки.

Наталі допомагала дистанційно. Надсилала ідеї для постів, тексти для реклами, макети афіш. Іноді вночі скидала голосове:

— Маш, а що як зробити марафон для сором’язливих? Танцювальний детокс!

І я з посмішкою відповідала:

— Ти все ще мій найкращий маркетолог. Навіть через кордон.

Я — готувала зал, розробляла розклад, відповідала на повідомлення клієнток.

— Маш, а давай зробимо «Танцювальні суботи» для мам?

— Та давай! І з чаєм після!

— А давай придумай курс для тих, хто соромиться?

— О! «Танцюй, як ніхто не бачить»!

— А давай на 14 лютого зробимо танець «люблю себе»?

— І з шампанським!

І ми робили.

За місяць ми провели перший майстер-клас.

Було 8 жінок.

Танцювали, сміялись, пили чай, плакали під кінець.

— Я думала, я ніколи вже не стану перед дзеркалом і не зненавиджу себе, — сказала одна з них.

І я стояла поруч — у легінсах, з мокрим чолом, і думала:

«Я повертаюсь. І я — не одна».

Мене впізнавали. На вулиці.

— Ви Маша? А ви ж…

— Та сама.

— Боже, ви так змінились! Ви так схудли! Що ви робите?

— Розлучаюсь і біжу. Дуже рекомендую.

І ми сміялись. Але я знала — це не про тіло. Це про світло в очах, яке повернулось.

Мінус 5 кілограмів. Потім ще три. Потім ще чотири.

Я не рахувала. Я просто жила.

У мене знову з’явились щоки. Точніше, щелепа. Шия. Талія.

Моя косметика знову переїхала на туалетний столик. Креми — для шкіри, а не просто «що лишилось від дитини». Парфуми — не для когось, а для себе.

І коли я вранці дивилась у дзеркало — я вже не відверталась. Я підморгувала собі.

— Привіт. Я скучила за тобою.

Наші групи зростали.

Ми почали планувати «Танець мами й дитини», «Групу для сором’язливих», «Танці після розлучення», «Free Body»…

Наталі придумала слоган:

«Ми не худнемо — ми звільняємось»

І це було правдою.

Я почувалась так, ніби в мені завівся мотор.

Я писала бізнес-план уночі, після пробіжки.

Розробляла абонементи. Відповідала всім клієнткам.

Шила штори в зал. Обирала гірлянди.

Писала «Топ-5 причин почати танцювати після розлучення».

Знімала Reels.

Готувала чай.

І все це — на одному диханні.

Люди навколо не розуміли.

— Маш, що з тобою? Як ти тримаєшся?

А я не трималась. Я летіла.

Нарешті. Вперше.

І було не страшно.

Було… по-справжньому.

Через два місяці я схудла на 18 кілограмів.

Мій зал став місцем, куди приходили плакати, сміятись, обійматись, згадувати, як це — жити.

Моя донька сказала:

— Мамо, ти стала як фея.

І я подумала — а може, я й правда магічна?

Бо я вижила.

Бо я зібралась.

Бо я не зламалась.

А ще — бо я почала жити для себе.

І знаєш, що найсмішніше?

Іноді я думаю:

«Дякую, Антоне».

Бо без цієї зради, без цієї ночі, без усіх цих сліз —

я б так і не зустріла справжню себе.

А вона — краща за всіх.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 9 10 11 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли ти йдеш — я народжуюсь, Лана Міра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли ти йдеш — я народжуюсь, Лана Міра"