Читати книгу - "Невдаха , Ігор Упс"

Флешка була маленька, чорна і, здавалося, трохи теплою. Може, від лапки Гриші. А може, від того, що вона зберігала щось гаряче. Як мінімум — правду. Як максимум — ще одну халепу.

Тьома вже тицяв по клавіатурі свого старенького ноутбука, прикрашеного наліпками “Доставка чи смерть”, “Кур’єри не вмирають, вони просто спізнюються” і “Це не піт, це адреналін”.

— Готово. Погнали.

Екран мигнув. Відкрилась одна єдина папка — “Не відкривати”.

— Ну, тепер точно відкриваємо, — сказав Магістр і всівся на край ліжка, тримаючи в руках кефір і дзеркальце. На випадок, якщо «ключ реальності» знову дасть знак.

Всередині папки — одне відео. Назва: “00_Гравітація_Зла_FINAL.mp4”

— Звучить як альбом гурту, який точно грає на підвалах, — пробурмотів Тьома.

Вони натиснули play.

На екрані — знайомий інтер’єр казино. Камера знята зверху. Люди грають, сміються, охоронці бігають туди-сюди.

А потім…

…стоп-кадр.

Сашко завмер.

У кутку залу, біля одного з ігрових автоматів… стояв він. Професор. Але не як бос. Він стояв, граючи. Сам. Без охорони. На автоматі, що називався “Гравітація”.

— Що за… — почав Тьома.

І тут автомат… почав мигати червоним. Усе в залі завмерло. Люди, охоронці — ніби хтось натиснув «паузу». Тільки Професор продовжував натискати кнопку.

А потім…

— Це що, портал?! — закричав Магістр, коли на екрані автомат розкрився в яскраве сяйво, а з нього на мить виринув… силует.

Людський.

Голубиний.

Із капюшоном.

Сашко сіпнувся.

— Це був не просто автомат…

— Це…

— ворота?

Відео обірвалося.

Секунда тиші.

Потім Тьома озвучив те, що всі подумали:

— Бро… здається, ми випадково вляпались у щось між мафією, голубами і… міжвимірною контрабандою?

За п’ять хвилин після того, як відео обірвалося, у двері гуртожитку хтось загримав так, ніби це не двері, а вхід до Нарнії, яку давно не мили.

— Поліція! Відчиняйте! Або ми самі знайдемо, як, — пролунало з-за дверей, і хтось натиснув дзвінок. Раз. Два. Сорок разів. Безперервно. Як тік-токер із тремором.

Сашко завмер. Тьома миттєво заховав флешку в пачку з-під вологих серветок (“для героїв, які плачуть після доставки”), а Магістр ковтнув кефіру і прошепотів:

— Якщо що, я — кімнатна рослина.

Двері вибили. До кімнати зайшли двоє в цивільному, але з бейджиками “Поліція. Можливо.” Один був у балаклаві з написом “KISS THE LAW”, другий — у шльопанцях і з ручкою для селфі, на якій тримав нагрудну камеру.

— Так, громадяни, — почав перший, оглядаючи кімнату. — Маємо інформацію, що тут зберігається надзвичайно небезпечна флешка. А також, можливо, рол з лососем. Це вже не до нас — то підслідність СанЕпідемстанції.

Другий коп уже лазив під ліжком, шукаючи “докази” за допомогою дитячого металошукача з “Київської дитячої ярмарки”.

— Ви хто? — нарешті зібрався духу Сашко.

— Ми з відділу ППЗ, — відповів коп у шльопанцях.

— Що це?

— Підрозділ Протидії Зла. Не плутати з Патрульною Поліцією Запоріжжя, хоч у нас і ті самі скорочення.

— А флешка, — додав перший, — вона в нас тепер фігурує як “об’єкт 4.5D”. Це щось між доказом, біомагнітом і файлом, який відкриває портал. А портал — то вже точно не наша компетенція. Це до митниці, або в найгіршому випадку — до Міністерства Містики й Масонства.

Тьома, тремтячи, прошепотів:

— Вони що, серйозно?

Магістр розчаровано хмикнув:

— Я ж казав — ключ реальності не в нас. Він у департаменті абсурду.

Копи ще трохи порились, забрали порожню коробку з-під піци (“на аналіз”) і залишили візитку, на якій замість номера був QR-код, що вів на відео з котом у шапці.

— Якщо щось згадаєте — не дзвоніть. У нас, — сказав коп у балаклаві, — зараз гаряча лінія зайнята. Її захопив чат-бот.

А потім, махнувши руками “по процедурі”, витягли міні-дрон і сфоткали кімнату з підписом: “#РейдУспіх #ППЗнаВарті #ЗлоНеПройдеАлеПосидить”.

Коли двері за ними зачинились, тиша знову настала. Але вона вже була іншою — вона пахла халепою, паперовою бюрократією і тайським ролом, який Магістр знайшов у своєму капці. Він зітхнув:

— Ну що, панове, готуйтесь. Якщо ця флешка справді портал — значить, далі буде ще дивніше.