Читати книгу - "Платформа"

Коли вона сіла на мене зверху, я подумав, що зможу ще протриматися довго, але мені швидко довелося розчаруватися. Нічого, що вона була такою юною, вона вміла добре користуватися своєю піхвою. Спочатку вона дуже ніжно й повільно, маленькими поштовхами, насіла на голівку мого члена; потім глибоко, відчутно обтиснувши, ввела його усередину. «О, ні, Оон, ні!..» — вигукнув я. Вона приснула від сміху, задоволена своєю владою, потім продовжила неквапливі рухи, сильно й повільно здавлюючи стінки своєї піхви; водночас вона дивилася мені у вічі з видимою насолодою. Я відчув повноцінний оргазм, коли вона дійшла до основи мого члена.

Потім, обнявшись і лежачи на ліжку, ми трохи поговорили. Здавалося, вона не дуже квапилася повертатися назад. У неї було небагато клієнтів. Цей готель був призначений скоріше для туристичних груп зі всього світу, а надто таких, чий тур майже закінчився. Приїздило багато французів, але далеко не всі з них цінували мистецтво body massage.[12]

Приїжджі були дуже милими людьми, переважно це були німці та австралійці. А ще — кілька японців, але вони їй не сподобалися. Вони були дуже дивними, завжди жадали тебе вдарити чи зв’язати. Або продовжували лежати тут, мастурбувати, дивлячись на твоє взуття; у цьому не було ніякого інтересу.

А якої вона думки була про мене? Непоганої, але вона сподівалася, що я протримаюся трохи довше. «Much need...»[13] — сказала вона, розгойдуючи своїми пальцями мій член, який переситився. До речі, я справляв на неї враження доброго чоловіка. «You look quiet…»[14] — мовила вона. Тут вона трошки помилялася, але ж, справді, вона мене дещо заспокоїла. «Krop khun khat!» — посміхаючись вимовила вона, складаючи руки перед своїм чолом. Потім, тримаючи мене за руку, вона провела мене до виходу, де перед дверима ми обмінялися довгим поцілунком у щоку.

Піднімаючись сходами, я зіткнувся віч-на-віч із Жозіан, яка, певно, хотіла спуститись, та все ще вагалася. Вона натягла на себе чорну туніку з золотистою облямівкою, проте від цього не стала ні на крихту симпатичнішою. Її повне інтелігентне обличчя дивилося на мене, не моргаючи. Я помітив, що вона помила голову. Ні, вона зовсім не була потворою, якби вона захотіла, то могла навіть бути вродливою. Мені дуже подобалися саме такі ліванки, як вона. Але в ній у глибині сиділа якась злість. Мені дуже легко уявити, як вона висловлює якісь політичні думки; я не бачив у ній ні краплі жалості. Мені не було чого їй сказати. Я схилив голову. Схоже, трохи збентежена, вона заговорила першою: «Що цікавого внизу?» Вона так дратувала мене, що я ледь не відповів: «Бар з повіями». Зрештою, я збрехав, так було простіше: «Ні, ні, не знаю, щось схоже на салон краси…» — «Ви не пішли на спектакль із вечерею…» — помітила паршивка. — «Ви теж…» — не залишився я в боргу. Цього разу вона трохи забарилася з відповіддю, певно, кривлялася. «О, ні, я не люблю такі заходи… — продовжила вона, майже театрально, по-расінівськи змахнувши рукою. — Це розраховано саме на туристів…» Що вона хотіла цим сказати? Тут все розраховано саме на туристів. Я ще раз стримався, аби не зацідити їй кулаком у пику. Нависаючи посеред сходів, вона повністю перегороджувала мені дорогу. Отже, мені довелося випробувати своє терпіння. Палкий прихильник епістолярного жанру святий Жером також мав нагоду пізнати, що таке справжнє християнське терпіння. Ось чому його вважають великим святим та доктором Церкви.

За словами Жозіан, ці «традиційні тайські танці» чудово пасують Жозетті та Рене, яких вона в глибині душі називала сімейкою Бідошон.[15].

Я з прикрістю визнав, що у мені вона шукала союзника. Дійсно, невдовзі мандрівка просуватиметься вглиб країни, снідаючи, ми сидітимемо за двома різними столами; отож слід обирати свій табір. «Авжеж…» — сказав я після тривалої паузи. В цю мить вгорі на східцях з’явився Робер. Він намагався обминути нас. Я відсунувся на кілька сходинок униз. Перед тим як піти до ресторану, я обернувся: Жозіан продовжувала стояти, не відводячи погляду від Робера, який швидким кроком попрямував до масажного салону.

Недалеко від таці з овочами стояли Бабетта та Лея. Перед тим як набрати води, я злегка кивнув до них головою на знак того, що я їх впізнав. Вони теж мали вважати традиційні тайські танці огидними. Повернувшись до свого столика, я помітив, що обидві вони сидять за кілька метрів від мене. Лея була одягнена у футболку «Rage Against The Machine» та дуже вузькі джинсові бермуди, Бабетта ж натягнула на себе щось безформне, де шовкові смужки чергувалися з відкритими частинами білої шкіри. Вони про щось жваво белькотіли, що нагадувало мені обстановку нью-йоркських готелів. «Одружитися з однією з таких ось краль — справжній жах», — майнула в мене думка. Чи можу я ще змінити столик? Та ні, це було б занадто. Я усівся на вільний стілець, щоб принаймні сидіти до дівчат спиною, швидко поїв і піднявся у свій номер.

Тарган з’явився саме тоді, коли я вже був готовий зануритись у ванну. Звичайно, кращого моменту для появи у моєму житті він знайти не міг. Малий шалапут швидко повз керамічними плитками; я пошукав очима капці, але десь у глибині душі здогадувався, що шансів роздавити бридку комаху у мене практично не було. Тож навіщо намірятися? А що було цікавого в Оон, окрім її чудово еластичної піхви? Відтепер ми були приречені. Таргани сукуплялись невитончено та без видимої радості. Але вони сукупляються сотнями, тисячами… їх генетичні зміни перебігають дуже швидко. І ми нічого не можемо протиставити звичайнісіньким тарганам.

Перед тим як роздягнутися, я ще раз віддав належне Оон та всім тайським повіям. Нелегка професія була у цих дівчат; певно не так уже й часто в ролі клієнта трапляється якийсь вродливий хлопець, який чесно вимагає насолоди для обох. Не кажучи вже про японців — при цій думці я здригнувся і затиснув у кулаці свій «Путівник бродяги». Бабетта та Лея, — подумав я, — нездатні стати тайськими повіями, вони не дотягували до відповідного рівня. Валері — можливо… У неї є щось водночас від матері сімейства і від потаскухи. На теперішній час вона мила дівчина, дружелюбна та серйозна. До того ж ще й розумна. Рішуче, Валеpi мені дуже подобалася. Я трохи помастурбував, щоб знову безтурботно повернутися до читання. На кілька крапель