Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Пiд крижаним щитом, Василь Павлович Бережний 📚 - Українською

Читати книгу - "Пiд крижаним щитом, Василь Павлович Бережний"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пiд крижаним щитом" автора Василь Павлович Бережний. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 22
Перейти на сторінку:
I як я одразу не додумалась?.."

Закрила люк, схилилася над панеллю. Апарат рiзко рвонуло вгору, пiдкинуло над лiсом.

Опустилася за кiлька метрiв од юнака - мала надiю, що якось удасться транспортувати його. Узяла пiд пахви, пiдвела та не змогла ступнути й кроку: бiль у нозi для Никифора був нестерпний.

- Нi, Вiро, не можу...

Опустила на землю. Безпорадно озирнулася навколо, витерла спiтнiле чоло. Ну, що його робити?

У глибинi лiсу наче щось промайнуло, почулося тихе дзижчання, i Вiра побачила: петляючи помiж деревами, сюди наближався "Меркурiй"- одномiсне лiтаюче крiсло. Вiра здалеку впiзнала Кларину маму i чомусь зашарiлася.

- Ой, як добре, Надiє Павлiвно, що ви прибули! - кинулася до неї, коли "Меркурiй" плавно опустився бiля апарата. - Сама нiчого не вдiю.

Надiя Павлiвна зiскочила з свого сидiння, швидко пiдiйшла до Никифора, розкриваючи на ходу снiжно-бiлу сумку. Подивилася на скорченого юнака, потiм перевела погляд на дерево, по якому повзали бджоли.

- Мабуть, меду хотiв видрати... Зараз, Вiро, накладемо йому шини...

Никифор лежав, поклавши голову на лiкоть, i важко дихав; Надiя Павлiвна приладнувала шини до пошкодженої ноги, Вiра стояла навколiшки i обережно прикладала шматки криги до його розбухлих щiк. Над головами в них спокiйно гудiли бджоли, у гiллi висвистувало, чиргикало, витьохкувала" птаство; дерева мрiяли про щось своє - усе було цiлком байдуже до людських клопотiв.

"Золота в Клари мама, - думала Вiра, спостерiгаючи, як Надiя Павлiвна вмiло забинтовує Никовi ногу. - А вiн терплячий - нi разу й не застогнав..."

XI

Коли на екранчику з'явився зеленоголовий Уранос i заговорив про зустрiч, Клара не знала, що вiдповiсти. Перемовки за стiльки кiлометрiв чемнiсть, ну, нехай цiкавiсть до випадкового знайомства, а прилiт iз Мiсяця на побачення - це вже щось серйознiше. I це її трохи лякало.

- Не знаю... Я дуже зайнята, не зможу вiдiрватись i на пiвдня.

- А вам не треба буде вiдриватись: я прилечу в iнститут. Згода?

- Сюди? В Антарктиду?

- Так, в Антарктиду.

I в голосi, i у виразi обличчя було стiльки мольби, що Клара не змогла вiдмовити. А тепер уже шкодувала. Чи потрiбне їй це побачення?

Уранос прилетiв наступного дня, як i обiцяв. Клара чекала на нього в оранжереї, блукаючи помiж товстелезними пальмами i час од часу поглядаючи на годинника. На якусь мить в уявi постав образ Никифора, та вона одразу ж вiдiгнала цю згадку i зосередилася на Ураносi. Який вiн все-таки делiкатний...

В оранжереї було зовсiм тихо. Високе пластикове склепiння надiйно захищало субтропiчний парк вiд студеної вiхоли, яка невтомно жбурляла снiг, шмагала гладеньку поверхню, наче поклала собi пробитися крiзь оцю прозорiсть до нiжної зеленi, дихнути на неї лютим холодом, одягти в бiле. Щось звiрине було в тому стугонiннi, в невгамовнiй шаленостi.

Новий знайомий з'явився зненацька. Рiвним кроком ступаючи по золотистому пiску, пiдiйшов до неї i злегка схилив голову:

- Радий вас бачити.

Клара подала руку. По виразу його жовтавих очей важко було визначити, чи вiн справдi радий, чи сказав iз чемностi.

- А у вас тут чудово! Посеред криги - пальми, магнолiї, кипариси... О, а це, здається, лавр?

- Так, це благородний лавр, як казали в давнину. Ходiмо, покажу троянди.

З широкої алеї вони звернули на стежку i, пробираючись помiж кущами, дiйшли до дзюркотливого потiчка, крiзь прозору воду якого було видно найдрiбнiшi камiнчики.

- А риба тут є?

- Звичайно. Форель.

Уранос зiтхнув:

- Все-таки життя земної людини коротке, не встигне й планету добре роздивитися.

Це зiтхання здалося Кларi трохи напускним, тим бiльше, що її спiвбесiдник наче вiддiляв себе вiд "земних" людей.

Навколо було багато квiтiв. Троянди полум'янiли червоно, синьо, жовто i навiть чорно. Росли кущами, тяглися вгору по дугових пiдпорках, слалися по зеленiй травi.

- Фестиваль! - вигукнув гiсть. - Фестиваль кольорiв! Уже з-за самих тiльки троянд варто було летiти з Мiсяця.

- Хiба що з-за троянд...

В голосi Клари вчулася iронiя, i Уранос поспiшив додати:

- Але найкраща троянда...

- Не треба епiтетiв i метафор! - перебила Клара. - До речi, я не знаю, як вас величати.

- Пробачте, Кларо, я був тодi такий схвильований...

- А я гадала, ураноси не хвилюються.

Вiн чомусь аж кинувся:

- Як ви сказали?

- Я для себе прозвала вас У-ра-но-сом, Ви ж розповiдали...

- А-а... Влучно.

- А як же вас на iм'я?

- Зовiть... Генрiхом, коли хочете.

- А моє ви вже звiдкись знаєте...

- О, ми багато знаємо про те, чим цiкавимось.

Притишеним голосом, розрахованим на спiвчуття, вiн сказав, що досi йому не щастило зустрiти отаку цiкаву дiвчину, якою є Клара. Були, звичайно, знайомства, але все не те.

- Ну, як ваш проект моделювання iсторiї? - перевела розмову на iнше Клара.

- Комiсiя експертiв схвалила.

- Он як! А ви особисто вважаєте, що вiн досконалий?

- На жаль, вiн далекий вiд досконалостi. Немає гарантiї, що наслiдки будуть не викривленi. Але час покаже. Спробувати варто.

- А що ви вважаєте слабким у ньому? Генрiх охоче виклав свої мiркування:

- Що таке, власне, iсторiя? Це подiї в часi i в просторi. Так от, якщо простiр ми забезпечуємо, то час... Ви ж розумiєте, ми не можемо розтягнути експеримент, скажiмо, на три тисячi рокiв. Потрiбне пришвидшення. I тут важливо визначити коефiцiєнт.

- Це було б комiчно: фiлософи не прогулюватимуться, а бiгатимуть i на бiгу проголошуватимуть свою мудрiсть.

- З фiлософами ще можна впоратись: думки їхнi вiдомi, гайнувати час нiхто їм не дозволить. А от пересування армiй, бої. Хоча швидкiсть подiй i процесiв - явище вiдносне. Може, порiвнюючи з яким-небудь суспiльством на другому кiнцi Галактики, земляни живуть у блискавичному, так би мовити, темпi.

- Можливо, - згодилась Клара. - Але iнша iнтенсивнiсть може привести й до iнших наслiдкiв. Та мене хвилює не це. Менi здається, проект у самiй своїй сутi антигуманний.

Генрiх не мiг погодитися з цим i пiдкреслив, що бiороботи - це, власне, механiзми, або, сказати б, символи колишнiх дiючих сил.

- Механiзми... з

1 ... 9 10 11 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пiд крижаним щитом, Василь Павлович Бережний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пiд крижаним щитом, Василь Павлович Бережний"