Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 2" автора Вільям Текерей. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 136
Перейти на сторінку:
хіба не краще приятелювати з ро­диною твого брата, а не сваритися, як ті дурні Б’юти? Коли твій батько помре, Королевине Кроулі стане для нас приємним, зручним пристановищем на зиму. Якщо ми збанкрутуємо, ти зможеш нарізати печеню за обідом і на­глядати за стайнею, а я буду гувернанткою в дітей леді Джейн. Дурниці, ми не збанкрутуємо! Я встигну знайти тобі добре місце або Пітт зі своїм синочком помруть, тоді ми станемо сер Родон і міледі. Доки живеш, доти й надій­ся, любий, і я ще зроблю з тебе людину. Хто продав твоїх коней? Хто сплатив твої борги?

Родон мусив визнати, що всі ці блага завдячує дружині, і обіцяв і надалі цілком покладатися на її мудре керів­ництво.

Справді, коли міс Кроулі покинула цей грішний світ і гроші, за які так завзято змагалися всі її родичі, кінець кінцем дісталися Піттові, Б’ют Кроулі, дізнавшись, що йому залишено тільки п’ять тисяч замість сподіваних тридцяти, з великого розчарування накинувся на небожа з лютою лайкою, і сварка, що ніколи не стихала між ними, скінчилася остаточним припиненням будь-яких стосунків. І навпаки - поведінка Родона Кроулі, що отримав лише сто фунтів, здивувала брата й дуже сподобалася невістці, яка хотіла бути в добрих стосунках з усіма чоловіковими родичами. Родон написав братові відвертого, бадьорого й веселого листа з Парижа. Він знає, мовляв, що через своє одруження втратив тітчину ласку, і хоч не приховує свого розчарування її жорстокою ухвалою, проте радий, що гроші залишаться в їхній родині, і щиро вітає брата з та­ким щастям. Він передав також сердечне вітання своїй сестрі й висловив надію, що вона поставиться ласкаво до місіс Родон. Лист кінчався власноручно дописаними сло­вами тієї леді. Вона також приєднувалася до чоловікових вітань. Вона завжди пам’ятатиме, який містер Кроулі був добрий до неї у ті давні часи, коли вона, самітна сирота, вчила його маленьких сестер, долею яких і досі щиро ціка­виться. Вона бажала йому щастя в родинному житті і про­сила дозволу передати вітання леді Джейн (про доброту якої гомонить весь світ). Далі вона висловлювала надію, що їй колись дозволять показати дядькові й тітці її малого сина, і просила поставитись до нього прихильно й підтри­мати його, коли буде потреба.

Пітт Кроулі прийняв цього листа дуже ласкаво - наба­гато ласкавіше, ніж міс Кроулі приймала колишні Ребечині твори, переписані Родоновою рукою, а леді Джейн була глибоко зворушена тим посланням і сподівалася, що чоловік негайно поділить тітчин спадок на дві рівні частини й половину пошле братові в Париж.

Проте, на подив її милості, Пітт не квапився слати бра­тові чек на тридцять тисяч фунтів. Але він великодушно запропонував Родонові підтримку, якщо той колись повер­неться до Англії і захоче нею скористатися, і, подякував­ши місіс Кроулі за ласкаві слова про нього та про леді Джейн, люб’язно пообіцяв при потребі стати в пригоді її малому синові.

Отже, брати майже помирилися. Коли Ребека вернулася до Лондона, Пітта з дружиною там не було. Вона часто проїздила повз знайомі двері на Парк-лейн, щоб погля­нути, чи Пітт з дружиною оселилися в будинку міс Кро­улі. Але вони там не з’являлись, і тільки від старого Реглса вона дещо дізналася про них: усю челядь міс Кроулі відпущено з пристойною винагородою, а містер Пітт лише раз приїздив до Лондона, кілька днів прожив у будинку, владнав справи зі своїми адвокатами і продав букіністові на Бонд-стріт усі французькі романи міс Кроулі. Бекі мала свої підстави бажати, щоб її нова родичка поверну­лася до Лондона. «Коли, приїде леді Джейн,- міркувала вона,- то введе мене в лондонське товариство; а що стосу­ється жінок... ну, вони самі почнуть запрошувати мене, як побачать, що чоловікам я подобаюсь».

 

 

Для кожної леді в становищі Ребеки таким самим необ­хідним набутком, як букет чи карета, є компаньйонка. Мене завжди зворушує, що ці ніжні істоти, які не можуть жити без прихильності до когось, вибирають собі в това­ришки надзвичайно невиразну особу і майже ніколи з нею не розлучаються. Вигляд такої постійної супутниці в при­ношеному вбранні, яка сидить у ложі опери за спиною в своєї любої приятельки або займає в кареті місце навпроти неї, завжди має в собі щось корисне і повчальне для мене; це таке саме веселе нагадування як череп, що ним ко­ристувались на бенкетах єгипетські бонвівани,- химерне сардонічне memento 10 Ярмарку Суєти. Що й казати: навіть така бувала, нахабна, безсовісна й черства красуня, як мі­сіс Випікайдуш, батько якої помер із сорому за неї, навіть чарівна й смілива місіс Тенетлі, що перестрибне верхи че­рез огорожу незгірше за будь-якого чоловіка в Англії і сама править своїми сивими в Парку, тим часом як її мати й досі тримає крамничку в Баті,- навіть ці жінки, такі сміливі, що, здавалося б, нічого не бояться, не зважу­ються вийти в світ без компаньйонки. Їхнім серцям, ніж­ним, сповненим любові, неодмінно треба виливати на когось свої почуття. І на людях ви їх зустрінете тільки в супроводі жалюгідної, вбраної в перефарбовану сукню особи, що сидить у куточку десь неподалік.

- Родоне,- сказала Ребека одного пізнього вечора, коли чоловіче товариство сиділо у її вітальні біля каміна, в якому потріскували дрова (бо чоловіки приїздили до них завершити вечір, і Ребека завжди мала для них напоготові морозиво й каву, найкращі в Лондоні),- мені потрібна вівчарка.

- Що? - перепитав Родон, піднявши голову від столу з картами.

- Вівчарка? - здивувався юний лорд Саутдаун.- Люба місіс Кроулі, що за химери? Чому б вам не придбати дат­ського дога? Я знаю одного, величезного, мов жирафа, слово честі! Такого, що хоч запрягай у вашу коляску. Або хорта... мій хід, з вашого дозволу... чи малесенького мопса, що цілком уміститься в котрійсь табакерці лорда Стайна. А один чоловік у Бейсуотері має пса з таким носом, що ви… записую короля і ходжу... що ви могли б вішати на нього капелюшка.

- Записую взятку,- поважно мовив Родон. Він зви­чайно весь віддавався грі і підтримував розмову тільки тоді, коли йшлося про коней або заклад.

- Навіщо вам та вівчарка? - весело повів далі юний Стаутдаун.

- Я маю на увазі моральну вівчарку,- відповіла Бекі і, сміючись, глянула на лорда Стайна.

- А це що за біс? - спитав його милість.

- Пес, що відганяв би від мене

1 ... 9 10 11 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"