Книги Українською Мовою » 💙 Класика » У пущі, Леся Українка 📚 - Українською

Читати книгу - "У пущі, Леся Українка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У пущі" автора Леся Українка. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 29
Перейти на сторінку:
би Деві наш.

 

Джонатан

Оте хлоп’я?

 

Річард

Оте хлоп’я. І більше

для мене значить усміх мого Деві,

аніж прокльони твого Годвінсона.

Що ж до громади, я їй те даю,

чого їй треба.

(Показує на посуд.)

От і всі рахунки!

 

Джонатан

Ні, Річарде, се ще не всі рахунки.

Твоя шановна паніматка…

 

Річард

Годі!

Про се не звик я говорить ні з ким.

Доволі з тебе знать, що я ніколи

невільником не стану в себе в хаті.

 

Джонатан

І в кого ти такий запеклий вдався?

 

Річард

Такий весь рід: вікліфовці, 13 лоларди, 14

«незгідні», «незалежні», «рівноправці», 15

такі були мої питимі предки.

Мої всі кревні волі домагались

від короля, від церкви, парламенту,

а я - від них самих. Така вже кров.

 

Джонатан

Се горда мова, та душі спокою

немає в ній.

 

Річард

Нащо мені спокій?

Я ще живий, ще рано спочивати.

 

Джонатан

Хотів би знати я: невже ти завжди

так певний себе, як тепер? Невже

не знаєш ти ні муки, ні вагання?

 

Річард

Чому не знаю? Все, що ти говориш,

я сам собі казав не раз, не два.

Та сі вагання й муки переміг я,

вони вже пережиті раз назавжди.

І розум мій, і серце, й віра кажуть,

що путь моя правдива. Але єсть

вагання інші - їх перемогти

далеко тяжче, надто самотньому…

Ти, Джонатане, руку дав недавно

мені на приязнь. Ти один в сій пущі

мені б міг помогти, якби схотів.

 

Джонатан

Аби я зміг, охоти не бракує.

 

Річард

Та от що, брате, ти мені скажи,

(одкриває статую)

що зроблено в сій статуї погано?

 

Джонатан

На погляд мій - вона погана вся.

 

Річард

Погана чи поганська?

 

Джонатан

Так, поганська.

 

Річард

Забудь на час, що ти вже став святим,

і подивись на неї давнім оком.

Коли б тоді, як ми з тобою вкупі

блукали по палацах італьянських,

тобі зненацька показав хто-небудь

сю статую - ти що б сказав про неї?

 

Джонатан

Тоді сказав би певне: «гарний твір».

 

Річард

А якби хто просив тебе вказати,

що в ній змінити?

 

Джонатан

Я б сказав: «Нічого».

Та тільки се сказав би, як поганин.

Тепер, як християнин, я кажу:

розбий її!

 

Річард

З останнього стягнуся,

а виллю з бронзи!

 

Джонатан

Річарде, я мушу

остерегти тебе, поки не пізно…

Увіходить Деві.

 

Деві

До тебе, дядьку, люди там прийшли.

 

Річард

То клич до хати.

 

Деві

Кликав, та не йдуть,

ми, кажуть, поговоримо в садочку,

там затишніш.

 

Річард

Та що ж воно за люди?

 

Деві

З Род-Айленду якісь. Іди, бо ждуть.

 

Річард

Я йду. Ти, Джонатане, ще посидь тут.

(Виходить.)

 

Джонатан

Чи дядько твій нічого ще не знає?

 

Деві

Та ви ж сказати мали.

 

Джонатан

Я не встиг.

Ти сам скажи.

 

Деві

За мене не турбуйтесь!

Без вас я знаю, що мені робити.

 

Джонатан

Сьогодні ти не дуже гречний, Деві.

 

Деві

Ай, дайте спокій!

(Подається до дверей.)

 

Джонатан

Та куди ж ти, Деві?

 

Деві

Піду довідаюсь, що там ворожать.

 

Джонатан

Стривай, зажди, і я з тобою йду.

 

Обоє виходять. Індіанка виходить з алькова, розходжується по хаті і розглядає, усміхаючись, свою статую.

 

Дженні

(вбігає раптово)

Ой горенько! Та де ж се Річард? Пробі!

(Бачить індіанку.)

Ти хто така? Ти тут чого?

Індіанка мовчить, вороже дивиться на Дженні, притулившись до п’єдесталу статуї.

(Дженні раптом глянула на статую.)

Ах, так?

То, значить, правда? Ти живеш у нього?

(Люто наступає на індіанку.)

Геть звідси, геть, бо я тебе уб’ю!

 

Хапає кия, що попавсь під руку, і заміряється на індіанку. Тая з різким криком хапає скульпторський молоток, замахує ним, мов томагавком, і собі наступає на Дженні. Едіта і Крістабель вбігають на крик знадвору. Індіанка миттю ховається в альков. Дженні кидає кия і заходиться плачем.

 

Крістабель

Сестричко Дженні, що з тобою, люба?

 

Едіта

Що сталось тут? Чого ти плачеш, доню?

 

Підходять обидві до Дженні.

 

Дженні

(одвертає їх, пручається по-дитячому)

Лишіть мене, лишіть мене, не руште!

Я більше не прийду до вас ніколи…

Недарма татко не пускав… Ой лихо,

яка я нещаслива!

(Ридаючи, вибігає з хати.)

 

Едіта

Що се з нею?

 

Крістабель

Ох, тая Дженні ще зовсім дитина,-

на сльози їй не дорого.

(Задумується і зітхає.)

Ой мамо!

 

Едіта

Чого зітхаєш?

 

Крістабель

Ти се знаєш, мамо!

 

Едіта

Жаль не до речі.

 

Крістабель

Матінко! Матусю!

Чи се ж вони сюди сьогодні прийдуть?

 

Едіта

Так.

 

Крістабель

Річарда ти мусиш боронити.

 

Едіта

Ми тільки правду боронити мусим,

її одну.

 

Крістабель

1 ... 9 10 11 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пущі, Леся Українка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пущі, Леся Українка"