Читати книгу - "Кому повім печаль мою, Олександр Олесь"

Чи темні плями де-не-де,

Але на серці щось весняне,

Щось дивно свіже, молоде.

Де чорний сум, зневіра повна?

Як вільно, широко думкам!

Душа, як пісня молитовна,

І світ - ясний величний храм.

І близько день, коли з вигнання

З нас кожен в край свій полетить,

Загоїть рани і страждання,

Душею хворою спочить.

О, близько день! Це ніч остання!

4.03.1929

Не складайте крил журливо,

Не хиліть сумних голів:

Хтось могучий полохливо

В темнім лісі затремтів.

Швидко сонце схід запалить,

Позолотить сумні лани.

Швидко Воля камінь звалить,

Встане знову із труни.

І не з помстою, не з гнівом

Піде Воля по ланах,

А з небесно-ніжним співом

І з бальзамом у руках.

І над кожним, хто у полі

Впав, поранений в бою,

Вона сумно мимоволі

Схилить голову свою.

Не складайте крил журливо:

Хтось могучий затремтів.

Хтось тікає полохливо

В чорну темряву лісів.

І досі ще цвітуть в уяві прапори,

Тече юрба по вулицях шумливих...

В дідів, жінок, у дітвори

Обличчя в усміхах щасливих.

І досі ще стоять в очах полки,

На зброї іскри хтось зриває...

О, хтось іде: «Здорові, козаки!»

«Здорові, батьку!» - грім лунає.

З-під мертвих скель забило джерело,

Потоком буйним ллється: «Слава!..»

О Боже! Щастя в нас було!

О Боже, в нас була Держава!

Невже ми втратили її?!

Невже у нас не стало сили?

Хоч крихту рідної землі

Чому в руках ми не лишили?

Спокутуймо ж ганьбу свою,

З՚єднаймось всі в єдину лаву,

Знайдім в диму, в огні, в бою

Свою загублену Державу!

Одспівав я пісні вже свої,

Коли квітли степи, зеленіли гаї,

Як надії крилаті мої.

А тепер... а тепер забіліла зима,

Ні надії, ні сонця нема...

Цілий світ мовчазний, як тюрма.

Засвітіть, засвітіть вдалині

Хоч не сонце,- маленькі вогні,-

І ви збудите пісню в мені!

Одспівав я пісні вже давно,

Коли в грудях в нас билося серце одно,

І шуміло життя, як вино.

О, з՚єднайтесь в єдину сім՚ю,

Встаньте муром єдиним в бою,-

І ви збудите пісню мою!

3.01.1923

Я бачу вас, святі могили,

Без написів, імен, хрестів.

Лише квітки в степах вас вкрили

Під тихий-тихий плач дощів.

Хто в них? Чиї тіла гарячі?

Хто назве лицарів, борців?

Хто втрати нації оплаче,

Коли поховано співців?

Благословенні будьте нині,

І присно і вовік-віків!

Світіть, як зорі, Україні,

На помсту кличте юнаків!

21.06.1922

Не сумуй, дитино,

Що немає тата,

Мабуть, його в полі

Стримала розплата.

Прийде він додому,

Принесе гостинця:

Повні поли маків

І перлин для синця.

Не лютуй, що тато

Не прийшов на свято:

Мабуть, його в полі

Стримала розплата.

Ти ж хіба не бачив,

Як вояк-чужинець

Все питав у мене:

«Хто він? Українець?»

Як я від удару

Серед хати впала,

Як він бив ногами,

Як я проклинала.

Не журися, сину,

Що немає тата,

Мабуть, його в полі

Стримала розплата.

Хліба нам не треба:

Нагодують мрії

Про казки минулі,

Про майбутні дії.

Виростай, мій сину,

Будь міцний, як криця.

Виростеш - скажу я -

Де лежить рушниця.

Де лежать набої,

Де лежить гармата,

Не сумуй же, сину,

Що немає тата.

12.01.1921

Земля летить. Музика грає.

Веселий брязкіт, сміх і дим.

Голубка крука обнімає,

Стара воркує з молодим.

Заплакав хтось. Упала чарка.

Розбилась чарка чи любов,

На мент один набігла хмарка.

Розлив хтось знов вино чи кров.

А там... а там десь серед ночі

Хтось бризка іскрами в пітьму,

Малий онук в кутку щось точе,

А дід нашіптує йому.

28.12.1921

Іди, іди, наш катоньку,

В комороньку, у хатоньку,

Тягни добро зароблене,

Перлинами оздоблене.

Гвалтуй дочку-калиноньку,

Топчи вдову-билиноньку,

Іди вперед Вкраїною

Огнем, мечем, руїною.

А виснажиш всю силоньку,

Ми вириєм могилоньку,

Як наш Дніпро, широкую,

Як наш Дніпро, глибокую.

І ворога безсилого,

Як нелюба немилого,

Положимо з квиліннями,

Накриємо каміннями.

Тягни добро зароблене,

Перлинами оздоблене,

Іди вперед Вкраїною

Огнем, мечем, руїною.

21.05.1919

Десь ліси шумлять з вітрами,

Десь хвилюються жита,

Над ставом десь, між чайками,

В՚ється мрія золота.

Десь моя сумує мила

І мене не жде уже,

Десь, простягши білі крила,