Читати книгу - "Тато і море, Янссон Туве"

Мумі-троль засвітив штормового ліхтаря, поставив його перед собою і сидів, не зводячи погляду з чорної поверхні моря. За якийсь час він підвівся, підняв ліхтар і заходився спроквола погойдувати ним. То був сигнал. Розгойдуючи ліхтарем, Мумі-троль намагався думати про щось приємне: він набереться великого терпіння, на яке лишень здатний.

На березі похолодніло, напевно, вже надходив ранок. Холоднечею віяло з моря, Мумі-тролеві змерзли лапки. Він здригнувся й підвів очі.

Просто перед ним у воді сиділа Мара.

Вона водила очима услід за рухами ліхтаря, але сама навіть не ворухнулася. Мумі-троль знав, що ближче вона не підійде. Він і знати про неї нічого не хотів, прагнув лише втекти геть від її холоду й непорушності, втекти світ за очі від її страхітливої самотності. Але навіть з місця зрушити не міг. От не міг і все…

Мумі-троль немов приріс до землі, ліхтар у його лапках розгойдувався щораз повільніше. Ніхто з них не ворухнувся, час ніби зупинився. Зрештою, Мумі-троль зробив перший крок і дуже поволі позадкував. Мара усе ще стояла на своєму острівці з криги. Мумі-троль, не спускаючи з неї погляду, відступав крок за кроком по піску у вільхові зарості. Потім загасив лампу.

Стало дуже темно, місяць зайшов, сховавшись за островом. Може, то тінь майнула до скелястих острівців у морі – Мумі-троль не міг би з певністю сказати…

З головою, обважнілою від думок, Мумі-троль рушив до маяка. Море лежало спокійне, мов скло, але в гущавині осикового гаю злякано перешіптувалися листочки. Біля ялинника у ніс Мумі-тролеві вдарив сильний запах нафти, який не був властивим ні ночі, ані острову.

– Про це я подумаю завтра, – сказав Мумі-троль сам до себе. – Зараз у моїй голові ні на що більше не знайдеться місця…

Розділ четвертий

Північно-східний вітер

Перед самим світанком подув вітер, пронизливий і непокірний. Родина прокинулася десь коло восьмої, на той час східний вітер нагнав дощу, поривами жбурляючи його на маяк.

– Нарешті ми матимемо воду! – зраділа Мумі-мама. – Яке щастя, що я вчасно знайшла каструлю і встигла її відчистити.

Вона наклала у піч дров і розпалила вогонь.

Мумі-троль ще лежав у ліжку, він не мав жодного бажання до балачок. На стелі з'явилася маленька плямка з краплиною води посередині. Краплина тужавіла і врешті впала на обідній стіл, натомість на стелі набирала потуги нова краплина.

Маленька Мю прослизнула у двері.

– Погода нині не для мого витягу, – сповістила вона, викручуючи воду зі свого кінського хвостика. – Його просто здуває зі стіни маяка.

Чутно було, як вітер завиває усередині вежі, двері з грюкотом затріснулися.

– Кава готова? – поцікавилася Маленька Мю. – Я голодна, наче вовк, через цю негоду! Море заливає Чорне Око, а мис нашого рибака Забудька став островом! Самого його немов шиворіт-навиворіт видуло, він лежить під човном і рахує дощові краплини.

– Неводи! – скрикнув Мумі-тато, зриваючись з ліжка. – Ми ж залишили неводи у морі!

Тато підскочив до вікна, але не зміг розгледіти буйків з вимпелами. Східний вітер гнав хвилю через сам мис, тож витягнути неводи буде надзвичайно важко. А ще ж дощ!

– Хай лежать тим часом, – вирішив Мумі-тато. – Більше риби упіймається… Після кави я піднімуся на вежу і спробую визначити природу цього вітру. Він напевно вляжеться до ночі. Згадаєте мої слова…

Але й на вершечку вежі вітер мав такий самий вигляд, як і поверхом нижче. Мумі-тато стояв, розглядаючи лампу маяка. Він відкрутив одну гайку, знову закрутив її, відчинив і зачинив скляний корпус маяка. Без сенсу! Тато ж навіть не знав, як функціонує маяк. Яке неподобство, що до цього маяка не додається жодної інструкції з користування! Стид і ганьба!

Мумі-тато сів на газовий балон, прихилившись до стіни. Над ним стукотів по склі дощ, а коли налітали пориви вітру, дощ переходив на шепіт та сичання. Зелена шибка маякової ліхтарні тріснула, і під нею на підлозі набігло невеличке озерце. Мумі-тато розсіяно розглядав озерце, подумки перетворюючи його на дельту з довгими звивистими руслами. Татів погляд ковзнув стіною. Там хтось написав чорнильною ручкою щось схоже на вірша:

На морі пустка, темна і німа.

Лиш місяць сяє, мовчазне світило,

І вже чотири роки, як нема

на обрії й найменшого вітрила.

"Це написав наглядач маяка, – міркував Мумі-та– то. – Очевидно, сам придумав якогось дня, коли смуток дійняв його до глибини душі… Як я його розумію: світити кораблям, які ніколи не з'являються на обрії…"

Рядок вище звучав веселіше, написаний, напевно, під гарний настрій; "Східний вітер та жіночі сварки завжди закінчуються мокрим (мається на увазі: дощем і слізьми)".

Тато заходився шукати уздовж стін висловів та міркувань наглядача маяка. Тут було чимало записів про силу вітру. Скажімо, найсильніший шторм мав десять балів за південно-західного вітру. В іншому місці наглядач нашкрябав ще одного вірша, однак замалював його чорними рисками. Єдине, що вдалося відчитати Татові, було щось по птахів.

"Треба більше довідатися про нього, – подумав Му– мі-тато. – Як тільки розпогодиться, провідаю рибака. Вони мусили знатися, бо ж мешкали на одному острові. А зараз я замкну ляду і більше сюди не підніматимуся, бо тільки смутку на себе наганяю…"

Мумі-тато зліз драбиною і сказав:

– Вітер змінився на більш північний. Може, й стихне… А я собі подумав, чом би нам якогось дня не запросити на каву рибака!

– Запевняю вас, що кави він не п'є! – встряла Маленька Мю. – Гадаю, він харчується лише морською капустою та сирою рибою.

– Що ти кажеш! – здивувалася Мумі-мама. – Які дивні смаки!

– Саме морською капустою, – наполягала Мю. – Дивлячись на нього, тільки так і скажеш… Це б мене анітрішки не здивувало. Але він незалежний і ніколи нічого не просить, – додала вона схвально.

– І ніколи нічого не розповідає? – запитав Мумі-тато.

– Ані слова…

Вона вистрибнула на піч і згорнулася клубочком, притулившись до теплого підмурка, щоб переспати негоду.

– У всякому разі він наш сусід, – не зовсім впевнено зауважила Мумі-мама. – Я хотіла сказати, що завжди треба мати сусідів, – вона зітхнула і додала: – Здається, дощ протікає до хати…

– Я про це подбаю, – поквапився запевнити Мумі-тато. – Поступово… Коли матиму час.

А сам подумав: "Може, ще розпогодиться. Зовсім не хочеться підніматися на вежу. Там навіть у стінах ще відчувається присутність наглядача маяка!"

Довгий дощовий день проминув, вітер надвечір настільки стих, що Мумі-тато вирішив витягнути неводи.

– Бачите, як добре хоч трохи розумітися на всьому, що пов'язане з морем, – самовдоволено сказав Тато. – Ми впораємося до чаювання, прихопимо з собою тільки найбільшу рибу, а решта хай пропадає!

Острів був мокрий і охлялий на вигляд, геть позбавлений барв під дощем. Вода так високо піднялася, що від піщаного пляжу зосталася лише вузька смужка, а човен сповз з підпорок і гойдався кормою на хвилях.

– Треба буде витягнути човна аж до самого віль– шаника, – сказав Мумі-тато. – Ось маєш наочний приклад, що може наробити море пізно восени. Якби я почекав з неводами до ранку, човна ми би уже не мали… З морем ніколи не можна бути запанібрата! Цікаво, – додав Тато, – цікаво, чому в моря є припливи і відпливи? Мусить же бути цьому якесь пояснення!

Мумі-троль роззирнувся на всі боки – пляж змінився до невпізнання. Море немов здулося, воно натужно й грізно надималося, нагорнувши на берег цілий вал водоростей. Цей пляж уже не годився для забав морських коней. Ану ж їм подобається лише пісок, і вони більше не захочуть сюди повернутися! А може, Мара їх відлякала… Мумі-троль крадькома глянув у бік скелястих острівців, але вони ховалися у дощовій імлі.

– Обережно веслуй! – крикнув Мумі-тато. – Шукай буйок, але стережися хвиль, інакше нас викине на берег!

Мумі-троль наліг на ліве весло, загрібаючи ним, що було сили. "Пригода" весь час норовила сховатися з підвітряного боку, не слухаючись весел, а тому тупцювала на місці між хвилями.

– Уперед! Уперед! – горланив на кормі Мумі-тато. – Повертай! Ні, в інший бік! Назад! Здай назад! – Він лежав животом на кормовій лавці, намагаючись упіймати буйок. – Ні, ні! Не так! Сюди! Я хотів сказати, туди! Ось так! Я упіймав його! А тепер веслуй вперед, просто вперед!

Мумі-тато ухопився за верхній трос і почав вибирати невід з води. Дощ заливав йому очі, а невід видався неймовірно важким.

"Ми ніколи не з'їмо стільки риби, – розгублено думав Мумі-тато. – І що за життя! Але родина є родиною, і про неї треба дбати…"

Мумі-троль налягав на весла, махав ними, як шалений. Разом з неводом на поверхню піднімалося щось темне. То були водорості! Невід, переповнений водоростями та жовтуватою морською капустою, схожий на товсту ковдру, натужно, метр за метром, виринав з води.

Більше Мумі-тато не промовив ні слова. Він уже не намагався акуратно підхоплювати невід, а перегнувшись через борт, вигрібав його як-небудь, пригорщами. Оберемок за оберемком товста ковдра брунатно-жовтих водоростей перевалювалася через поруччя суденця і… жодної рибини. З рештою неводів була та ж сама історія, навіть якоря обплутали водорості.

Мумі-троль розвернув човна і спрямував його до піщаного берега, а сам наліг на праве весло, переставши веслувати. "Пригода" уткнулася носом в пісок, але вже наступної миті хвиля вдарила її в бік і перевернула.

Мумі-тато вмить пожвавився.

– Стрибай у воду й тягни за ніс! – кричав він. – Витягай на берег і міцно тримай!

Мумі-троль стояв по пояс у воді, тримаючи "Пригоду" за швартовий трос. Судно рвалося, немов дикий мустанг, а кожна нова хвиля захльостувала Мумі-троля з головою. Вода була такою холодною, що аж завдавала болю. Мумі-тато перетягнув усі снасті через корму на берег. Він борсався й працював, не покладаючи лап, капелюх зсунувся йому на очі; весла покотилися в пісок просто Татові під лапи, заплуталися в неводах – біда та й годі! Коли Мумі-тролеві і Татові пощастило нарешті витягнути човна на підпорки, дощова запона знову повисла понад морем, навколо посутеніло, находив вечір.

– Ми чудово впоралися, – сказав Мумі-троль, обережно глянувши на Тата.

– Ти так гадаєш, – у голосі Тата вчувався сумнів.

Він якийсь час дивився на велетенську купу неводів упереміш із водоростями і вирішив, що син має рацію.

– Таки впоралися… Боротьба з морем! Так завжди буває у морі!

Вислухавши грандіозну епопею, Маленька Мю відклала набік канапку.

– Ну й робота вас чекає! Цю купу доведеться розплутувати три або й чотири дні.