Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

На рівні суспільної свідомості впродовж десятиліть у режимі нон-стоп функціонує залізобетонна формула «Степан Бандера = ОУН», «ОУН = Степан Бандера». Принаймні три покоління сучасних українців не мають сумнівів: «УПА = Степан Бандера».

Це — аксіома, загальноприйнята на рівні як суспільної свідомості, так і на рівні високої академічної науки. Щороку в Києві та в деяких інших населених пунктах України спостерігаємо факельні ходи, присвячені черговій річниці створення УПА під гаслом «Бандера — наш герой! Покрова — наше свято!». Залишаючи осторонь семантику цього гасла, звернімося до академічного формулювання. Воно жорстко пов’язує поняття ОУН та УПА. Фактично робить їх синонімами. Клікаємо на сайт Інституту історії України Національної Академії наук України. Читаємо: «Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія: Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА / НАН України; Інститут історії України. — К.: Наукова думка, 2005. — 53 с.»[23]Зі змісту «Висновку» дізнаємося: проблема взаємовідносин Організації Українських Націоналістів, Степана Андрійовича Бандери, зокрема, та Української Повстанчої Армії взагалі не розглядається.

— Чому так? — запитає той, хто мав терпіння дочитати цей текст саме до цього місця.

Єдина правдива відповідь: а тому, що взаємовідносин ніяких не було і не могло бути ніколи.

Аргументів — греблю гати.

Наступник Бандери на позиції лідера ОУН(б) в 1941–1943 рр. (офіційно це називалося «Урядуючий провідник») Микола Лебідь: Бандера «жив у Берліні до 15 вересня (1941 р. — Д. Я.) під домашнім арештом»[24]. Погодьтеся — організовувати що-небудь в Україні з Берліна в конкретних обставинах 1941–1945 рр. досить важко. Якщо взагалі можливо.

Василь Кук, останній Головний командир УПА: «Весною 1943 р. на розширеній нараді Проводу ОУН посаду Провідника ОУН (тобто Бандери — Д. Я.) замінено тричленним Бюро проводу ОУНу складі Миколи Лебедя, Романа Шухеви-ча і Дмитра Маївського. Після відмови М. Лебедя входити до складу членів Бюро, на його місце було обрано Зеновія Матлу. Таку форму керівництва згодом узаконив III Надзвичайний великій збір ОУН, що відбувся в серпні 1943 р. На ньому Головою Бюро проводу одноголосно обрано Романа Шухевича, а членами — Дмитра Маївського і Ростислава Волошина». Яке це має відношення до УПА? А таке: «Роман Шухевич очолював увесь визвольний рух, його структури: ОУН, УПА, Секретаріат УГВР. Бюро Проводу в Україні після трагічної загибелі двох його членів — Ростислава Волошина у серпні 1944 р. та Дмитра Маївського в грудні 1945 р. — не відновлено… Лише навесні 1947р. на пропозицію Романа Шухевича мене (Василя Кука — Д. Я.) обрано його заступником». Тоді і відбувся розподіл «сфер відповідальності»: Шухевич залишив за собою керівництво «західними краями (Карпатський, Львівський, Закерзоння)», Кук — східними (ПЗУЗ, Поділля, східні області)[25].

Це — не аргументи, може зауважити компетентний читач. І, до певної міри, матиме рацію. Кук і Лебідь — відомі опоненти Бандери в середовищі їхньої ОУН. Вони не мали підстав любити Степана Андрійовича. Не будемо суворо судити їх за те. Спробуємо проаналізувати військовий досвід і фах Бандери. Якщо дуже коротко, то його досвід такий.

Народжений 1909 р. в сім’ї звичайного, нічим не примітного сільського священика. Всі дитячі роки провів у селі (до слова, вже одна ця обставина і вже на цьому етапі радикально відрізняла його від старшого на два роки Шухевича. Роман виростав у великому європейському мультинаціональному та мультикультурному місті. Володів, окрім рідної, також німецькою, польською, російською. Все те, до чого мав доступ Роман, за визначенням, не було доступним, Степанові (але про це — далі). Гімназія в Стрию. У червні 1934 р. — смертна кара із заміною на довічне ув’язнення (в цьому випадку, як подейкують, не обійшлося без заступництва Митрополита Андрія Шептицького). На волі, несподівано для себе, опинився 13 вересня 1939 р. — завдяки німецько-радянській окупації Польщі, громадянином якої він був. Менше двох років на волі. За цей час розколов ОУН (до цієї історії ми поверенемося трохи пізніше). З літа 1941 р. інтернований німцями, до грудня 1944 р. утримувався в бараку «Z» в Заксенгаузені.

Барак «Z» всі й усюди чомусь постійно називають «концтабором Заксенгаузен». Але розташовувалася ця будівля поза територією концтабору й адміністрації його (наскільки це відомо з відкритих джерел) не підлягала. В першому легко переконатися, зазирнувши на сайт музею Захсенхау-зена. Утримувалися в ньому необхідні для різних політичних потреб нацистського режиму діячі — як ото члени родини баварського кронпринца Рупрехта, промисловець Фріц Тіссен, протестантський лідер Німеллер, людина, яку називали сином Сталіна, австрійський канцлер Шунінґ, радянський генерал Карбишев, провідник ОУН Андрій Мельник, єдиний радянський агент у ґестапо — Віллі Леман, та інші знаменитості[26]. Для нашої розповіді важливо знати: ані сам Степан Андрійович, ані будь-хто з його партійних товаришів, які в цьому «таборі» перебували, ніяких свідчень про свої страждання в кацеті не залишили. Ніколи і ніде про те не згадували. Жоден із в’язнів того концтабору, які вижили, ніде і ніколи про перебування там Провідника ОУН(б) не згадував. Жодного свідчення. Жодного документу. Жодної світлини. Як, наприклад, світлини в таборовій уніформі в’язня Освенціму Василя Бандери. Єдина відома згадка — свідчення Тараса Боровця: саме тут, у бараку «Z» він уперше в житті зустрівся зі Степаном Бандерою — той займав камеру 73. Тарас — 77-му.

Яким чином Бандера, перебуваючи в ізоляції в Німеччині, міг впливати на події в Україні, в ОУН його імені та в УПА? Хай там як, по звільненні з табору, в 1945–1947 рр. Бандера та його сім’я змінюють принаймні 5 німецьких міст, аж поки не осідають у Мюнхені.

Тепер питання: як простий сільський хлопець, без якої-небудь військової освіти, людина, яка більшу частину свого довоєнного і воєнного життя провела в умовах жорсткої ізоляції від зовнішнього світу взагалі й від галицько-українського, зокрема, могла впливати на які-небудь політичні процеси на територіях, окупованих двома жорсткими тоталітарними режимами? І це — без мобільного телефону, Інтернету, пошти, будь-яких інших засобів зв’язку? І не просто на політичні процеси — а на формування та дії «Армії безсмертних»?

Можливо, ми, ті, хто має щастя жити через 70 років після тих подій, чогось не розуміємо? Не знаємо?

Звернімося до свідчень сучасників. Беремо перше-ліп-ше, з будь-якого зі 100 томів «Літопису УПА». Наприклад, боєць УПА Новицький, один