Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

28 травня 1943 р. керівники МДБ-стських партизанських загонів доповідають Хрущову та Строкачу: «Найбільш потужне націоналістичне формування так званого об’єднання Тараса Бульби нараховує біля б 000 осіб і повністю охоплює своїм впливом Костопільський, Степанський, Березнівський райони. До кінця квітня ц. р. штаб Тараса Бульби знаходився в лісі в районі містечка Городець (Во-лодимерецького району Рівненської обл. — Д. Я.)… В селі Кричальськ знаходиться школа військової підготовки до 500 осіб…»

30 вересня 1943 р. в. о. начальника штабу Українського партизанського руху Соколов — секретарю ЦК КП(б)У Коротченку: «Командир «Української Повстанської Армії» (УПА) Тарас Боровець цілком припинив боротьбу з німцями та посилив активні дії проти партизанів, видавши з цього приводу спеціальний наказ» [20]

Виникає природне питання: що спонукало Бульбу-Бо-ровця «припинити боротьбу» та «видати спеціальний наказ»!

Відповідь знаходимо в такому документі.

Свідчить один із «польових командирів» УПА, безпосередній учасник події, вже відомий читачеві «Юрко-Омель-ко»: 9 березня 1943 р. в с. Золотолин Стидинського р-ну на Костопільщині в хаті священика М. Жильчука відбулася зустріч «Бульби» з представниками ОУН — «Сонаром» (це один із командирів УПА Василь Івахів — Д. Я.), «Дубовим», «Охрімом» та «Омельком» (тобто автором споминів). З боку «Бульби», який виступав як «репрезентант уряду УНР і його збройних сил «Поліська Січ», був ще один представник, якого я не знав ні прізвища, ні псевдоніма… В цій дискусії Бульба не почував себе «рівнорядним партнером», — констатує очевидець. Далі він малює таку картину: «Розмови з перервами тривали цілий день». На другий день «Со-нар» запропонував злиття існуючих збройних сил в одне ціле. Щоб полегшити справу, «Бульбі» «було запропоноване становище начальника штабу цього військового з’єднання. Робилось це виключно для заспокоєння амбіцій «Бульби», знаючи, що він не військовик». Результат дводенних переговорів: «Бульба» сказав, що «він задоволений з зустрічі, але остаточної відповіді тепер дати не може. Пропозиція ця для нього нова і він мусить обговорити її в свойому штабі. Чергова зустріч була домовлена на 14 квітня 1943 р. Одначе на усталений речнець «Бульба» не приїхав… Були ще спроби контакту з ним., але безуспішні». Далі «Юрко» твердить: у червні 1942 р. Боровець вирішив вступити у переговори із генеральним штабом СРСР. «Переговори ці тягнулись до 1943 р. і не довели ні деякого домовленая політичної натури. Остаточно більшовики, маючи навіть домовлені «клички» з «Бульбою», при одній зустрічі з його відділом вистріляли всіх його людей» (при цьому «Юрко» посилається на розкритиковані ним мемуари Боровця — Д. Я.). Оскільки «така “лісова політика” “Бульби” тягнулася майже до кінця літа 1943 р. і сіяла анархію в терені, дезорієнтувала населення і треба було якось з того виходити. За відомом і згодою Крайового проводу ОУН(б) к-р “Охрим” (Дмитро Клячків-ський — Д. Я.) дав наказ роззброїти штаб “Бульби”. Виконуючи наказ, сотня к-ра “Дороша” оточила місце постою штабу «Бульби» біля с. Бистрині Людвипольського р-ну і без жодного пострілу його перебрала. “Бульби”, його дружини і ближчого його оточення в штабі на той час не було. Штаб цей і його охорону, в складі неповної сотні (83 чол.) сотня к-ра “Дороша” ескортувала в околиці с. Стидинь у Костопільщині». На цей момент до штабу «входили»: полковник Совенко, «літня людина, гетьманець», полковник Терейко — «також старший за віком гетьманець, сотник Новицький — «старшина Армії УНР» та його дружина, поручник, інженер Гудимчук — «людина невійськова, за фахом землемер», «Євген» — «учитель з Житомирщини», командир охорони штабу та зв’язковий «Крук». «Всі вони, не маючи змоги вернутись до легального життя, дали згоду перейти в УПА. Сотня охоронного штабу «Бульби»… була на той час одинокою бойовою одиницею збройних відділів «Бульби»: ввійшла до куреня к-ра “Наливайка”».

«Самого “Бульбу”, — завершує свою розповідь «Юрко», — судив заочно польовий суд (під головуванням О. Омелюсіка), члена ГВШ УПА… Основним звинуваченням «Бульби» було те, що він своїми переговорами з німцями і совітами вносив анархію і в без того складні етапи самозахисту населення, що було основною ціллю Української Повстанської Армії. В своїй співпраці з ворогами «Бульба» дав їм доступ до запілля (тобто тилу — Д. Я.) УПА, що спричинило ряд диверсій»[21].

Питання — на підставі якого закону судив один польський громадянин, українець за походженням, такого ж, як він сам? — віднесемо до риторичних.

Тепер погляньмо на ситуацію німецькими очима. Крізь їх окуляри та біноклі ситуація на полі бою мала такий вигляд.

24 квітня 1943 р. шеф СД на Волині і Поділлі Пютц (Putz) запропонував Бульбі вийти з підпілля. 19 травня цього ж року той відповів німецькому зверхникові: «причина збройного спротиву — безоглядний терор німецької поліції супроти українського населення». «Бульба» назвав передумову будь-яких подальших переговорів — припинення терору. На той момент німці оцінювали сили Боровця в 20 тис. багнетів, а його операційною зоною називали землі на північ від лінії Рівне — Звягель (Новгород-Волинський). І групу Боровця, і групу Бандери німці характеризували як гостро протині-мецькі. Звіт від 21 травня 1943 р. вказував, що «Бульба» «співпрацював із вермахтом у боротьбі з більшовицькими партизанами». На середину липня 1943 р. на північно-західній, за німецькою термінологією, Україні діяли чотири головні групи спротиву: «Бульби», Бандери, радянські партизани, інші (групи Андрія Кравця, Аркадія Устиміва, Петра Онищенка, Володимира Поліщука, Петра Білоуса). Тут звернемо увагу на повноту і точність німецьких звітів: окупанти вважали, що Боровець почав діяти в районі Сарн від вересня 1942 р. і що він є прихильником Бандери.

Констатуємо. Зі всього наведеного вище (з певною долею вірогідності) можна зробити припущення: Українська Повстанська Армія Тараса Бульби-Боровця як озброєна і регулярна військова частина припинила свою діяльність між травнем і вереснем 1943 р. Деякі її підрозділи, однак, правдоподібно, діяли ще 1944 р. Принципово важливо відзначити, що 19 листопада 1943 р. у Рівному — столиці Райхс-комісаріату «Україна» — «Бульба» вступив у переговори з німцями, але 22 листопада був заарештований і «перевезений до Варшави для подальших узгіднень»[22].

Ініціатор створення УПА — Степан Бандера