Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

764
0
18.07.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича" автора Данило Борисович Яневський. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 68
Перейти на сторінку:
Німецьке управління замість використати можливості поборювання більшовицької диверсії при допомозі українського населення, продовжувало свої репресії проти того ж населення. Я писав з ліса листи до райхскомісара Коха, в яких звертав увагу на те, що німецьке управління не веде в Україні правильної політики і що це легко закінчиться трагічно для обох сторін.

За моєю радою визначено було осінню 1942 переговори між німецьким управлінням та українським національним рухом. Ці переговори вів я з начальником німецької служби безпеки СД на Волині і Поділлі др. Пітцом та др. Беером. Вони запропонували мені, щоб ми влилися в систему німецької поліційної охорони та разом продовжували боротьбу проти большевицьких диверсантів. Ми зі свого боку жадали признання української самостійної держави та створення української армії та поліції. Пропозицію злиття з німецькою поліцією ми відкинули. Переговори зірвались, бо німці не хотіли відступати від своїх домагань, а ми знов не могли відступити від раз намічених нами напрямних цілей. Я з’ясував свої вимоги письмово та переслав їх др. Пітцові та др. Беерові. У своїх листах я доказував реальними фактами, що український народ тільки тоді може битись із захопленням за майбутнє України в союзі з німцями, коли він побачить перед собою високу політично-ідеологічну мету. Такою метою не міг стати райхскомісаріят. Нею могла бути тільки українська національна держава, до складу якої входили б всі українські етнографічні землі.

Тої самої осені 1942 р. вів я переговори з відпоручником Москви, підполковником Лукіним. Він прилетів був до нас спеціальним літаком. Большевики запропонували нам полупитись з советськими партизанами. У тому випадку вони зобов’язувалися постачати нас з літаків зброєю, запасови-ми частинами, приладдями зв’язку і т. п. Ми мали заявити свою солідарність із ними. Вони запропонували, щоб ми вбили райхскомісара Коха. Советські пропозиції ми відкинули, і через те більшовицькі партизани виповіли нам війну як «агентам Гітлєра».

З огляду на те, що влітку 1943 р. німецький фронт все більше посовувався на захід, шукав я знов можливість повести спільно з німцями боротьбу проти більшовиків. Після німецької практики в Україні дуже важко було знову переставити український народ на співпрацю з Німеччиною. Взаємне довір’я з вини німців було знищено. Народ перестав вірити всіляким публічним заявам та закликам. Той стан міг змінити тільки український національний уряд. У листопаді 1943 р. я звернувся ще раз до німецького уряду з пропозицією провести зі мною переговори для нормалізації українсько-німецьких взаємин. Щоб прискорити переговори і за всяку ціну довести до бажаної згоди, язаризикував своїм життям, вийшов зі своїм ад’ютантом з укриття і пішов в дні 20 листопада до німецьких чільнників. Німецькі урядові чільнники, замість того, щоб повести зі мною переговори, притримали мене і мого ад’ютанта і перевезли нас обох до концентраційного табору Саксенгаузен коло Оранієнбургу. Тільки 19.10.1944 р. нас випустили з концентраційного табору…»

Особисто я не наважуюсь ці спогади аналізувати. Причина в тому, що саме в цей час і саме на цій території товариш Сталін зосереджував декілька сотень тисяч вояків, тисячі танків, десятки тисяч артилерійських систем, тисячі літаків. З початком 1941 року їх кількість стала обраховуватися мільйонами — розгортання ударного угруповання, націленого на Європу, вступило у завершальну фазу. А тут — Бульба-Боровець зі своєю армією. В непрохідних болотах у лісах Полісся, в які протягом тисячох років не бувала нога жодного солдата.

Аналізували спогади Бульби до мене і більш компетентні люди. Один із героїв цієї оповіді, прискіпливо перечитавши спогади Боровця «Армія без держави», висловив припущення, що, наприклад, інформацію про переговори Тараса Бульби з оунівцями-бандерівцями (про них декількома абзацами нижче) написав хтось інший. Але не сам мемуарист.

Розбирати цю суперечку я не наважуюся. Тому відразу перейду до оцінок руху Бульби його противниками.

Микола Лебідь, керівник «бандерівської» ОУН про Бульбу пригадував хіба що таке:

— його загін нараховував «від 150 до 300 вояків»;

— в лютому 1942 р. Боровець «з 15–20 людьми переходить у підпілля»;

— «на початок 1943 р… з гуртом однодумців творить нову партію, під назвою «Українська Національна Демократична Партія» і приступає до творення збройного відділу, який нараховує до 150 вояків»;

— «в серпні 1943 р. сотня УПА під командою Дороша оточила цілу групу Бульби і перебрала її без одного пострілу». Склад групи — 63 особи. «На їх прохання всіх прийнято в ряди УПА. Сам Бульба з групою 30–40 людей утік»[19].

Радянська сторона мала принципово іншу картину. Військовий кореспондент «Правди» Коробов, доповідна записка від 8 квітня 1943 р.: «…група так званого «Тараса Бульби» (капітан Боровець), який користується у націоналістів великим авторитетом, перебуває в лісах. Багато націоналістів працює у німців і в своїх підпільних організаціях, видають листівки для населення, партизанам і поліції, інформують, що робиться на фронті і багато пишуть і говорять про Англію. За їх твердженням, Англія хоче, щоби радянська армія вимоталася так само, як німецька, і тільки після цього вона здобуде панування над Європою і допоможе Україні зробитися “самостійною”».

Командування партизанського загону ім. Хрущова, 14 квітня 1943 р., — Строкачу: «Формується українська національна армія за рахунок шуцманів німецької поліції, козаків та місцевих українців, бандерівців, бульбовців та ін.» 30 березня в с. Кашівка Голобського району (тепер це — Ковельський р-н Волинської області, населення — 458 осіб — Д. Я.) червоні партизани знаходять «400 українських націоналістів» під проводом районного коменданта, «в підпорядкуванні якого — 4 сотенних командири. Озброєння: рунні та станкові кулемети, автомати, гвинтівки, гранати». 21 квітня воно ж інформує: «Організація українських націоналістів посилюється, бульбівці дислокуються між ріками Січ та Горинь, а бандерівці — за рікою Горинь». 7 травня командир загону Шитов доповідає: «Бульбівці ведуть бої з німцями на правому березі ріки Случ (це — права притока Горині —Д. Я.). Бандерівці готують напад за рікою Буг, де наразі концентруються німці». 15 травня: «12 травня в с. Поташня Людвипольського району (Людвипіль тепер — це селище міського типу Соснове в Березнівському районі Рівненської області — Д. Я.) українські націоналісти проводили нараду, на якій було вирішено, що бульбівців немає, а всі українські націоналісти мають називатися бандерівцями».

21 квітня 1943 р. Строкач доповідає Хрущову: «Впродовж останнього часу відзначають великий рух націоналістів у районах Ковель, Голови, Колки, Рожище, Ма-невичі (Волинської та Ровенської областей)». Дослівно повторивши інформацію, яка містилась

1 ... 7 8 9 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"