Читати книгу - "Галицько-Волинське князівство, Іван Петрович Крип'якевич"

виряджаючи військо у похід, в лісах поблизу Грубешова убив рогатиною трьох кабанів, а ще трьох вбили його отроки: «і дав м’яса воїнам на дорогу» [Іпат., с. 550.]. Іншим разом Данило полював на місці, де виникло місто Холм [Іпат., с. 558.]. Володимир Василькович славився як досвідчений і хоробрий мисливець: «ніколи, зустрічаючи кабана або ведмедя, не чекав своїх слуг, щоб йому помогли, а швидко убивав всякого звіра, тим він уславився у всій землі» [Іпат., с. 596, 605.]. Хоробрим мисливцем був берестейський воєвода Тит [Іпат., с. 587.].

Шкіри диких звірів використовувалися для виробництва одягу і деяких видів бойового спорядження, таких, як боброві тули (сагайдаки) та вовчі і борсукові прилбиці (шоломи) [Іпат., с. 528.]. Князь Данило мав чоботи «зеленого хза, шиті золотом», а коні його дружини були прибрані у шкіряні «кояри» [Іпат., с. 540–541.]. Шкіри були одним з головних предметів експорту з Галичини і Волині.

Про ремесло в літописах знаходимо випадкові скупі відомості. При заснуванні Холма Данило почав закликати до нового міста людей з інших земель та чужоземців: «ішли день у день юнаки і майстри усякі, втікали від татар — сідлярі і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, міді і срібла» [Іпат., с. 558.].

Літопис дає деякі дані про ливарництво. В церкві Богородиці в Холмі поміст був вилитий із міді й чистого олова (свинцю), що «блищав як дзеркало». Дзвони частково привезено з Києва, частково вилито в Холмі [Іпат., с. 559.]. Володимир Василькович для церкви в Любомлі наказав вилити мідяні двері[52] [Іпат., с. 610.]. Видатною пам’яткою тогочасного ливарництва залишився дзвін церкви св. Юра у Львові, вилитий 1341 р. [Болеслав–Юрий II, с. 79.].

Деякі відомості про розвиток ювелірного виробництва знаходимо при описі приїзду Данила в Угорщину: його сідло було «з паленого золота», стріли і шабля «прикрашені золотом та іншими хитрощами» [Іпат., с. 541.]. В церквах Волині, як свідчать літописи, знаходилася велика кількість художніх ювелірних виробів; посуд з срібла, книги у срібних оправах, ікони, прикрашені золотом і дорогим камінням, та ін. [Іпат., с. 558, 560, 606–609.].

Про інші галузі виробництва в літописах не зустрічаємо конкретних даних. Ширші матеріали про давнє ремесло дають археологічні дослідження [Ратич, с. 27–29, 54–55 та ін.].

У значній кількості збереглися предмети з заліза. Залишки залізних шлаків і кусків криці свідчать про місцеве виробництво, сировиною якому служили болотяні руди. Найпоширеніші вироби — землеробське знаряддя: серпи, коси, наральники, лопати. Досить різноманітні предмети побуту і знаряддя виробництва: ножі, сокири, цвяхи, підкови, кресала, пряжки, замки, ключі, гачки, скоби, обручі до відер. Зустрічається також зброя: кольчуги, мечі, наконечники стріл, стремена, остроги, кінська збруя та ін. Дуже поширені ювелірні вироби: персні, браслети, пряжки, хрестики тощо. Зустрічаються також свинцеві печатки. Про розвиток місцевого ливарництва свідчать кам’яні форми для відливу металевих прикрас.

Значно поширені були вироби з кості і рогу: проколки, голки, гребені, ручки ножів. Зі скляних виробів збереглися уламки посудин, браслети різних кольорів, намистини. На підставі археологічних досліджень добре відоме давнє гончарство. У великій кількості дійшов до нас глиняний посуд грубого виробу й тонкостінний, з поверхнею гладкою або прикрашеною лінійним орнаментом. Це горщики, миски, покришки, інколи великі корчаги. Посуд вироблений майже виключно на гончарському крузі. Деякі вироби позначені таврами майстрів. Гончарі виготовляли також плитки для долівок, орнаментовані або полив’яні.

З промислів цього періоду маємо відомості про експлуатацію підкарпатських соляних джерел. В Києво–Печерському патерику у зв’язку з описом міжусобиць 1098 р. є згадка про те, що до Києва не прийшла «галицька сіль» [Патерик, с. 151–152.]. Це перша літописна звістка про добування солі на Підкарпатті. Із 1241 р. є зчістка, що Данило доручив боярам «коломийську сіль відлучити на мене» [Іпат., с. 525.]. В самій Коломиї солі не добували, отже, цю звістку треба розуміти так, що Коломия була центром, куди привозили сіль з соляних джерел в сусідніх селах[53].

З цього видно, що вже в той час соляні джерела були відомі в різних місцях Підкарпагтя — в Коломиї, через Долину, правдоподібно, до Старої Солі, і з цих місць чумаки возили сіль аж до Києва. Про характер виробництва не маємо ближчих даних. Але можна здогадуватися, що соляну «сировицю» виварювали у казанах, добуваючи сіль. До XVI ст. для солеварного казана збереглася у солеварнях стара назва «черинь» [Жерела, т. 2, с. 8, 12; Пор.: Ісаєвич Я. Солеварна промисловість Підкарпаття в епоху феодалізму. — Нариси з історії техніки, 1961, № 7, с. 99–112.].

Першу датовану звістку про млин зустрічаємо у грамоті Юрія II для Сянока 1339 р.; млин був у с. Теребчі [Болеслав–Юрий II, с. 78.].

У Львові млин був уже в XIII ст. [АГЗ, т. 2, № 1.]; 1630 р. згадується млин, яким «з давніх часів» володів костьол Марії Сніжної. Але, правдоподібно, млини існували лише у великих містах, сільське населення задовольнялося жорнами, які у значній кількості трапляються під час археологічних розкопок.

В період натурального господарства продукція споживалася самим населенням. Тільки невеликі лишки йшли на місцевий торг або на експорт. Про організацію місцевого торгу джерела не дають точних відомостей. Очевидно, центрами торгівлі були міста. Наприклад, у Львові, як показує пізніша традиція, торг знаходився на Підгородді, на площі поблизу костьолу св. Івана.

Галицько–Волинські землі експортували продукти сільського господарства, хутра, віск, інколи збіжжя. У митному тарифі другої половини XIV ст. названі лисячі і овечі шкіри, які раховано тисячами, хутра та віск кругами [Hansisches Urkundenbuch, herausgegeben vom Verein fur Hansische Geschichte, bearbeitet von K. Nohlbaum. — Halle (далі — Hansisches Urkundenbuch), 1882–1886, Bd 3, N 559.]. Як було згадано, Данило вислав до Ятвязької землі транспорт жита [Іпат., c. 580.]. Але це лише випадкові звістки. На експорт у західні країни йшли також деяка промислова продукція, художні вироби.

На Волинь і Підкарпаття надходив імпорт із різних сторін. Київ на центральні руські землі постачав, як видно із археологічних знахідок, промислові вироби, в першу чергу художньо–ювелірні. Знаходять їх і в Галичині та на Волині. Як було згадано, Данило привіз до Холма дзвони з Києва. На західних землях усюди поширені пряслиця з овруцького шиферу [Ратич, c. 30, 35.].

З Литви надходили продукти лісового господарства: ятвяги заявляли Данилові, що за надіслане їм жито готові дати, «чого схочеш: віск, білки, бобри, чорні куни, срібло — ми радо дамо» [Іпат., c. 491.]. З чорноморських країн та із Візантії привозили шовк, коштовні тканини, прикраси, зброю; південні фрукти, вино, рибу. Літопис оповідає, що із Олешшя на Нижньому Дніпрі прийшли Дністром човни з рибою і вином [Іпат., с. 490.].

Митний тариф другої