Читати книгу - "Шалений Бос, Iрина Давидова"

Прокинулася від надокучливого дзвінка будильника. І тільки його відключила, як раптом здригнулася від того, що в коридорі пролунав якийсь шум.

Та вже, і вам доброго ранку, панове сусіди.

Піднявшись з дивана, я почала розминати затерплі кісточки. Зробила кілька вправ: присідання, випади, прес. Загалом, все те, що так ретельно підтримує стрункість моєї фігури.

Переодягнувшись, я потопала в ванну кімнату. Як би сильно мені цього не хотілося, але діватися нікуди. Ходити немитою не було ніякого бажання.

Переконалася, що ретельно причинила за собою двері, клацнула на кволеньку клямку, і полізла під душ. Не те щоб я боягузка, тим більше такою я не була останні роки, але коли знаєш, що у квартирі знаходяться п'яні тусовщики в більшості своїй, то довіри це не викликає.

Нашвидку прийнявши душ, я натягла білизна і здригнулася, коли з дверей зірвалася клямка, а в отворі з'явився один з гоблінів. Я різко схопила свої речі, а цей ощирився, оглядаючи моє тіло.

 - Яка у нас красуня оселилася, - бридко посміхнувся він, а я зрозуміла, що мені пора тікати звідси, - не бажаєш розважитися? Мій дружок перебірливий, давно бабу хорошу не бачив.

 - Тільки зачепи, і мій чоловік тебе живцем зжере, - я брехала, не було в мене ніякого чоловіка, але знати цьому алкашу про це не обов'язково.

 - Який ще чоловік, кому ти ліпиш?

Він рушив на мене, напевно подумки потираючи руки в передчутті.

- У товариша по чарці свого запитай, який вчора дістав по картині своєї, коли намагався у мене грошей випросити на пляшку.

 - Та плювати, зараз-то немає твого залицяльника, - хмикнув сусід і наблизився до мене впритул і різко перехопив за шию.

Мені нічого не залишалося, як відкинути його від себе і швидко вискочити з ванної кімнати. Потрібно терміново тікати звідси, щоб не нажити на свою попу зайвих проблем.

Я забігла в кімнату за своїм рюкзаком і сумкою, зрадівши, що відразу вирішила не розбирати речі. Швидко натягнула вчорашні штани та футболку і риссю проскочила до вхідних дверей. Господи, тільки б встигнути змитися.

 - А ну стій, тварюка така!

 - Чекай поліцію, алкаш! - крикнула я і зачинила двері.

Ось же гадство! І де мені сьогодні ночувати?

Втікши по сходах, я опинилася на вулиці та подумки пораділа, що на дворі зараз літо. Інакше не знаю, щоб я робила, якби на носі була зима. Від морозів не так просто сховатися.

Кудлата, з мокрою головою і вся змилена пішла в сусідній двір. Потрібно трохи привести себе в порядок. Зрештою, не йти ж мені так на роботу.

Сяк-так заколовши мокре волосся, я поправила на собі одяг, надітий наспіх. Підмалювала губи та вже з більш спокійною душею потопала в сторону метро. Сьогодні не хотілося їхати на тролейбусі, бажаючи сховатися від людських очей якомога далі. Хоча в підземці було ще більше народу, але чомусь мені здавалося, що саме там мене ніхто не побачить. Або хоча б просто не звернуть на мене увагу.

Думати про те, де мені сьогодні ночувати, абсолютно не хотілося. Здавалося, що ще трохи та настане мій крах. Хоча... хіба він не настав ще п'ять років тому? Хіба не тоді я позбулася всього? Про що тепер думати? Куди вирушати жити? На вулицю? А іншого варіанту і немає, бо знайти житло на решту грошей не надавалося можливим. Тим більше не в столиці.

На мить проскочила думка, а не виїхати мені в провінцію? А може, взагалі в село? Але хто мене там чекає? Кому я потрібна в чужому місті? Як і в рідному, власне. Нікому.

 - Доброго ранку, Естель, - з посмішкою привітала мене Тетяна, другий адміністратор.

 - Доброго ранку, - якщо він добрий.

 - Ви що це з сумкою, сталося що?

 - Ні-ні, все добре. Завтра ж вихідний, ось і вирішила після роботи на електричці в село змотатися, до бабусі.

Я брехала і навіть не червоніла. Мені плювати, мої особисті справи нікого не повинні стосуватися. Я сюди працювати прийшла, а не заводити дружбу та отримувати від людей жалість. Нехай самі себе жаліють. І ні, ніякої злості в сторону Тані. Це просто загальні роздуми.

 - Зрозуміло. Тоді добре тобі відпрацювати та скоріше дістатися до бабусі.

 - Дуже дякую, - посміхнулася нещиро і пішла в службове приміщення переодягатися.

Ранок добрий, хороший робочий день і швидка дорога до бабусі. Та вже... вмирати я не збираюся поки. А ось бабуся, три роки тому...

Так я і не прийшла до неї на кладовище, відчуваючи себе винуватою в її смерті.

Моя чудова бабуся з добрим серцем.

Закрившись в роздягальні, я швидко переодяглася в форму, переплела вже практично висохлі волосся і прискіпливим поглядом оглянула себе в дзеркалі.

Помічник головного директора компанії. Офіціант. Нездійснене і реальність.

Та вже, не так я собі уявляла своє майбутнє. Зовсім не так.

Напевно, в житті часто так трапляється, що мріємо про одне, а відбувається все інакше. Тільки якщо у тебе немає багатих батьків, які за тебе все повирішують. В загалом-то, як і твою долю.

Мені, головне, зараз вибратися з цього лайна, а потім, можливо, все піде на краще. Тільки б не скотитися в прірву.

Прибравши в шафку свої речі, я пішла допомагати бармену натирати келихи. Краще на роботі потусити, ніж на вулиці поневірятися. Так я думала до обіду, поки в ресторан не прийшов мій Бетмен.

Ось же зажерла морда, кожен день ресторани. Тут хоч би ліжко для ночівлі знайти.

 - Добрий день! Що будете замовляти?

 - Привіт, Лиса! Мені на свій розсуд принеси «перше».

 - Добре, - кивнула я і зібралася піти на кухню, але відчула на зап'ясті руку Дениса.

 - Як справи?

 - Ем... це входить в обов'язки офіціанта? Доповідати про свої справи?

 - Лиса, не груби. Мені вчора не сподобалося дізнатися про твоїх сусідів.

 - Я пішла віддам замовлення, - скривилася я і, розвернувшись, пішла на кухню.

Розповідати про ранковий інцидент Денису я не збиралася. Йому нема чого знати про моє життя. До того ж таким чином він міг маніпулювати мною і зробити так, щоб я пішла працювати до нього. А мені подобалося в цьому ресторані. Атмосферно, затишно і, головне, спокійно! Крім візитів Бетмена.