Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Як же сильно здивувались батьки Давида, коли на знайомство з моєю родиною прийшла Христина. Я зовсім не подумала про цей момент. І якщо мама коханого вдавала, наче все нормально, хоча я бачила осудливі погляди у бік татової нареченої, то Нестор Олегович висловлював всім своїм виглядом відкриту неприязнь, не стараючись бути люб'язним за столом.

Я навіть зраділа, що ми вирішили організувати цю зустріч у ресторані. Навколо знаходилося багато людей і всі поводилися тихо. Боюся, якби вони зустрілися у нас вдома, без скандалу би не обійшлось.

Давид бачив мою тривогу. Весь вечір не випускав моєї руки зі своїх долонь. І намагався заспокоїти. Але це не дуже допомогло. Те, що Христина стане дружиною тата — факт. Але як наші сім'ї зможуть спілкуватися, коли ми з Давидом одружимося?

Це мене лякає...

Вибравши момент, я вирішую вийти на вулицю. Мені дуже потрібне свіже повітря. Ця напруга за вечерею, задушливе приміщення, та ще й нудота витягнули з мене всі сили.

— Кохана, ти погано почуваєшся? — до мене приєднується Давид.

Чоловік підійшов і взяв мене за руки, намагаючись зігріти. На вулиці справді дуже холодно і сиро. Хочеться закутатись у теплу ковдру, заварити гарячого чаю і подивитися романтичний фільм.

— Ти залишив їх самих? — з острахом питаю я.

— Заспокойся, у залі занадто багато людей, щоб вони накинулись одне на одного. Як ти почуваєшся? — обіймає мене чоловік.

— Трохи нудить.

Давид цілує мене у маківку, і я відчуваю, як він усміхається.

— Як все буде далі? — тихо питаю я.

— Що саме?

— Як наші сім'ї зможуть спілкуватися?

Чоловік трохи відступає і зазирає у мої очі. Здається, тільки мене лякає те, що відбувається між нашими родинами. Давид же зовсім спокійний.

— Я поговорю зі своїми батьками. Ти тільки не нервуй, тобі не можна.

— Але як я можу не нервувати?

Він торкається пальцями мого підборіддя і змушує подивитися йому в очі.

— Повір мені, я все вирішу, — залишає легкий поцілунок на губах, і я видихаю. Мені дуже хочеться вірити чоловікові, але сумніви не зникають. А ще більше їх підігріває те, що коли ми з Давидом повернулись до ресторану, то за столом сиділи тільки його батьки.

— Де Ігор з Христиною? — питає Давид, підійшовши до свого місця.

— Вирішили піти додому, — спокійно відповідає його батько.

— Як додому? І нам нічого не сказали, — засмутилась я.

Чоловік тільки знизує плечима, але я бачу його задоволений погляд. Тут точно щось сталося, поки ми були відсутні.

Попрощавшись з батьками Давида, сідаємо в його машину. Сьогодні ми хотіли повідомити його родині про мою вагітність, але після того, що сталося, настрою не залишилось для такої новини.

— Залишишся сьогодні у мене? — питає спокійно чоловік, покидаючи стоянку ресторану.

— Ні, я краще додому поїду. Хочу знати, що сталося у ресторані.

— Думаєш, вони посварились? — кидає на мене погляд Давид.

— Швидше за все.

— Гаразд, я тебе відвезу і поїду, поговорю зі своїми. Як все дізнаєшся — зателефонуй мені, — він зупиняється на світлофорі й тягнеться за поцілунком, на який я одразу відповідаю.

У дім заходжу з готовністю побачити сердиті обличчя тата і його нареченої, але вони обоє лежать на дивані у вітальні та дивляться фільм на ноуті.

На столику поряд розкладені фрукти та солодощі, а поряд графин з соком.

— Чому ви поїхали, не попередивши? — наближаюсь і тихо питаю в голубчиків.

— Тому, що нам там були не раді, — відповідає  спокійно тато.

— Мені, любий, — виправляє його Христина.

Батько підіймає на мене очі та усміхається.

— За вас з Давидом я дуже радий. І ми завжди вас підтримаємо, але з цими… його родичами ми спілкуватися не збираємося.

Ну от, як я і думала...

— То у вас все гаразд? — дивлюся, як тато цілує дівчину в щічку, а вона усміхається.

— Все чудово, — відповідає він, повертаючи свою увагу до ноутбука.

Підіймаюсь до себе в кімнату і набираю коханого. Телефон не відповідає. Приймаю душ, одягаю улюблену піжаму і залажу під ковдру. Помічаю пропущений від Ніки й телефоную подрузі.

— Ну і де ти знову пропала? — питає вона.

— Щойно з душу вийшла. Не чула дзвінка.

— А з настроєм що? — все ж помітила.

— Ми сьогодні з Давидом влаштували вечерю, щоб наші рідні познайомилися.

— Ого, ви такі швидкі. Так і до весілля недовго.

Мовчки дивлюсь на своє відображення у дзеркалі. Ніка ще не знає, що скоро я вийду заміж. Блін, знову розізлиться, що не розповіла.

— Чого мовчиш? — чую натиск у голосі.

— Мені Давид зробив пропозицію.

— Що?! — на тому кінці щось падає.