Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

— Ніко, ти що, впала? — я навіть підіймаюсь на ліжку.

— Коли це сталося? — радісно питає дівчина.

— Вчора.

— І ти мені не розказала… — ну от, почалося.

Через хвилин п'ятнадцять Ніку трохи відпускає і вона перестає читати мені промову про цінність дружби й все таке.

— То чого ти сумна? — чую у голосі здивування.

— Я ж кажу, познайомили наші родини.

— Ну?

— Та що, ну... Христина — колишня Давида, яку не виносить його тато. І мама, здається, теж.

— То й що? Так, не зможете ви разом барбекю влаштовувати. І що?

— А весілля, а народження дитини, а сімейні свята? Чи ми їх будемо окремо запрошувати? Як це буде?

— Гей, дівчинко, заспокойся, — зі сміхом промовляє Ніка.

— Вибач, напевно, це все гормони.

— Які гормони? Я ще чогось не знаю?

Закочую очі та голосно видихаю.

— У нас з Давидом скоро буде дитина.

— О, Боже! — викрикує Ніка. — Та коли ж ви все встигаєте? — продовжує дівчина.

— Якось так вийшло, — відповідаю з усмішкою.

Поговоривши з подругою ще майже годину, кладу слухавку.

Після розмови стає легше. Ніка мене переконала, що нічого страшного не відбувається, а наші рідні помиряться. От онук народиться, і вони знайдуть спільну мову.

Чомусь вона говорила так впевнено, що мої гормони почали затихати і тривога хоч й не зникла, але стало не так страшно.

Закінчивши дзвінок, знову набираю Давида. Не відповідає. Сподіваюся, нічого не сталося… Після всіх цих нервів не маю сил навіть сидіти. Опускаю голову на подушку — і очі заплющуються самі собою.

Крізь сон відчуваю, як на мою талію лягає важка чоловіча рука. Знайомий запах парфумів витає у повітрі, а моєї шиї торкаються теплі губи.

Стараюся закритися ковдрою, але мені цього не дає зробити Давид. Він притискає мене ближче до своїх грудей. Відчуваю, як сильно б'ється його серце, і вмощуюсь в обіймах.

— Знову через вікно? — вимовляю сонно.

— Мене Марія впустила, — сміється чоловік.

Він цілує мене в плече, опускається по руці до кисті. І тілом біжать мурашки.

— Ми скоро одружимось, і я не хочу спати окремо жодної ночі.

Повертаюся обличчям до Давида і торкаюся його підборіддя. Легка щетина поколює пальці, від чого хочеться сміятися.

— А коли я буду товстою і негарною, ти також захочеш спати зі мною?

Стараюся розгледіти реакцію чоловіка у темній кімнаті, але бачу тільки усмішку.

— Я буду все життя кожну ніч спати з тобою. І не тільки спати...

Його руки швидко повзуть під мою майку, і я стараюся відповзти вбік зі сміхом. Але здаюсь дуже швидко.

Дотики чоловіка збуджують і викликають тремтіння у всьому тілі.

Всі переживання відходять на другий план.

***

Прокидаюсь я рано, і поряд мирного спить Давид. Усміхнувшись, легенько торкаюся його губ і виповзаю з ліжка.

Одягнувши піжаму, яку вчора недбало кинув чоловік на підлогу, виходжу з кімнати та спускаюсь на кухню. Сніданок у ліжко. Чудовий початок дня.

Відчинивши холодильник, я задумуюсь, що ж готувати, як збоку чуються кроки. І в кімнаті з'являється Христина.

— Доброго ранку, — усміхається дівчина.

— Привіт.

— Сніданок у ліжко? — питає вона.

І ми розсміялись.

— Я не дуже вмію готувати, — відповідаю, і стає ніяково.

— А хто тут вміє? — підморгує вона.

Зазирнувши у холодильник, дівчина витягує м'який сир, шматочки лосося, огірок і кріп.

— І нам потрібен цілозерновий хліб, — з усмішкою промовляє, дістаючи з полиці свіжий хліб.

— Повторюй за мною, маленька, — киває мені дівчина.

І через п'ять хвилин на тацю я ставлю тарілку, на якій красуються два підсмажені тости з лососем, прикрашені зеленню, збоку лежить гарно порізане авокадо, а поряд з тарілкою залишилось місце на чашку, в яку я планую налити каву.

Христина якраз вмикає кавомашину, і ми обидві чекаємо, коли приготується ароматний напій.

— Ось і все, — подає мені чашку дівчина.

— Дякую, — вимовляю з усмішкою і, піднявши тацю, йду до сходів.

Давид оцінив мої старання. І я зрозуміла, що сніданок в ліжко — це дуже приємно. І не тільки для чоловіка.

Лежачи в обіймах коханого, згадую вчорашню вечерю у ресторані.

— Ти не відповідав на мої дзвінки вчора, — тихо промовляю, торкаючись грудей чоловіка.

— Вибач, я телефон забув у машині, — він торкається губами моєї щоки.

— Як твої батьки?