Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Виходить, здумала мене за ніс водити, — розсміялася Фенцзє. — А я ж бо вирішила, що тітонька Сюе спеціально прислала служницю, довідавшись про приїзд другого пана!

Поки вони розмовляли, повернувся Цзя Лянь. Фенцзє наказала подати вино й закуски, і чоловік та дружина сіли одне проти одного. Фенцзє полюбляла вино, але при чоловікові не насмілювалася пити. Раптом увійшла годувальниця Цзя Ляня — мамка Чжао. Фенцзє й Цзя Лянь підхопилися, піднесли їй вина й запропонували сісти на кан. Мамка Чжао навідріз відмовилася. Тоді Пін’ер поставила поруч із каном столик і лавочку для ніг, і мамка Чжао на неї сіла.

Вибравши на своєму столі дві непочаті страви, Цзя Лянь розпорядився поставити їх на столик мамки Чжао.

— Ця їжа для матінки занадто тверда, — сказала Фенцзє чоловікові, — як би вона не зламала зуби, — і звернулася до Пін’ер: — Подай розварну шинку, про яку я говорила вранці. До речі, чому ти не звеліла її розігріти? — І вона знову заговорила з мамкою Чжао: — Матінко, покуштуй вина, яке привіз твій син!

— Вина я вип’ю! — сказала мамка Чжао. — І ви, пані, випийте. Чого боятися? Тільки зайвого пити не треба. Я, власне кажучи, не вино сюди прийшла пити, у мене до вас важлива справа. Вислухайте мене й виявіть хоч краплю співчуття. Пан Цзя Лянь завжди тільки обіцяє, а потім забуває свої обіцянки. А я ж його вигодувала! І тепер, коли постаріла, він міг би хоч що-небудь зробити для моїх синів, нічого ганебного в цьому немає. Я кілька разів зверталася до пана, він обіцяв, але нічого не зробив. Тепер, коли небо послало велику радість, вам напевно знадобляться люди. От я й прийшла ще раз нагадати про своє прохання. А то недовго померти з голоду, якщо сподіватися на пана Цзя Ляня!

— Що ж, матінко, — мовила Фенцзє, — краще доручи цю справу мені. Хіба ти не знаєш Цзя Ляня? Вигодувала своїм молоком нерідного сина, а він до тебе такий неуважний! Невже твої сини гірші за інших? Усі знають, як ти про них піклуєшся! А от Цзя Ляня ти виростила не для себе — для чужих. Втім, можливо, я помиляюся й цих чужих ти вважаєш своїми?

Усі розсміялися. Не стримала посмішки й мамка Чжао й, пом’янувши Будду, сказала:

— Нарешті все стало ясно як день! Пан наш не розбирає, хто свій, хто чужий. Варто його попросити, і по доброті своїй він нікому не відмовить.

— А що, хіба не так? — посміхнулася Фенцзє. — Він особливо добрий до чоловіків, у яких гарні дружини, а з нами, жінками, непохитний і твердий.

— Я щаслива, пані, що ви до мене такі добрі, — закивала головою мамка Чжао. — Випиймо по чарочці! Позаяк цю справу ви взяли на себе, мені нема чого турбуватися!

Цзя Лянь винувато посміхнувся й мовив:

— Нема чого молоти дурниці! Краще накривайте на стіл, а то мені ще треба піти про дещо порадитися зі старшим паном Цзя Чженем.

— Дивися не тягни з головною справою, — попередила Фенцзє. — Що сказав тобі старий пан, коли ти був у нього?

— Що імператриця незабаром має провідати батьків, — відповів Цзя Лянь.

— Виходить, це питання вирішене? — запитала Фенцзє.

— Майже, — з посмішкою відповів Цзя Лянь.

— Який усе-таки милостивий наш імператор! — вигукнула Фенцзє. — Судячи із книг і п’єс, таких імператорів не було з найдавніших часів.

— Воістину, воістину! — підхопила мамка Чжао. — Цілими днями в будинку тільки й розмов що про якесь побачення з рідними, а я, стара дурка, ніяк не второпаю, що це значить. От і від вас щойно про те ж почула! Чи не розтлумачите мені, що це значить?

Цзя Лянь заходився пояснювати:

— Наш імператор, піклуючись про почуття своїх підданих, уважає, що найголовніше — це шанування батьків і що відносини між батьками та дітьми як у знатних родинах, так і серед простого народу ґрунтуються на єдиному природному законі. Імператор дні й ночі прислужує своїм батькам, але не в силах виконати до кінця свій синівський обов’язок. Що ж тоді говорити про дружин імператора, наложниць або дівчат, які багато років живуть у палаці? Думки їх коли-не-коли та й повертаються до батьків, а батьки тужать за дочками, можуть навіть занедужати від туги, і тоді порушиться встановлена самим Небом гармонія. Тому імператор випросив у батенька й у матінки для родичів своїх дружин і наложниць дозволу приїжджати двадцять шостого числа кожного місяця до двору й запитувати про здоров’я дочок. Батьки похвалили імператора, що нині править, за його благочестя й гуманність, однак сказали, що під час таких зустрічей однаково доведеться дотримуватись усіх придворних церемоній і не можна буде вільно висловлювати свої почуття. Тому особливим указом було дозволено родичам імператорових дружин і наложниць, якщо вони є власниками великих садиб та окремих дворів, де можна зручно розташуватися, крім візиту до двору двадцять шостого числа, приймати в себе палацові екіпажі з бубонцями, щоб насолодитися радістю зустрічі й висловити повністю родинні почуття, даровані самим Небом. Хто ж міг, одержавши цей указ, не відчути щастя нескінченної вдячності? Батько Чжоу-гуйфей одразу ж повелів вибудувати окремий двір Побачення з рідними. У Тянью — батько У-гуйфей — не забарився вирушити за місто наглядіти підходящу ділянку.