Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Баоюй помітив, що Дайюй почала поводитися невимушеніше, ніж раніше. Ретельно підмела кімнату, розставила прикраси та дрібнички, розклала книги. Вона привезла в подарунок Баоюю, Баочай, Інчунь та іншим сестрам папір, пензлики для письма та інше письмове приладдя. Тоді Баоюй дбайливо, як коштовність, вийняв подаровані йому Бейцзінським ваном чотки з ароматного дерева й віддав Дайюй, але дівчинка несподівано скипіла:

— Не потрібно! Можливо, ці чотки тримали які-небудь брудні руки! — І вона жбурнула подарунок на підлогу.

Баоюй підняв чотки і сховав. Розповідати докладно про те, як усе це сталося, мабуть, не варто.

Цзя Лянь тим часом, побачившись із усіма рідними, пішов до себе. І Фенцзе, у якої й без того не залишалося ні хвилини вільного часу, довелося заради чоловіка, що приїхав здалеку, відкласти всі справи. Сторонніх у кімнаті не було, і Фенцзе жартівливим тоном звернулася до Цзя Ляня:

— Вітаю вас із великою радістю, імператорів зятю! Ви, напевно, втомилися з дороги! Ще вчора, тільки-но прибув ваш посланець, я приготувала для вас чарочку вина! Не знаю тільки, чи не відмовитеся ви від мого скромного частування?!

— Що ви! Що ви! Та хіба я посмію? — заусміхався Цзя Лянь. — Вельми вам вдячний, вельми вдячний!

Тут увійшли Пін’ер та інші служниці, поклонилися Цзя Ляню й подали чай.

Розпитавши про все, що сталося після його від’їзду, Цзя Лянь іще раз подякував Фенцзе за турботи.

— Уже й не знаю, як упоратися з усіма справами! — почала скаржитися Фенцзе. — Досвіду ніякого, хитрості теж. Як мовиться, вдарять ціпком, а мені здається, вкололи голкою! Слово ласкаве скажуть — я й розтала, вдача занадто м’яка. Раніше мені не доручали таких важливих справ, от і боюся помилитися, боюся. Ночами не сплю, якщо стара пані чим-небудь незадоволена. А почну відмовлятися від справ — вона й слухати не хоче, каже, буцімто я лінуюся, не бажаю вчитися. Їй і на думку не спадає, що я зовсім з ніг збилася! Кроку не ступлю, не подумавши, слова не промовлю. Вам-το відомо, яких зусиль коштує тримати в руках наших управительок! Заледве помилишся, злословлять, насміхаються; що-небудь не сподобається, як мовиться, тицяють пальцем у шовковицю, а лають акацію. Ніколи не допоможуть у біді! Навпаки. Зштовхнуть людей лобами й дивляться, як ті б’ються, їм би тільки чужими руками жар загрібати та підкласти до жару вогню, а самим сухими з води вийти, як мовиться, зробити вигляд, начебто не помічають, що зараз упаде сулія з олією! Зі мною вони не рахуються, але ображатися не доводиться — я занадто молода й невимоглива. Але що дивно, коли в палаці Нінго померла дружина Цзя Жуна, Цзя Чжень тричі благав стару пані, на колінах плазував, щоб вона дозволила мені їм допомогти! Хоч як я відмовлялася, не допомогло, стара пані наказала, і довелось коритися. Скінчилося тим, що я зовсім заплуталася в проведенні церемоній і в інших справах, і напевно брат Цзя Чжень не раз пошкодував, що доручив мені таку важливу справу. Якщо завтра побачишся з ним, вибачся за мене й запитай, хто порадив йому доручити всі господарські справи такому недосвідченому дівчиську?

У цей час знадвору почулися голоси.

— Хто там? — запитала Фенцзє.

— Тітонька Сюе прислала Сянлін запитати про дещо, — відповіла Пін’ер, — я їй усе пояснила й відіслала назад.

— Ну й справи! — закричав Цзя Лянь. — Адже щойно тітонька Сюе проходила повз мене з якоюсь миловидною дівчинкою! Я її вперше побачив. Тітонька сказала, що це та сама служниця Сянлін, через яку потрапив під суд Сюе Пань. Нещодавно вона стала його наложницею. До чого ж гарна! А цей дурень Сюе Пань її знеславив!

— О-о-ох! — Фенцзє скривила губи. — Я думала, під час поїздки в Сучжоу й Ханчжоу ти хоч трохи змінишся. А ти залишився таким же, як раніше! Але оскільки ця Сянлін так тобі подобається, немає нічого простішого, ніж обміняти Пін’ер на неї! Тобі, сподіваюся, відомо, що Сюе Пань «їсть із миски, а заглядає в казан». Скільки разів цього року він сварився з тітонькою Сюе через те, що вона заважала йому завести шури-мури із Сянлін! Нарешті тітонька Сюе вирішила, що Сянлін гарна собою, ласкава й слухняна, навіть деяким панянкам із знатних родин до неї далеко, і, скликавши гостей, привселюдно оголосила, що відтепер Сянлін наложниця її сина! А той через півмісяця кинув Сянлін, як кидав інших!

У цей час прибіг хлопчик-служник і доповів:

— Пан запрошує другого пана Цзя Ляня до себе.

Цзя Лянь підвівся, квапливо осмикнув одяг і вийшов.

Фенцзє запитала в Пін’ер:

— Навіщо тітонька Сюе присилала Сянлін?

— Яка там Сянлін? — відповіла Пін’ер. — Усе це я навмисно придумала. Ви тільки уявіть, пані, дружина Ван’ера зовсім здуріла...

Із цими словами вона підійшла до Фенцзє і прошепотіла їй на вухо:

— І надало їй принести вам відсотки саме в той час, коли був удома другий пан! Добре, що я перехопила її в передпокої. Ви ж знаєте свого чоловіка — по гроші він і в киплячий казан полізе! Варто йому довідатися, що у вас завелися гроші, відразу ж їх розтратить! Гроші я в неї взяла, вилаяла її, а вам навмисно сказала,