Читати книгу - "Не кохай мене, Ольга Джокер"

***

- Влад, Владік! Мій хороший!

Брат радісно кружляє мене посеред вулиці, я міцно стискаю його шию і торкаюся, торкаюся, торкаюся… Не можу повірити, що він живий. Тут, поряд. Повернувся! Через кілька місяців мовчання! Це диво якесь!

За цей період стільки змінилося! Він, мабуть, не знає і не здогадується. І про матір у тому числі. Боже, мені все треба йому розповісти, ввести в курс справи. Терміново, негайно, ніби потім у нас не буде часу.

- Сонько, шию віддавиш! – обурюється Влад. – Досить.

Хто б його слухав! Я стискаю настільки сильно, наскільки можу. Радо сміюся, закинувши голову до неба і тільки після всіх цих маніпуляцій стрибаю на асфальт і відступаю на крок назад, щоб розглянути брата як слід.

Він змінився, і ми ніби заново знайомимося один з одним. Влад схуд кілограм на десять. Раніше він був м'ясистішим і міцнішим. І обличчя іншим стало. Грубіше, жорсткіше. Вилиці гострі, можна порізатися. Щоки впали, на скроні та підборідді нові шрами. А скільки їх під одягом? Серце стискається, коли я думаю, що йому довелося пережити. І поряд не було нікого із рідних.

- Я тебе шукала, - вимовляю пошепки.

- Знаю. А я, як бачиш, і сам знайшовся. Багато заплатила?

- Угу. Майже все, що я мала.

- От дурепа.

Брат тріпає моє волосся, я відхиляюся. Він клянеться, що ми багато заробимо і цих копійок просто не помітимо.

Влад дивиться на будинок Ярослава і трохи примружується. Неозброєним поглядом видно, що він незадоволений. Тим, що я тепер одружена з його другом. Тим, що я живу з ним.І мені хочеться подібно до страуса закопати голову в пісок, щоб не почуватися винною.

- Бачу, без мене зовсім розперезалися, — видихає Влад. - Що ти, що мати.

- Так вийшло.

- Гаразд, мала. Розрулимо. Піднімаємося нагору та пакуємо речі.

- Пакуємо? К-куди?

- До мене. Я винайняв квартиру на Пушкінській.

Його тон безкомпромісний та суворий, Влад так вирішив. І навіщо мені чинити опір, якщо я також? Адже ще вдень ми з Жекою бігали в пошуках квартири, а тут ось вона... Бери і з'їжджай. Та тільки на душі без зупинок шкребуться кішки.

У квартирі нас зустрічає Женя. Вона ніяково притискається до мого брата і чомусь покривається страшними червоними плямами. Я по черзі дивлюся то на подругу, то на Влада. Це що ще за новини? Чому я ніколи не помічала між ними симпатії?

Влад проходить на кухню, я пропоную розігріти вечерю. Поки Ярослава немає, його порції, що приносить доставник, мені доводиться викидати в урну. За двох я не звикла їсти.

Брат відмовляється і нервово мене квапить. Щоб було швидше, просить Женю допомогти зібрати мені речі, бо за воротами нас чекає Арсен на машині, а в нього обмеження в часі.

Чорт… Я не була готова так швидко переїжджати. Не сьогодні точно.

Опустивши очі в підлогу, повільно плетуся слідом за Жекою. Ми вивертаємо шафу і намагаємось утрамбувати одяг у дорожню сумку. Звичайно, все не влазить, тому доводиться використовувати всілякі пакети.

Я відключаю почуття, хоча сльози буквально душать мене зсередини. Все йде за планом, за планом. Так буде найкраще для всіх нас.

Зупинившись у вітальні, я з сумом дивлюся на колекцію кімнатних квітів. Потрібно буде попросити хатню робітницю поливати їх хоча б пару разів на тиждень. Яр забуде. З собою я наважуюся забрати тільки примхливий гібіскус, тому що він досі не оговтався після травми. І десь у глибині душі я відчуваю з ним якусь спорідненість.

Ми їдемо за вказаною адресою у повному мовчанці. Лише Арсен зрідка коситься на мене в дзеркало заднього виду і якось недобре посміхається, наче точно знає, що від брата мені добряче перепаде. Без поняття, що він розповів Владу, але я готова його придушити.

Я відвертаюся і крадькома витираю сльози, не в змозі повірити, що нарешті наважилася і перегорнула сторінку з Ярославом. Просто взяла та поїхала, нічого не пояснивши та не попередивши. На секунду представивши, як Яр повертається після відрядження додому і бачить, що мене більше немає, мені хочеться вчепитися в ручку дверей і вистрибнути прямо на ходу. І бігти, бігти… додому.

Квартира брата набагато краща, ніж та, що ми дивилися сьогодні з Жекою. Дві великі кімнати, вітальня та багато нових меблів. Подруга допомагає розкладати речі в шафу і підозріло довго мовчить, наче витає десь у хмарах. Я катую її лоскоткою! Що, чорт забирай, відбувається? Чому вона так реагує на Влада? І чому я зовсім не в курсі?

- Я казала тобі, що все гаразд? – обурюється подруга під час перепочинків від лоскоту. – Говорила? А ти не вірила! Поперлася до детектива, відвалила йому купу бабла!

- Що ж ти одразу не попередила, Ванга ти моя?

- Спочатку я теж нічого не знала! - зізнається Жека. - Влад недавно зі мною зв'язався, просив нічого тобі не говорити. Хотів зробити сюрприз, але тільки тоді, коли буде цілком здоровим. Його мало не по шматочках зшивали, він боявся тебе засмучувати!

- Ах ти зрадниця!

Я завалюю Женю на ліжко і починаю щипати під боками. Подруга регоче так сильно, що у куточках очей виступають сльози. За ці дні стільки всього трапилося! Немов моє життя вкотре перекинулося з ніг на голову.