Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- У Піреті я перебуваю на завданні. Мені та ще двом хлопцям доручено з'ясувати якнайбільше інформації про графа Емара, який зараз живе в будинку з синім дахом, що в багатому кварталі. Я хочу запитати в тебе, чи знаєш ти щось про цю людину зі своїх джерел? А ще, просто попросити якось попередити своїх хлопців, щоб вони ненароком не прийняли нас за конкурентів або ж ще якимось чином завадили роботі.

- Добре, - погодився Кейс, вислухавши мене. - Граф Емар, кажеш. - Він задумливо почухав щетину на підборідді. - Чув про такого, лише тиждень, як приїхав. Багатий і впливовий тип і, до речі, дуже не любить магів. Це тому ви ним цікавитеся?

Я кивнув, не бажаючи зізнаватися в тому, що Дірас особливо не поширювався про наші мотиви. Утім, тут самому нескладно здогадатися.

 - А ти маєш право поділитися тим, що вже встиг дізнатися про нього? - уточнив Кейс. - Ну, щоб ми не повторювалися.

- Думаю, що так, - я кивнув і коротко розповів усе, що ми встигли дізнатися про графа.

- Не густо, - зітхнув глава злодіїв.

- Знаю, тому й прошу про допомогу. Тільки будьте обережні, у нього непогана охорона.

- Я зрозумів. Дякую.

- Це тобі спасибі.

- Поки що нема за що, - усміхнувся Кейс.

На цій ввічливій ноті ми вирішили розійтися, домовившись зустрітися завтра на цьому самому місці, після опівдня, перед моєю зміною, яка починалася о другій дня.

До готелю я йшов неквапливо, роздивляючись метушливе місто, яке потихеньку заспокоювалося разом із заходом сонця. Йшло на тимчасовий спокій, щоб потім ожити разом із нічними жителями. Багатим кварталом крокували ліхтарники з драбинами, несучи із собою тепле світло. На небі метушилися свої робітники, запалюючи яскраві зірочки. Нічне небо вабило, але я занадто втомився за цей день, необхідно було поспати, хоча б кілька годин. Але спершу ще мала бути розмова з Еланом.

Рудий ватажок нашої маленької шпигунської групи мирно спав у своїй кімнаті, про що свідчила його заспана й незадоволена відповідь на мій стукіт у двері.

- Ну чого тобі? - потираючи очі, невдоволено запитав він, впускаючи мене в кімнату.

- Поговорити хочу, - буркнув я, по-хазяйськи сідаючи на стілець.

- Говори, - Елан широко позіхнув, важко сідаючи на своє ліжко, і з жалем дивлячись на привабливу подушку.

- Не хвилюйся, я швидко. У мене є до тебе пропозиція.

- Ну? - з удаваною ласкою відгукнувся рудий і знову позіхнув.

Я переборов бажання облити його водою з глечика і розповів свій план про магічне стеження.

- Непогана ідея, - напрочуд мирно відгукнувся він. - Я теж про це думав.  Перетнемося з Ріном, розповім йому про це. А зараз, дай поспати.

- Та, будь ласка, я сам втомився.

Я піднявся і майже біля самих дверей додав:

- Тільки дивись не проспи.

- Угу, - пробурмотів Елан, уже лежачи на подушці. - Сховайся з очей.

Я нарочито голосно зачинив за собою двері та пішов до себе.