Читати книгу - "Жак-фаталіст"

Пристав (відхиляючи заслону). А це хто?

Управитель. Це я, управитель пана де Сен-Флорантена.

— Ви брешете, ви — пиріжник, бо хто спить з пиріжницею, той і є пиріжник. Уставайте, одягайтесь і йдіть за мною.

Управитель мусив скоритися, отож його й привезли сюди. Довідавшись про підлість свого управителя, міністр схвалив дії пристава: сьогодні надвечір він мусить забрати управителя із цієї в'язниці й перевести до Бісетру, де він, зважаючи на ощадливість адміністрації, їстиме чвертку поганого хліба, унцію яловичини й цигикатиме на віолончелі з ранку до вечора…

А чи не прилягти й мені, поки Жак зі своїм паном прокинеться, як ви гадаєте?

Другого дня вранці Жак устав раненько, визирнув у вікно поглянути, яка погода, побачив, що йде дощ, знову ліг і дав нам, своєму панові й мені, досхочу поспати.

Жак, його пан та інші подорожні, що спинились у цьому пристановищі, гадали, що ополудні небо проясниться; нічого схожого: від дощу й грози та річечка, що відділяла передмістя від міста, так розлилася, що переправлятися через неї було небезпечно. Тому ті, кому шлях лежав на той бік, вирішили згаяти день і перечекати. Одні розмовляли, інші никали туди й сюди, виглядали надвір, дивились на небо й поверталися до кімнати, лаючись і грюкаючи ногами; декотрі завели мову про політику й пили; багато хто грав, решта курили, спали й нічого не робили. Пан сказав Жакові:

— Сподіваюсь, Жаку, ти продовжиш історію свого кохання, бо небо, яке хоче дати мені втіху дослухати її до кінця, затримує нас тут негодою.

Жак. Небо хоче! Ніколи не знати, що небо хоче і чого не хоче, та, мабуть, воно й само цього не знає. Не раз мені казав це мій бідний капітан, якого немає вже, і чим більше я живу, тим більше переконуюсь, що він мав рацію… За вами слово, пане.

Пан. Розумію. Ти спинився на кареті й лакеї, якому лікарева дружина сказала відхилити завісу й поговорити з тобою.

Жак. Цей лакей підійшов до мого ліжка й сказав мені:

— Анумо, вставайте, чоловіче, одягайтесь і їдьмо.

Я відповів йому з-поміж простирадл та ковдри, в яку загорнувся з головою, так що ні я його не бачив, ні він мене:

— Дайте мені поспати і їдьте без мене.

Лакей відказує мені, що має наказ від свого пана й мусить його виконати.

— От ваш пан дав наказ привезти людину, якої не знає, а чи наказав він сплатити те, що я винен тут?

— Про це не турбуйтесь. Поспішайте, всі вас чекають у замку, і я ручусь, що вам там буде краще, ніж тут, якщо продовження відповідатиме тій цікавості, з якою хочуть вас побачити.

Я дав себе переконати, встав, одягся, взяли мене попід руки. Попрощався з лікаревою дружиною і хотів уже сідати в карету, аж ця жінка, підійшовши до мене, смикнула мене за рукав і попросила відійти у куток кімнати, щоб мені щось сказати.

— Ви, я гадаю, не маєте підстав скаржитися на нас, друже, — сказала вона. — Доктор урятував вам ногу, я добре доглядала вас і сподіваюся, що ви не забудете нас у замку.

— Що я можу зробити для вас?

— Попросіть, щоб перев'язати вас прийшов мій чоловік; там же стільки люду! Це — найкраща практика в окрузі, пан — людина великодушна, платить щедро; у ваших руках наша доля. Мій чоловік не раз пробував потрапити туди, але даремно.

— Але ж, пані, в замку, мабуть, є хірург?

— Напевне.

— І коли б той хірург був вашим чоловіком, чи приємно було б вам, коли б його звільнили й прогнали?

— Тому хірургові ви нічим не зобов'язані, а моєму чоловікові, я гадаю, ви зобов'язані дечим; коли ви ходите двома ногами, як і раніше, то це його робота.

— Так через те, що ваш чоловік зробив мені добро, ви хочете, щоб я зробив іншому зло? Коли б ще ця посада була вільна…

Жак мав продовжувати, але ввійшла хазяйка, тримаючи на руках сповиту Ніколь, цілуючи її, гладячи та озиваючись до неї, як до своєї дитини.

— Бідна моя Ніколь! Вона за всю ніч тільки раз крикнула. А ви, панове, чи добре спали?

Пан. Якнайкраще.

Хазяйка. А дощ усе січе.

Пан. Нам це дуже прикро.

Хазяйка. Ви далеко їдете, панове?

Жак. Не знаємо.

Хазяйка. За кимось їдете?

Жак. Ні за ким ми не їдемо.

Хазяйка. їдете й спиняєтесь, як справа в дорозі показує?

Жак. Справи не маємо ніякої.

Хазяйка. Так ви, панове, задля втіхи подорожуєте?

Жак. Або задля муки.

Хазяйка. Бажаю вам, щоб було так, як я перше сказала.

Жак. Побажання ваше нічого не варте; буде так, як на небі написано.

Хазяйка. О, та це одруження!

Жак. Може, так, може, ні.

Хазяйка. Стережіться, панове. Той добродій, що так грубо повівся з моєю Ніколь, одружився дуже кумедно… Іди, моє тварятко, іди поцілую тебе; обіцяю тобі, що такого більше не трапиться. Ви гляньте, як вона тремтить усім тілом!

Пан. А що ж такого чудного в одруженні того добродія?

На це питання Жакового пана хазяйка сказала:

— Чую галас унизу, зараз дам розпорядження, а тоді прийду й розкажу вам усе…

Аж тут наспів її чоловік, якому обридло гукати — жінко! жінко! — а за ним і його кум, якого він не бачив. Хазяїн каже дружині:

— Що ти тут у біса робиш?.. — Потім повертається й бачить кума. — Ви принесли мені гроші?

Кум. Ні, куме; ви ж знаєте, що в мене грошей катма.

Хазяїн. Катма? То я зумію вичавити їх із твого плуга, твоїх коней, волів і твого ліжка. Негідник ти!..

Кум. Я не негідник.

Хазяїн. А хто ж ти такий? Ти в біді, ти не знаєш, чим обсіяти своє поле, поміщик, якому обридло боргувати тобі, не хоче більш нічого тобі давати. Ти приходиш до мене, ця жінка за посередника стає; ця проклята пащекуха, причина всіх дурниць мого життя, умовляє мене позичити тобі, я позичаю, ти обіцяєш віддати й десять разів мене обманюєш. О, та я вже не підманю тебе, обіцяю тобі!.. Геть звідси…

Жак із його паном збирались уже заступитись за бідолаху, але хазяйка, поклавши пальця на уста, дала їм знак мовчати.

Хазяїн. Геть звідси!

Кум. Усе, що ви кажете, куме, правда. Правда й те, що в мене зараз виконавці і що за хвилинку ми з торбами підемо, дочка моя, хлопець і я сам.

Хазяїн. Ти це заробив. Чого ти приходив сюди вранці? Я покинув наливати в