Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

катастроф можуть ілюструвати се воєнне „право”, що зовсїм не визначало ся людськістю і у нас на Руси. Що правда, стрічаємо проби ограничити його. Так Галицька лїтопись згадує про умову галицько-волинських князїв з польськими, що мали з собою безконечні пограничні війни, — „не воєвати (себто не брати в неволю) Ляхомъ рускоє челяди, ни Руси лядьської” 29), але се була тільки часткова умова. Характеристична назва для невільників — „колодники”, показує, що їх забивали в колодки, аби не тїкали — так само як арештантів.

Загально принятою була нетикальність посла 30). Також княжі особи, як я згадував, були, скільки можна судити, нетикальними в війнах; але майно княже і боярське не було забезпечене від конфіскат і грабовання: навпаки, то була найперша добича в війнї- захопити й заграбити князївське та боярське майно; навіть родини княжі брали в неволю, і потім треба було їх викупляти 31). Заходи коло добичи взагалї були центром тодїшнїх війн, і на неї звертали особливу увагу, вибираючи такі місцевости, де можна більше дістати добичи 32).

Давню руську зброю описано вже попереду 33). В сїм часї важну ролю грають воєнні корогви — „стяги” князїв. По них вояки пізнають своїх (лїтопись описує таку пригоду, як військо піднесло здобутий ворожий стяг, і помилені тим вояки з ворожого війська йшли до нього, і попадали в неволю 34). По стягах орієнтують ся в ходї битви — поки стяг стоїть „добре”, значить військо держить ся; „понизити свої стяги” значить признати свою неудачу; кинути стяги — значить відступити від князя; так Кияне змовляють ся серед битви кинути свої стяги й перейти на сторону Ізяслава 35).

З кінцем сього періоду починають стрічати ся в наших джерелах відомости про машини уживані при облозї й оборонї міст. Звістки про них ми маємо тільки від XIII столїтя, й супроти сього можна думати, що вони в попереднїх столїтях не мали більшого росповсюднення. Сї машини звуть ся таранами, пороками, самострілами, пращами (инакше — сосуды ратныє и градныє). Тараном і пороком (від прати — бити) звала ся, очевидно, та сама машина — вона кидала каміннє й уживала ся однаково і для оборони і для облоги міст. В оповіданню про облогу Чернигова Данилом лїтопись описує таран, що кидав каміннє на „півтора перестріли”, а каміннє було таке велике, „що мусїли чотири кріпкі мужі підіймати”. Здаєть ся, иньші машини кидали стріли; описуючи „утвержениє” Холма, лїтописець каже, що він мав приладжені „порокы и самострЂли”. При облозї міст сї машини привозили з собою або ладили на місцї 36). Всї звістки про них ідуть з Галичини, але се не багато значить: з иньших українських земель в сих часах ми взагалї не маємо докладнїйших оповідань.

Так само тільки з Галичини йдуть звістки про рицарські турнїри — „игры”: Василько робить таку „игру” з якимось угорським боярином, „обнажившю мЂчь свой играя на слугу королева, иному (оному?) похватавши щитъ играющи”. Під мурами Ярослава Ростислав робить „игру” з Угрином Воршем, на конях, „и сразивъшу ся єму со Воршемь и паде ся подъ нимъ конь, и вырази собЂ плече” 37). В сих турнирах з значною правдоподібністю можна бачити західнїй вплив.

Примітки

1) Тексти з лїтописей про військовість зібрані у Поґодіна ИзслЂдованія VII c. 234 і далї, спеціяльні роздїли у Сєрґєєвіча Лекціи и изслЂдованія (не багато) і В.-Буданова Обзоръ ист. рус. права (зовсїм мало); розвідки давнїйші: Устряловъ Русское войско до Петра В. (Библіотека для чтенія 1856, VI), Исторія военнаго искусства въ Россіи оть начала Руси до царств. АлексЂя Мих. (Военный Журналъ 1856, I-IV), Лохвицкій О плЂнныхъ по древне русскому праву, 1855. Ще Никитскій — Военный быть В. Новгорода (Р. Стар. 1870, III); Гудимъ-Левковичъ Очеркъ историческаго розвитія вооруженныхъ силъ Россіи (Военн. Сборникъ 187. I-III); Русская военная сила — очеркъ развитая выдающихся военныхъ событій въ Россіи, Мва, 1888-1892.

2) Принотую нову гіпотезу Ю. Кулаковского (див. в Чтеніях київських т. XV), що се слово може походити від візантийського δρoύγγoς, drungos, воєнний віддїл (против давнїйших виводів сього слова, що виводили його, противно, з славянського; дружина). Гіпотеза, розумієть ся, мало правдоподібна супроти широкого росповсюднення в Словянщинї слів: друг, дружба, з котрими вяжеть ся наше: дружина.

3) В сїм останнїм значінню слово уживаєте ся так часто, що нема потреби наводити приклади, в значінню „товариші” слово се ужито нпр. в Іпат. c. 120 ряд. 19 (в історії повстання 1068 р.), 207 ряд. 13; в значінню війська взагалї нпр. c. 106 р. 3: „исполчи дружину, и постави Варягы посредЂ, а на правЂй странЂ Кыяны, а на лЂвемь крылЂ Новгородци”.

4) Нпр. Іпат. c. 92: „се дружина у тебе отня и вои”, також c. 108 ряд. 17; в ширшім значінню нпр. c. 152: „мало имаши вой, онъ же рече имъ: имЂю отрокь своихъ 8 сотъ”.

5) Як не числити „поганыхъ”.

6) Іпат. с. 287.

7) Полное собр. лЂтоп. V с. 87.

8) Серіозно бере її проф. Ключевский, пробуючи пояснити упадком курса гривни (Боярская дума с. 102, пор. Курсъ рус. ист. I с. 236-7).

9) Іпат. c. 358, пор. 350: брать ти Святославъ боленъ, а сыновець оть него шелъ Новугороду, а дружино свою пустилъ отъ себе прочь.

10) Іпат. с. 152 (имЂю отрокъ своихъ 8 сотъ).

11) Ibid., c. 238.

12) СЂдельники и кощЂђ — Іпат. с. 369, 370, 376. Значіннє слова не ясне (перекладають: отрок, раб, див. словар Срезневского sub voce); найправдоподібнїйше здаєть ся минї, що так звали ся слуги турецького племени — Чорноклобуки, Половцї і т. и.

13) Іпат. c. 243.

14) Іпат. c. 246, 300; порівняти ще слова Киян по переяславській битві, що у них і зброї нема — ib. c. 268.

15) Іпат. c. 120.

16) Іпат. c. 526 і особливо 529: собравше смерды многы пьшьцЂ.

17) Див. про се т. II c. 548.

18) Іпат. c. 440.

19) Нпр. Іпат. c. 510.

20) Нпр. c. 284, 286.

21) Іпат. c. 279, пор. с. 153.

22) Іпат. c. 295.

23) Іпат. c. 442.

24) Лавр. c. 240: срЂтоша ны внезапу половечьскыЂ князи и хотЂхомь с ними ради бити ся, но оружьє бяхомъ услали напередъ на повозЂхъ.