Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

26) Типовий росклад війська, нпр. Іпат. c. 431: „изрядиша полковъ 6: Игоревъ полкъ середЂ, а по праву брата єго Всеволожь, а по лЂву Святославль сыновця єго, напередЂ єму єго синъ ВолодимЂрь и другий полкъ — Ярославль, иже бояху с Ольстиномъ КоуєвЂ, а третий полкъ напереди же стрЂльци, иже бяху отъ всихъ князей выведени”. Термін крило див. нпр. с. 106. Судячи по c. 452 (а стрЂлци своя молодыя пусти к нимъ), можна думати, що стрільцями їздила молодїж. Суперечку про те, хто буде їздити в передовім полку, див. Іпат. c. 439.

27) Див. т. II c. 242, там і лїтература. Проф. Антонович хибно думав, що „табор” Українцї перейняли від чеських таборитів в XV в. — Монографіи І c. 263.

28) Іпат. c. 435.

29) Іпат. c. 505, пор. с. 582: „законъ же бяше в Ляхохъ таковъ — челяди нЂ имати ни бити, но лупяхуть” (грабували тільки). Що до практики — пор. Іпат. c. 586.

30) Іпат. c. 481.

31) Ярослав Ізяславич каже Киянам: „промышляйте, чимъ выкупати княгиню и дЂтя”, Іпат. c. 393.

32) В походї на литовські землї князї міркують: „оже пойдемь к Новугородьку, а тамо уже Татарове извоєвали все, поидемь кде к цЂлому мЂсту, и тако здумавше поидоша к Городку”. — Іпат. c. 579.

33) Т. І c. 166.

34) Іпат. c. 214.

35) Іпат. c. 153, 230-2, 512,Слово о полку Іг. XI.

36) Іпат. c. 515, 524, 532, 563, пор. 519, 558.

37) Іпат. c. 508,532. Декотрі (нпр. Буданов Обзоръ с. 66, Дашкевич в спеціальній, небогатій одначе змістом статї Рыцарство на Руси — въ жизни и поэзіи, київські Чтенія т. XV і XVI с. 139) добачають перенесеннє на Волинь західнїх рицарських звичаїв також в оповіданню Іпат. c. 270, що Болєслав під час свого побуту на Волини з Ізяславом Мстиславичом в Луцьку „пасаше сыны боярскы мечемь многы”, себто надавав їм рицарську гідність, але тут непевно, чи йде мова про „синів боярських” руських чи польських; про польських можна думати скорше як про руських.

Фінанси — доходи, дань, полюдє, натуральні роботи й обовязки, оплати спеціальні, княже господарство; видатки.

В орґанїзації фінансів в староруських князївствах, як звичайно в таких формах державних орґанїзацій, державний скарб і приватна каса князя не відріжняли ся: і державні і приватні доходи однаково йшли до рук князя, і він однаково роспоряджав ними, видаючи з них гроші без ріжницї на державні потреби й на свої особисті 1).

Державні доходи складали ся головно з податків (безпосереднїх і посереднїх) і побічних оплат; державних маєтностий, коли не рахувати княжих дворів з їх приналежностями, і натуральних реґалїй, у нас не було, принаймнї не звістно 2). Що до податків, то тут стрічаємо деякі неясности. Так нпр. слово дань має часом ширше значіннє, обіймаючи ріжні — посереднї й безпосереднї податки 3). Особливо се ясно з устави смоленської катедри, де поруч загального означення дани з иньших округів, в деяких ся дань, очевидно, роскладаєть ся на свої складові частини: полюдє, перевіз, торгове, корчмита 4). Але воно має й спеціальне, тїснїйше значіннє, означаючи загальний податок. Ми знаємо, що в період сформовання держави племена платили ”дань” загальну, від господарства (від „дима” або від ”рала”), грошима або натуралїями: по чорній куницї від Деревлян, по шелягу від рала від Вятичів 5). Сї звістки лїтописця опирають ся, правдоподібно, на споминах і практицї другої половини Х і початків XI в., і вони потверджують ся пізнїйшою практикою — XIV-XV, навіть XVI в. 6). Ми бачимо й тодї загальну дань, розложену на тодїшнї господарські одиницї (що були часом більшими комплєксами господарств), під назвою дани, подимщини, посощини, плачену або медом (тому „дань” означає часом спеціально медову дань), або шкірами чи ріжними продуктами господарства 7), чи вкінцї грошима. Більше меньше в тих формах можна собі представляти сей загальний податок і в XI-XIII в. (з сих віків не маємо докладнійших відомостей про нього з України).

Другим видом податку було „полюдє”, що істнувало мабуть теж скрізь, хиба окрім Полянської землї, та й то ледво. Воно означало з початку обовязок годувати князя з дружиною при його обїздах земель, але пізнїйше перейшло на певну більше або меньше постійну данину чи платню, що не виключала одначе певних дарів і натуральних данин, даваних при переїздї князя і обїздах княжих урядників. Так у Смоленській землї XII в. полюдє платили постійно певною грошевою сумою 8); в такім видї постійної грошевої чи натуральної данини полюдє знаємо в українських землях місцями ще в XV-XVI в. 9). З другого боку задержують ся ті дари (часом маємо їх виразно поруч постійної плати полюдя) в ріжних продуктах на приїзд власти — під характеристичними назвами „поклону”, „почести”, „стану”, в видї певних штук худоби (болкуновщина, поволовщина, яловиця стаційна) і ріжної иньшої поживи. Ся практика другим кінцем вяжеть ся з обовязком людности удержувати ріжних княжих аґентів, з їх кіньми і слугами, коли вони з'їздили на територію громади, як її бачимо з такси вирників, городників, мостників в Руській Правдї 10). Окрім того істнували, може й не скрізь, а в певних місцевостях такі обовязкові спеціальні податки, як нпр. волинське „ловчеє”, що платило ся, очевидно, на удержаннє княжих ловчих, натуралїями з сїл, грошима з городів 11).

Терміни-ж „урок” і „оброк”, що стрічаємо в лїтописи 12), не означають спеціальних податків, а тільки певну, умовлену суму.

Вся людність мусїла брати участь в будові „города”, мостів, гребель, доріг. Се не підлягає сумнїву, хоч з сих часів маємо тільки такси мостникам і городникам, себто означеннє, скільки мають платити люде княжому городнику і мостнику, що доглядали будови, та давати на удержаннє його. Очевидно, що коли люде мусїли се давати, то мусїли також достачити і будовляного матеріала і робітника (або власноручно взяти участь в роботї). Дуже можливо, що вже в сї часи, як пізнїйше на Українї(в XVI в.), певні громади мали розложені між собою певні частини укріплень, мостів і т. и.: така громада мала будувати таку „городню” (частину укріплення), иньша — иньшу 13); такий порядок бачимо ми в старій новгородській уставі про будову